Еволюційний розвиток економічної теорії

Основні етапи розвитку економічної теорії

Глибоке засвоєння економічної теорії як і економічної науки в цілому пов’язане з пізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку.

Економічна теорія сягає дохристиянської доби, її коріння можна віднайти у творах мислителів стародавньої Греції й Риму. А якщо вра­хувати, що в той час спалах економічного мислення був підготовлений попереднім періодом еволюції економічних поглядів та їх перевірки в господарській практиці, то зародження економічної науки можна відсу­нути углиб віків. Найяскравішим представником інтелектуального світу стародавньої Греції був видатний мислитель Аристотель (394-322 рр. до н. е.). Учений енциклопедичного рівня, він приділяв чимало уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей. Щоправда, економічні погляди Аристотеля та його сучасників відображали натуральні системи господарства, а тому не могли обгрунтувати теорії грошей та інших елементів економічної науки в сучасному розумінні. Однак не можна недооцінювати, а тим паче нехтувати, внеском мислителів стародавньої Греції, зокрема Ари­стотеля, в економічну науку.

Особливо великий вплив на розвиток економічної науки мало формування національного ринку і національної економіки, розвиток ремесел, торгівлі, поглиблення суспільного поділу праці.

Помітний слід в економічній теорії залишили меркантилістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота та срібла, то надалі послідовники цієї теорії під багатством ро­зуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші. Відтак, головна увага приділялася сфері обігу.

Вагомий внесок у розвиток економічної науки зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва.

Його головний твір “Економічна таблиця” (1758 р.) є геніаль­ною спробою вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сукупного продукту нації. Ф. Кене вважав, що продук­тивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників. Проте ця теорія недооцінювала роль праці, яка застосовувалась у про­мисловості, що свідчило про обмеженість концепції фізіократів.

Такої обмеженості вдалося уникнути сину митного шотландсько­го чиновника, творцеві економічної науки А. Сміту (1723-1790 рр.). У своїй знаменитій праці “Дослідження про природу і причини багат­ства народів” (скорочено “Багатство народів”, 1776 р.) він уперше підбив підсумки розвитку економічної думки і виклав її в новому синтезі - на основі трудової теорії.

Теорію А. Сміта високо оцінили його сучасники й наступні по­коління вчених-економістів. Вона мала великий вплив на розвитої еконо­мічної науки. Дехто з прихильників теорії А. Сміта вважав, що його книга стала економічною біблією ринкової системи.

А. Сміт особливого значення надавав поділові праці та професіо­налізмові, брав працю за основу при розгляді всіх економічних про­блем. А. Сміт зробив вагомий внесок в усі розділи економічної науки, тому його ідеї мали видатних послідовників, зокрема в Україні. Вчен­ня А. Сміта гуманне, воно зрозуміле кожній людині, узгоджується з її природою і намірами. А. Сміт нічого не вигадував. Він тільки намагав­ся збагнути людину, що є далеко не ідеальною, сприймав її такою, якою побачив: егоїстичною, здатного думати насамперед про “власну вигоду, і аж ніяк не про вигоди суспільства”. При цьому він зумів збе­регти повагу саме до такої людини і зробив дивовижне відкриття, сфор­мулювавши теорію “невидимої руки” (що і є суттю учення А.

Значно поглибив і розширив смітіанство Д. Рікардо (1772-1823 рр.) - ідеолог промислової революції.

Д. Рікардо використовував метод абстракції. Він вважав, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства - заробітної плати, прибутку, процента і ренти; а прибуток - це неоплачена праця робітника. В теорії розподілу Рікардо виявив протилежність економічних інтересів підприємців та робітни­чого класу.

Продуктивним у розвитку економічної науки було XIX ст. У XIX ст. відбулася диференціація економічних поглядів, що сприяло виникнен­ню нових економічних шкіл. Одна з них сформувалася на базі класич­ної політичної економії, соціалістичної ідеї та філософської діалектики - марксистський напрям, репрезентований К. Марксом та Ф. Енгельсом. Головним твором цієї доктрини був “Капітал” К. Маркса, перший том якого вийшов у світ у 1867 році.

В умовах економічних потрясінь і соціальних катаклізмів другої половини XIX ст.

В останній чверті XIX - на поч. XX ст. в економічній науці виділився неокласичний напрям як реакція на марксизм. Представни­ки цього напряму намагалися сформулювати закономірності оптималь­ного режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, визначити принципи економічної рівноваги на основі використання приватнокапіталістичного ринкового механізму. При­хильники неокласичного напряму почали використовувати в економіч­них дослідженнях математичні методи, пристосовуючи апарат дифе­ренціального числення до аналізу граничних величин. Національну економіку вони розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців, фірм), які дбають тільки про максимум доходу і мінімум витрат. Реальне значення неокласичної теорії полягало в тому, що вона все більше перетворювалась у науку про раціональну господарську діяльність.

Світові війни XX ст. призвели до докорінних змін на економічній і політичній карті світового співтовариства. Внаслідок більшовицько­го перевороту в 1917 р. встановилась тоталітарна система на одній шостій частині Землі, а після Другої світової війни це сталося і в ряді європейських країн, у країнах Азії, Латинської Америки і навіть Аф­рики. Відбулись глибокі соціально-економічні зміни в економіці інду­стріально розвинених країн. Це, звичайно, позначилося на розвитку економічної науки. Якщо в країнах “радянської моделі” продовжували існувати марксистсько-ленінські ортодоксії, то в західноєвропейських державах, США та інших країнах економічна наука постійно шукала шляхів забезпечення економічної рівноваги динамічних господарсь­ких систем.

У цьому контексті треба згадати насамперед Дж. М. Кейнса (1883- 1946) та його послідовників, які вдалися до теоретичного обгрунтування ефективної господарської політики. Прихильники кейнсіанського на­пряму (Дж. Кейнс, А. Хансен), що виник у 30-х роках XX ст., визнава­ли серйозні недоліки в механізмі вільної конкуренції, обгрунтовували теорію та економічну політику “регульованого капіталізму”. На про­тивагу традиційному мікроекономічному аналізу Дж. Кейнс ввів в еко­номічну науку новий - макроекономічний метод аналізу, з позицій якого досліджував кількісні функціональні залежності процесу відтво­рення, закономірні кількісні зв’язки таких сукупних народногоспо­дарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвес­тиції та зайнятість населення, споживання і заощадження, сукупна кількість грошей в обігу, рівень цін, зарплати, прибутку і процента.

Кейнс, перевівши увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокла­сична шкота) на проблему ефективного попиту, висунув теорію мульти­плікатора. Він поставив питання про необхідність державного регулю­вання ринкової економіки, пошуку нових засобів пом’якшення масового безробіття та економічних криз, на передній план висунув практичну функцію економічної науки.

З часів Дж. Кейнса саме практичну функцію стали активно ви­користовувати для розробки теорій, спрямованих на оздоровлення, стабілізацію та усунення суперечностей ринкової економіки.

У працях таких послідовників Дж. Кейнса, як А. Хансен, Д. Робін - сон, Є. Домар, Р. Харрод, Ф. Перру та інших, кейнсіанські ідеї були розвинуті у вигляді неокейнсіанських моделей економічного зростання, посткейнсіанських теорій розподілу національного доходу, стали ідей­ною та теоретичною базою ліберальних і соціально-демократичних сил у спробі пом’якшити соціальні суперечності і удосконалити господарський механізм за допомогою державного регулювання ринкової економіки.

Якщо теорія Дж. Кейнса і його послідовників передбачала втру­чання держави в господарські процеси, то неоліберальна школа з її концепцією “соціального ринкового господарства” (Л. Мізес, Ф. Хайєк, В. Ойкен та ін.) спиралася на позиції свободи дій, на загальнолюдські цінності. Економісти цього напряму мали особливу популярність після Другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема у ФРН.

З початком світової економічної кризи 1974-1975 рр. кейнсіанство перестало бути провідним напрямом аналітичної економії. Провідним стає неокласичний напрям, представники якого звернулися до нових об’єктів аналізу і визнали шкідливим втручання держави в економічне життя.

Істотної еволюції зазнала теорія граничної корисності, де ак­цент аналізу перемістився на комплекс ціноутворюючих факторів. Те­орія граничної продуктивності в післявоєнний період дала поштовх для розвитку неокласичних теорій зростання, в яких основна увага зосереджувалась на проблемі потенціально можливого зростання, з урахуванням факторів виробництва та їх оптимального використання (виробнича функція Кобба-Дугласа, багатофакторні моделі Р. Солоу, Я. Тінбергена).

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XX ст. неокласичні ідеї трансформувались у неоконсерватизм як провідний напрям сучасної ана­літичної економії. Його основними течіями є:

- монетаризм Чикагської школи, очолюваної М. Фрідменом, яка визнала вирішальним фактором економічний розвиток і боротьбу з інфляцією шляхом, по-перше, жорсткого регулювання грошової ма­си (4-5% щорічного приросту); по-друге, скорочення державних ви­датків на соціальні потреби;

- економіка пропозиції ІД- Лаффер), що передбачає відмову від регулювання платоспроможного попиту на користь реалізації пропо­зиції товарів шляхом максимального сприяння розвиткові великого, середнього та дрібного виробництва, зниження податків на корпорації для прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктив­ності праці та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів;

- теорія раціональних сподівань, заснована на тому, що економічні суб’єкти (корпорації, споживачі) за допомогою комп’ютеризації можуть раціонально використовувати інформацію і оперативно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових відносинах.

У цих неоконсервативних теоріях домінує практична функція економічної науки, спрямована на саморозвиток економічних систем і вирішення їх суперечностей.

У 60-x-70-x роках еволюціонує інституційно-соціальний напрям, який виник ще у 20-х-ЗО-х роках XX ст. Його представники - Дж. Гелбрейт, Р. Арон, У. Ростоу, Д. Белл - критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем, виступали за соціоло­гізацію економічної науки та розробляли концепції трансформування капіталізму в умовах науково-технічної революції.

Теоретики інституційно-соціального напряму обгрунтовують транс­формацію капіталістичної системи бурхливим розвитком науки і техніки. Описанню та з’ясуванню цих змін присвячені такі теорії, як “суспільство послуг” К. Кларка та Ж. Фурастьє, “суспільство масового споживання” У. Ростоу, “планова система” Дж. Гелбрейта, “постіндустріальне суспільство” Д. Белла, “суспільство третьої хвилі” Е. Тоффлера, “суспільство високої технології” Дж. Нейсбита, “інформаційне суспільство” Є. Масуда та інші.

Теоретики даного напряму враховують дію таких нових явищ сучасного капіталістичного суспільства, як регулювання, орієнтація внутрішнього ринку на масове споживання, значний розвиток соц­іальної сфери, їхні зусилля спрямовані на розробку форм соціалізації суспільних відносин, на пошук певних соціальних амортизаторів, по­кликаних нейтралізувати соціально-класові суперечності. У цьому по­лягає практична функція теорій інституційно-соціального напряму, а їх вивчення становить науковий інтерес.

Вклад українських учених у розвиток економічної науки

Поступ економічної науки неможливий без подолання од­нобічності та догматизму будь-якої з економічних концепцій, без аналі­зу й синтезу всього позитивного, що створено видатними економістами й економічними школами попередніх поколінь.

Українці, незважаючи на постійне пригнічення економічної дум­ки через колоніальний статус нації, активно долучалися до процесу на­укового розвитку економічних теорій. На жаль, про це більше відомо зарубіжній економічній громадськості, оскільки, по-перше, український народ тривалий час був позбавлений своєї державності; по-друге, всі українські економісти вважалися радянськими (російськими); по-третє, в країнах Західної Європи, де формується світова думка, традиційно твердиться про певну нездатність слов’ян до економічного мислення; по-четверте, праці українських економістів часто не були доступні навіть фахівцям. У вузах економічну думку України не вивчали. Будь-який прояв інтересу до спадщини українських економістів тлумачився як “буржуазний націоналізм”, що був оголошений найнебезпечнішим во­рогом більшовизму і репрезентованої ним імперії.

Незважаючи на це, економічна думка в Україні розвивалася в за­гальноєвропейському та світовому контексті. Майже всі хоч трохи помітні українські економісти контактували з економістами західноєвропейських країн, добре знали їхні концепції та науковий інструментарій, стежили за процесами його вдосконалення Так, українець С. Ю. Десницький був учнем А. Сміта - творця трудової теорії і автора знаменитої праці “Багат­ство народів”.

Розвиткові економічної науки сприяв і І.В. Вернадський (1821 1887) - батько знаменитого природознавця. У 1849 р. він захистив док­торську дисертацію, присвячену аналізу італійської економічної літе­ратури. Вже один цей факт свідчить, що українські економісти виходили за національні межі, долучалися до загальноєвропейського наукового контексту. І.В. Вернадський критично оцінював утопічні теорії “общин­ного соціалізму”, носіями якого були О. Герцен, М. Чернишевський та інші російські соціалісти, був головним опонентом М. Чернишевського, він видавав журнал “Економічний покажчик”, що для того часу, як стверджують дослідники, було унікальним виданням.

Важливе місце в українській і європейській економічній науці належить доцентові Київського університету М. І. Зіберу (1844-1888), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію, присвячену вивченню еволюції трудової теорії від Д. Рікардо до К. Маркса. Він пер­шим у світі здійснив науковий аналіз “Капіталу” К. Маркса, визначив­ши його джерела. До речі, сам К. Маркс зазначав, що М.І. Зібер найг­либше проник у методологію “Капіталу”. Через посередництво М.І. Зібера знайомилися з економічною теорією марксизму Г.В. Плеханов та інші російські соціал-демократи.

У руслі соціалістичних соціально-економічних поглядів форму­вався світогляд С.А. Подолинського (1850-1891) - основоположника екологічної парадигми сучасної економічної науки. Найвагомішим у його науковій спадщині є економіко-екологічне відкриття, обгрунто­ване в дослідженні “Праця людини, її ставлення до розподілу енергії” (1880). Дослідження було опубліковане німецькою, французькою та італійською мовами. Суть відкриття С.А. Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскіль­ки праця здатна не тільки постачати, а й зберігати і нагромаджувати сонячну енергію.

Відкриття С.А. Подолинського справило помітний вплив на світову економічну та екологічну науку, що зазначали чимало до­слідників, а нині на цьому наголошують сучасні природознавці, фі­лософи, економісти.

У розвитку економічної науки велика заслуга належить видатному українському вченому М.І. Туган- Барановському, який обгрунтував можливості синтезу трудової концепції та концепції граничної корис­ності, що вважалися антиподами. Теорія М. І. Туган-Барановського була математично аргументована за допомогою використання не­скінченно малих величин.

М.І. Туган-Барановський зробив помітний вклад у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічних доктрин марк­сизму, економічних концепцій російського народництва. Світове виз­нання М.І. Туган-Барановський одержав за дослідження теорії ринку і економічних криз, розробку концепцій економічної кон’юнктури, яку позитивно сприйняли економісти багатьох країн ще за життя вченого. Його праця з історії криз в Англії на початку XX ст., перекладена німець­кою та англійською мовами, вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи й Америки. М.І. Туган-Барановський є першим східноєвропейським вченим, якого визнала світова економічна думка.

Помітним явищем в економічній науці XX ст. був представник “Київської школи” Є.Є. Слуцький (1880-1948 рр.). Він одним з перших в Україні застосував математичні методи в економічній науці. Його еко- номіко-математичні праці, написані на рубежі 10-x-20-x років XX ст. і опубліковані в українських та зарубіжних виданнях, стали основою но­вого напряму в науці - праксеологїї. На батьківщині ж економіко-мате­матичні погляди Є.Є. Слуцького замовчувалися, а зарубіжні економі­сти-математики щедро їх використовували, віддаючи належне дороб­кові й талантові українського вченого. Праці Є. Є. Слуцького актуальні й нині, особливо в практиці моделювання економічних процесів.

Міжнародне значення мають дослідження М.В. Птухи (1889- 1961). Світогляд вченого формувався на українських наукових традиціях під впливом М. І. Туган-Барановського. М.В. Птуха розробив демоста- тичні таблиці, висунув демостатичні ідеї, які високо оцінила світова статистична наука. Статистика - це, здається, була єдина сфера економіч­них знань, в якій можна було щось зробити в умовах заідеологізованої економічної науки.

Отже, економічна наука України на всіх історичних етапах роз­вивалася у загальноцивілізаційному руслі, а український народ дав світові оригінальних економістів-мислителів, спадщина яких досі ще не вивчена і не популяризована.

Підсумки

1. Економічна теорія вивчає ефективне використання обмеже­них ресурсів у виробництві товарів і послуг для задоволення життєвих потреб.

2. Економічна теорія озброює демократичне суспільство здатні­стю розумно ухвалювати важливі рішення, дає корисні знання для споживачів, працівників та менеджерів підприємств.

3. Сформульовані економістами узагальнення називають прин­ципами, законами, моделями і теоріями. Виведення цих понять є зав­данням економічної теорії.

4. Економічна теорія використовує найрізноманітніші методи: індукції і дедукції, аналізу й синтезу, абстракції і поєднання логічного з історичним, кількісного з якісним тощо.

5. Якщо макроекономіка вивчає економіку в цілому або знач­них її агрегатів, то мікроекономіка - конкретні економічні одиниці або інструменти.

6. Економічна теорія є основою для формування економічної політики, вирішення складних економічних проблем та подолання труднощів економічного розвитку.

7. Підхід до економічних проблем повинен передбачати мож­ливість уникнення таких пасток, як “помилки композиції”, помил­кове співвідношення причин та наслідків. Важливо завжди пам’ятати також, що нашим спостереженням властивий суб’єктивізм.

8. Економічна теорія перебуває не в статиці, а в динаміці, тобто безперервному процесі розвитку та вдосконалення.

Терміни і поняття

Меркантилізм

Трудова теорія вартості “Невидима рука” А. Сміта Економічні дисципліни Економічний аналіз

Індукція і дедукція

“За інших однакових умов” Позитивна і нормативна еконо міка

Макроекономіка і мікроеконо міка

Аналітична економія

Предмет економічної теорії

Марксистська економічна концепція

Неокласичний напрям

“Помилка композиції”

Кейнсіанство

Неокейнсіанство

Неолібералізм

Неоконсерватизм (монетаризм, еко­номіка соціальне ринкове господар­ство)

Інституційно-соціальний напрям пропозицій, теорія раціональних сподівань)

Внесок українських учених у розви­ток економічної науки.

Питання для повторення

Перевірте, як ви засвоїли такі терміни і категорії.

- предмет економічної теорії,

- відмінність економічної теорії від інших дисциплін',

- значення вивчення економічної теорії,

- гіпотеза,

- принципи, закони і теорія-,

- обгрунтування економічної політики,

- метод наукової абстракції,

- макроекономіка і мікроекономіка,

- позитивна і нормативна економіка,

- економічні цілі,

- особливості економічних цілей України в умовах переходу до ринкових відносин.

'L. Який взаємозв’язок між економічними чинниками, теорією і економічною політикою¹.

?>. Вкажіть, які із наведених тверджень належать до макроеконо- міки, а які - до мікроекономіки.

- дефіцит державного бюджету України становить 40% валового національного продукту (BHfT)',

- рівень безробіття в Україні становив (на 4 грудня'>Λyf) р. 4,2 %у,

- виробниче об’єднання “Електрон” звільнило минулого місяця 20 робітників,

- посуха в 2000 р. у ряді південних областей України знизила врожайність зернових і викликала підвищення цін на пшеницях,

- ВПН України в 2000 р. проти 4000 р. зріс на 0%;

- минулого тижня комерційний банк “Явір ” знизив процентну ставку на позики приватним підприємцям на половину відсоткового пункту,

- індекс цін на споживчі товари зріс j>2000 р. в Україні на 20 %.

4. Визначте, яке із наведених тверджень належить до позитив­ної, а яке до нормативної економіки.

- минулого року загальний рівень цін зріс на 25,%%;

- минулого року інфляція суттєво знизила рівень життя, і уря­дова політика повинна її скоротити,

- уряд України повинен у 2004 р. забезпечити профіцит держав­ного бюджету.

5. В якій мірі для України прийнятні вісім економічних цілей, сформульованих у цьому розділР.

0. Поясніть і наведіть приклад помилковості твердження, що “після цього, а отже внаслідок цього ”.

II.