ТЕМА 13. РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

Політична економія соціалізму стала одним із напрямів марксистсько-ленінської політичної економії, яка підкорялась політичним і ідеологічним установкам, тому не могла здійснювати безпристрасний, об’єктивний аналіз економічної дійсності і була апологетичною за своєю суттю.

У розвитку радянської економічної теорії виділяють декілька етапів:

§ період становлення (20–30-ті роки), – це період визначення основних принципів побудови нового суспільства, форм та методів його дослідження, відпрацювання і апробації різних моделей функціонування радянської економіки;

§ період ідеологізації економічних поглядів (друга половина 30-х–40-ві роки), становлення господарської системи тоталітарного суспільства ;

§ період формування політекономії соціалізму як науки, що обслуговує ідеологію (50-ті – 60-ті роки);

§ період занепаду (70-ті – 80-ті роки).

Створення першого в світі соціалістичного суспільства відбувалось на основі використання теоретичної доктрини, яка давала тільки дуже загальну його модель і була не спроможна дати відповіді на цілу низку конкретних питань, які були поставлені реальним життям уже в перші роки радянської влади. К. Маркс і Ф. Енгельс у “Критиці Готської програми” передбачили особливий перехідний період для формування основ соціалізму, а також поетапну побудову нового суспільства – спочатку соціалістичного, а згодом – комуністичного. За перехідного періоду мали бути сформовані основи суспільної власності на засоби виробництва та забезпечений рівний доступ до ряду життєво важливих благ – освіти, медичної допомоги, житла тощо. Якщо стратегічні завдання суспільства загалом були зрозумілі, то проблеми визначення конкретних шляхів трансформування власності в соціалістичну, засад і форм функціонування економіки перехідного періоду потребували теоретичного вирішення.

У 20-х рр. формування економічної думки відбувалось в атмосфері справжнього плюралізму, в процесі дискусій.

Дискусії позитивно позначились на розвитку економічної теорії і передовсім сприяли визнанню необхідності існування політичної економії навіть у соціалістичному суспільстві, визначили її структуру. В ході дискусій обговорювались та досліджувались в економічній літературі аграрні проблеми, зокрема теорія кооперації; проблеми госпрозрахунку промислових підприємств, організації ринку; характеру економічних законів у соціалістичному суспільстві; проблеми відтворення, нагромадження, народногосподарського планування; кредиту і грошового обігу.

У другій половині 30-х pp. активність досліджень теоретичних, а особливо методологічних проблем, почала спадати, і невдовзі вони стали можливими тільки в дозволених владою напрямах і тільки з дозволеними нею ж висновками. Науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеологічним, починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. Характерними рисами економічної теорії цього періоду стали заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно-економічних процесів. З науки повністю зникають альтернативність суджень, вилучається сама науковість. Виконуючи протягом десятиліть апологетичні й коментаторські функції, політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмету, а й поступово знищувалася політикою. У другій половині 30-х–40-ві рр. основним її завданням стає всебічне обґрунтування тези щодо переваг соціалізму над капіталізмом.

Проте не означало, що радянські вчені-економісти остаточно припинили свою діяльність, навпаки, багато хто з них зробив помітний внесок у скарбницю світової економічної думки, хоч залишався невизнаним у власній країні. Серед цих вчених були М. Кондратьєв, О. Чаянов, Л.Юрловський, Є. Слуцький, О. Челінцев, М. Вавилов, В. Вернадський та ін. Доля багатьох із них склалася трагічно.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892–1938) – видатний російський радянський економіст. Учень М.Туган-Барановського, він ще студентом опублікував свою першу монографію “Розвиток господарства Кінешемського земства“.

У 1920-1928 рр. очолював створений за його ініціативою Кон’юнктурний інститут, де працював над проблемами народногосподарського планування та економічного прогнозування. Репресований 19З0 р. у справі “Трудової селянської партії”, він писав свою останню працю “Основні проблеми економічної статики і динаміки” у Бутирській в’язниці та Суздальському політізоляторі, страчений сталінським режимом у 1938 році.

У світовій науці Кондратьєв широко відомий насамперед своєю теорією циклу, викладеною у працях “Світове господарство та його кон’юнктури під час і після війни” (1922), “Великі цикли економічної кон’юнктури” (1925), “Довгі хвилі кон’юнктури” (1928), які були видані у США, Англії, Німеччині та інших країнах. В основі його концепції – розвиток ідей про економічну рівновагу, її порушення і відновлення. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги:

٠ рівновага першого порядку – між звичайним ринковим попитом і пропонуванням, її порушення породжує короткочасні коливання, що повторюються через кожних три роки (короткі хвилі економічної динаміки);

٠ рівновага другого порядку пов’язана з інвестиціями в засоби праці, її порушення викликає циклічні коливання з середньою тривалістю 11 років (середні хвилі економічної динаміки);

٠ рівновага третього порядку пов’язана із співвідношенням між “основними капітальними благами” (пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями, з одного боку, і рештою факторів виробництва, що визначають даний технологічний спосіб виробництва, - з іншого. Вона викликає циклічні “хвилі” тривалістю 50-60 років (довгі хвилі економічної динаміки). Фази піднесення “довгої хвилі”, за спостереженнями Кондратьєва, більш багаті на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж фази спаду. Соціальні процеси він вважав продуктом перетворень економічного механізму.

Узагальнивши показники ринкової кон’юнктури – середній рівень товарних цін, проценту, номінальної заробітної плати, обсяги зовнішньоторговельного обороту, добування і споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю, і фактично здійснивши аналіз багатофакторної ефективності виробництва, Кондратьєв заклав підвалини дослідження економіки через виробничі функції.

Кондратьєв показав взаємозв’язок всіх видів циклічних коливань ринкової економіки: періодичні коротко- та середньострокові хвилі ніби нанизуються на відповідні фази довгої хвилі і змінюють свою динаміку залежно від них. Якщо фаза спаду “середньої хвилі” припадає на знижувальну фазу “великої”, спад стає особливо глибоким і затяжним. Це дозволило йому спрогнозувати “Велику депресію” 1929-1933 рр., тоді як “гарвардський барометр” В.Мітчелла передбачав безхмарне процвітання економіки. Теоретичні висновки вченого були підтверджені практикою.

У прогнозуванні та макроекономічному моделюванні Кондратьєв випереджав західних вчених на 10-15 років: він раніше Кейнса припустив можливість існування декількох станів рівноваги в економіці, раніше Шумпетера відзначив, що в основі фази піднесення лежать науково-технічні відкриття, нововведення. Визнанням внеску російського економіста в теорію рівноваги і циклічних коливань стало те, що в світовій економічній літературі утвердилась назва “довгих економічних хвиль” як циклу Кондратьєва.

Чаянов Олександр Васильович (1888–1939) – відомий російський радянський економіст. Основні праці – “Нариси теорії трудового господарства” (1913), “Нариси з економіки трудового селянського господарства”(1924), “Організація селянського господарства” (1925), “Короткий курс кооперації” (1925), “Оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств” (1928). Професор Чаянов уже в передреволюційні роки вважався авторитетом у галузі сільськогосподарської кооперації, викладав у Московській сільськогосподарській академії, Московському університеті. Після революції він створює і очолює Науково-дослідний інститут сільськогосподарської економії. У 1930 р. був заарештований разом з М.Кондратьєвим у справі “Трудової селянської партії”, розстріляний у 1937 р.

Головним предметом дослідження О.В.Чаянова було трудове селянське господарство. Поширеній у радянській економічній літературі класифікації “куркуль – середняк – бідняк” Чаянов протиставив власну, що включала шість типів господарства, і запропонував план вирішення соціальних протиріч на селі через кооперативну колективізацію різних типів господарств та кооперативний кредит. Саме таким він бачив шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектора. Одночасно він виступав проти одержавлення кооперативів. Чаянов вважав, що до кооперативів повинні відійти ті види діяльності, технічний оптимум яких перевищує можливості окремого селянського господарства.

Визначними є дослідження Чаянова з проблем мотивації селянської праці. Він вважав, що селянському господарству необґрунтовано приписується мета капіталістичного підприємства. Насправді ж діяльність трудових селянських господарств спрямована на забезпечення певного рівня споживання сім’ї, що вчений доводить на основі теорії трудоспоживчого балансу. Цій теорії він дає знамениту графічну інтерпретацію, яка увійшла в світову економічну літературу як “криві Чаянова”: максимальній трудовій активності і максимальній продуктивності праці відповідає точка перетину кривої “послідовного зростання трудових затрат робітника” і кривої “послідовного зниження привабливості додаткових споживчих благ, одержуваних в результаті даної праці”. Селянські господарства погоджуються на додаткові трудові зусилля, незважаючи на підвищення їх важкості, якщо вони спрямовані на забезпечення життєво важливих потреб, саме тому такі господарства можуть погоджуватись вирощувати малоприбуткові культури або орендувати землю за неправомірну з точки зору критеріїв капіталістичного господарювання плату.

Визначним досягненням Чаянова була теорія диференційних оптимумів сільськогосподарських підприємств. Оптимум досягається, коли “за інших рівних умов собівартість одержуваних продуктів буде найменшою”. Він залежить від природно-кліматичних, географічних умов, біологічних процесів. Всі елементи собівартості у землеробстві .Чаянов поділив на три групи: 1) спадні внаслідок збільшення масштабів господарства (адміністративні витрати, витрати, пов’язані з використанням машин, будівель); 2) зростаючі внаслідок збільшення масштабів господарства (транспортні витрати, втрати від погіршення контролю за якістю праці); 3) незалежні від розмірів господарства (вартість насіння, добрив). Оптимум зводиться до пошуку точки, в якій сума всіх витрат на одиницю продукції буде мінімальною.

Чаянов вперше в економічній літературі поставив проблему водної ренти, наголошував на необхідності державного контролю за використанням водних ресурсів. Цінність внеску Чанова в розвиток світової аграрно-економічної науки підтвердила сільськогосподарська практика багатьох країн світу.

Для радянської економічної теорії періоду 50-х – 60-х pp. було характерним те, що побудована на марксистських догматах і цілком підпорядкована ідеологічним потребам наука, з огляду на конкретні вимоги життя, повинна була розширити коло своїх досліджень. В економічній науці спостерігаються періоди пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної цензури, переорієнтацією господарської діяльності, наявністю нових соціальних замовлень і тимчасовим розвитком демократичних процесів. Важливою основою подальшого розвитку економічної теорії в СРСР став перший підручник з політичної економії 1954 року.

Значний поштовх розвитку економічної теорії дали спроби змінити чинний господарський механізм (господарська реформа 60-х pp.). Розробка відповідних теорій, присвячених проблемам трансформування директивно-планової економіки в госпрозрахункову та реалізація їх на практиці могли б стати прикладом теоретичного та практичного успіху, свідомого інституційного реформування економіки, але практичну діяльність у цьому напрямі було швидко припинено.

Починаючи з середини 70-х pp. в економічній науці спостерігається застій, зумовлений погіршенням економічного становища в країні. Від науки почали знову вимагати принаймні теоретичного доведення переваг “реального” і “розвиненого” соціалізму, в той час як реальне життя свідчило про початок глибокої кризи радянської економіки. На початку 80-х pp. радянська економічна теорія, що розвивалася в ізоляції від світової економічної думки, також зазнала кризи. Як догматична та схоластична, вона нездатна була пояснити причини спаду та визначити шляхи подолання кризи. Почався новий перегляд підходів до аналізу економічних явищ. Багато хто з радянських науковців наполягав на необхідності дослідження економічних процесів з урахуванням об’єктивних факторів невартісного походження. Відбувалися активні пошуки компромісу між марксистською та іншими економічними теоріями. Наприкінці 80-х – початку 90-х pp. в економічній літературі починають формуватись засади нової концепції господарювання, розглядається можливість трансформації соціалістичної економіки в ринкову.

Разом з тим, слід відзначити, що за 70 років радянська економічна наука накопичила унікальний досвід опису і аналізу закритого тоталітарного суспільства. Важливою особливістю її розвитку було співіснування двох тенденцій, що відображали принципово різні підходи до проблем соціалістичної економіки. Перший, так званий “месіанський” напрямок розглядав радянський економічний досвід як унікальний та ультрапередовий. “Прозахідний” напрямок визнавав не тільки наявність глибоких відмінностей радянського господарського механізму, але й існування загальних для економік всіх типів систем принципів організації господарського життя. Ці два підходи являли собою два полюси однієї планети. Заперечуючи один одного, вони разом з тим ніяк не підривали основ економічної доктрини тоталітаризму, мали відверто апологетичний характер. Економічна теорія курсувала в межах уявлень, окреслених партійними документами, і потреб жорстко централізованого господарства.

Чимало вчених-економістів світової слави, які не вписувалися в межі тоталітарної системи; були знищені нею, інші були змушені змістити коло своїх наукових інтересів подалі від заідеологізованої політичної економії соціалізму (Є.Слуцький, Л.Канторович та ін.).

Канторович Леонід Віталійович (1912-1986) – видатний радянський економіст–математик, єдиний радянський лауреат Нобелівської премії з економіки. У праці “Математичні методи організації ї планування виробництва” (1939) він заклав основи теорії оптимального виробничого планування та лінійного програмування і став фундатором лінійного програмування у світовій науці. У 40-х рр. він поширив сферу застосування лінійного програмування з оптимізації процесу використання ресурсів на розв’язання так званої транспортної задачі, розрахунки для оборонної промисловості. Він вперше побудував статичну і динамічну моделі поточного і перспективного планування використання ресурсів на основі нових математичних підходів в області системної побудови економічних показників, які можуть застосовуватися в аналізі ціноутворення, ефективності капіталовкладень та ін. У праці “Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів” (1959) Канторович застосував теорію лінійного програмування до проблем макроекономічного планування. Результати досліджень Канторовича були невідомі світовій науці. Їх лише через десять років повторили американські дослідники Купманс і Данциг. За внесок в теорію оптимального використання ресурсів Канторовичу одночасно з американцем Т.Купмансом у 1975 р. була присуджена Нобелівська премія.

<< | >>

↑

Источник: Конспект лекцій з дисципліни “Історія економічних учень” для студентів спеціальностей 6.050106 “Облік і аудит”, 6.050107 “Економіка підприємства”, 6.050100 “Управління трудовими ресурсами” заочної форми навчання / Лень І.І., Гронтковська Г.Е. – Рівне: УДУВГП,2003.– 72 с.. 2003

Еще по теме ТЕМА 13. РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ:

- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Международные экономические отношения - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Размещение производительных сил (РПС) - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика зарубежных государств - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -

- Аудит - Банки - Бизнес - Бухгалтерский учет - Макро и Микроэкономика - Маркетинг - Менеджмент - Философия - Финансы - Экономика -