Економічні дослідження і політика

Економічна теорія використовується не тільки для того, щоб описати і пояснити рух виробництва, інфляції, доходів тощо, але й для обгрунтування економічної поведінки. Тут ми спочатку маємо справу з позитивною економікою, а потім з нормативною.

Іншими словами, позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економіка досліджує фактичний стан економіки; нор­мативна ж економіка визначає, які конкретні умови чи аспекти економі­ки бажані або небажані. Якщо в реченні фігурують такі слова, як “має бути” або “слід зробити”, можна бути певним, що ми маємо справу з нормативним твердженням.

У більшості випадків суперечки між економістами пов’язані з нор­мативними підходами, з політикою, побудованою на судженнях. У наш час різні економісти висувають і відстоюють різні теорії або моделі еко­номіки і її складових елементів. Але найбільші розбіжності відображають існування різних думок і оціночних суджень стосовно того, яким має бути наше суспільство.

Правильне обгрунтування економічної політики повинно спи­ратися на економічні принципи і закони. Щоб ефективно управляти, ми повинні вміти передбачати. Економічні принципи і закони допо­магають зробити можливим таке передбачення і є основою реалістич­ної економічної політики.

В умовах сформованого цивілізованого суспільства, що грунтуєть­ся на ринкових засадах, визначаються такі традиційні цілі:

1. Економічне зростання. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів та послуг і на цьому грунті досягти вищого рівня життя.

2. Повна зайнятість. Відповідну роботу треба знайти всім, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Необхідно отримати за мінімальних витрат максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Слід уникати значного підвищення цін або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники і спо­живачі повинні мати у своїй економічній діяльності високий ступінь свободи.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не по винна злидарювати, коли інші громадяни живуть досить заможно.

7. Економічна забезпеченість. Слід забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, престарілих тощо.

8. Торговельний баланс. Необхідно підтримувати розумний ба­ланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових угод.

Указані цілі зумовлюють цілу низку проблем. По-перше, у різних країнах і в різні періоди цілі мають свої суттєві особливості. Так, для початкового стану розбудови своєї державності і формування своєї економічної системи, перша ціль України проявлялась у необхідності зупинити різкий економічний спад, перебудувати структуру виробництва і підпорядкувати його задоволенню потреб народу. З 2000-го року Ук­раїна реалізує стратегію економічного зростання і на цій основі вирі­шує соціальні проблеми.

Істотні особливості властиві й іншим цілям. Надзвичайно акту­альним для України, яка переживає тяжкі наслідки Чорнобиля, є поліп­шення навколишнього середовища.

По-друге, виникає проблема тлумачення вказаних економічних цілей і специфічних політичних програм, необхідних для досягнення цих цілей. Заслуговує на увагу та обставина, що коли перша - четверта і восьма цілі піддаються досить точному вимірюванню, то неможливість кількісно виміряти п’яту - сьому цілі, безперечно, сприяє виникненню суперечок щодо їхнього точного значення.

По-третє, деякі із цих цілей доповнюють одна одну в тому ро­зумінні, що з досягненням однієї із них інші цілі також можуть бути здійснимі.

По-четверте, деякі цілі можуть суперечити одна одній або взаємно виключати одна одну. Так, намагання збалансувати доходи може посла­бити стимули до праці, до інвестування, технічного прогресу і підприєм­ницького ризику, тобто послабити дію саме тих чинників, які сприяють швидкому економічному зростанню.

По-п’яте, коли основні цілі суперечать одна одній, суспільство змушене розробляти систему пріоритетів у здійсненні завдань, які воно перед собою ставить. Ці пріоритети знаходять своє відображення у конкретних програмах, в яких дається чітке визначення цілей і мож­ливих наслідків їхньої реалізації. Це вимагає чіткого уявлення про еко­номічні результати, про вигоди, витрати і політичну здійснимість кож­ної із альтернативних програм.

“Пастки” на шляху економічного пізнання

На побутовому рівні доводиться часто стикатися з тлумаченням економічних проблем з позицій буденної свідомості. При цьому люди керуються принципом, згідно з яким “те, що вигідно для індивіда або частини групи, обов’язково вигідно і для групи або цілого”. Таке мож­на побачити під час футбольного матчу, коли болільники в критичний момент встають, щоб краще його роздивитись. Але якщо встануть усі, то краще видно не буде нікому. Така поведінка викликана тим, що в логіці називається помилкою у співвідношенні частини і цілого. Суть її ось у чому: те, що правильно для частини, тільки з цієї причини вважається правильним для цілого.

Представники окремих політичних груп використовують певну термінологію для завоювання підтримки населення. Так, нині против­ники програми переходу до ринкової економіки називають її “програ­мою переходу до експлуататорського капіталістичного суспільства”.

В економічному мисленні існує припущення: те, що передує, виступає в ролі причини. Хоча це далеко не так. Півень кукурікає перед світанком, але це не означає, що він викликав схід сонця. Ана­логічні приклади можна навести і з галузі економіки. Так, якщо вища освіта приносить більший доход, чи означає це, що тільки перше є причиною другого. Тобто причинно-наслідкові зв’язки в економіці зовсім не самоочевидні, і економістові слід гарно подумати, перш ніж робити висновок, що подія А викликала подію Б.

Важливо відзначити, що економічна теорія не є готовий набір рекомендацій, які застосовуються безпосередньо в господарській полі­тиці. Вона виступає швидше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки.

4.