Методологія економічної теорії

Економісти формулюють економічні закони і принципи, тобто розробляють економічну теорію, яка має виняткове значення для фор­мування економічної політики і вирішення складних економічних про­блем.

Рис. 1. Зв’язок між фактами, принципами і політикою в економіці

Із даних рис. 1 видно, що приступаючи до вивчення будь-якої проблеми чи сектора економіки, економісти повинні застосовувати індуктивний метод, з допомогою якого вони збирають, систематизу­ють і узагальнюють факти. Вони встановлюють також економічні прин­ципи, тобто виводять узагальнення щодо реальної поведінки індивідів та інститутів. Виведення принципів і законів із фактів називається еко­номічною теорією, або економічним аналізом.

Вивчення економічної поведінки економісти можуть здійсню­вати як шляхом просування від фактів до теорії, так і від теорії до фактів. Це означає, що економісти застосовують і індуктивний, і де­дуктивний методи. Під індукцією ми розуміємо виведення принципів із фактів. Тут слід починати з нагромадження фактів, які потім систе­матизуються й аналізуються таким чином, щоб можна було вивести узагальнення, принципи або закони. Тобто індукція йде від фактів до теорії, від часткового до загального.

Часто економісти розв’язують свої завдання, починаючи з рівня теорії, а потім перевіряють або відкидають дану теорію, звернувшись до фактів. Цей підхід називається дедуктивним методом. Таким чи­ном, економісти можуть спиратися на випадкові спостереження, умог­лядні висновки, логіку або інтуїцію, щоб сформулювати попередній, неперевірений принцип, що називається гіпотезою. Достовірність цієї гіпотези потім має бути перевірена систематичним і багаторазовим вивченням відповідних фактів. Тобто, дедуктивний метод іде від за­гального до часткового, від теорії до фактів.

Індукція та дедукція не протистоять одна одній, а є взаємодо­повнюючими методами дослідження. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези слугують економістові за орієнтир при доборі і сис­тематизації емпіричних даних. У свою чергу, відомі уявлення про фак­ти, про реальний світ є передумовою для формулювання досить змістов­них гіпотез.

Завдання економічної теорії або аналізу полягав в тому, щоб систематизувати, узагальнити і пояснити факти. Принципи, закони і теорія - остаточний підсумок економічного аналізу - вносять порядок і pog>M⅛H4 В набр фактів, ΠOB⅛K>4H ⅛, ВЗІЕНОЕПЮЮЧИналежні взає­мозв’язки між ними і виводячи із них певні узагальнення.

В економічній теорії використовують такі поняття, як “закони”, “принципи” і “моделі”. Усі ці терміни означають узагальнення, або констатацію, закономірностей в економічній поведінці індивідів та інститутів. Термін “економічний закон” передбачає вищий ступінь точності порівняно з терміном “принцип”. Термін “модель” означає спрощену картину реальності, абстрактне узагальнення дійсної пове­дінки відповідних статистичних даних. В економічній теорії ці три терміни часто вживаються як синоніми. Вибір терміна для позначення будь-якого конкретного узагальнення диктується звичкою або доціль­ністю. Так, зв’язок між ціною продукту і його кількістю, придбаною споживачами, називається “законом” попиту.

У побудові своїх узагальнень економісти часто використовують припущення “за інших постійних умов”. Тобто вони допускають, що всі інші змінні, за винятком тих, які вони в даний момент розглядають, за­лишаються незмінними. Такий метод спрощує процес аналізу шляхом виділення досліджуваного зв’язку.

В економічній теорії широко застосовується метод наукової аб­стракції, що означає очищення наших уявлень про досліджувані про­цеси від випадкового, минущого, одиничного і виділення з них міцного, стійкого, типового. Економічний світ реальності надто складний і зап­лутаний, щоб його можна було зобразити чітко упорядкованим.

Економічна теорія має два різні рівні аналізу, на базі яких дос­лідник може виводити закони: макроекономічний і мікроекономіч- ний. Рівень макроекономічного аналізу стосується або економіки в цілому, або її складових підрозділів, або агрегованих показників, таких як урядовий сектор, домогосподарства і приватний сектор. Агрегат - це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, немов би вони складають одне ціле. Вивчаючи агрегати, макро- економіка намагається змалювати загальну картину або окреслити за­гальну схему структури економіки і зв’язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тут не звертають уваги на конк­ретні одиниці, що утворюють різні агрегати. Тому не дивно, що мак- роекономічні дослідження різних економічних проблем охоплюють аналіз таких величин, як загальний обсяг продукції, загальний рівень зайнятості, загальний обсяг доходу, загальний обсяг видатків, загальний рівень цін тощо. Тобто макроекономіка вивчає не одиничне, а ціле.

Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними економіч­ними одиницями, з детальним вивченням поведінки цих одиниць. Тут оперують термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство - і зосереджують увагу на таких величинах, як виробництво чи ціна конк­ретного продукту, кількість робітників, зайнятих в одній фірмі, виручка або доход окремої фірми чи окремого домогосподарства, видатки да­ної фірми або сім’ї тощо. У мікроекономіці ми вивчаємо вже не ціле, а одиничне.

Виділення понять “макроекономіка” і “мікроекономіка” не треба розуміти так, ніби предмет економічної науки настільки чітко поділений на окремі частини, що будь-яку її тему можна віднести або до макро-, або до мікро-; чимало тем і розділів економіки входять в обидві ці сфери.

3.