Етапи становлення і розвитку економічної думки в суспільстві. Сучасні економічні теорії

Термін «економія» («ойкономія») уперше вжив давньогрецький фі­лософ Ксенофонт (бл. 430-355 рр. до н. е.) в працях «Домоустрій», «Кі- ропедія» та ін.

«Ойкономія» («домоводство») - це зведення міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система правил його організації.

Давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.) в працях „Політика”й «Афінська політія» поділив науку про багатство на економі­ку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і хремастику, що означає вміння наживати достаток, або діяльність, спря­мовану на нагромадження багатства. «Хрема» - це майно, володіння. В основі виробництва вбачалось використання робочої сили рабів.

На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що по­літична економія як самостійна наука сформувалася в XVII-XVIII ст.

Наприкінці XVIII ст. політична економія як наука відокремлюється від політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначились її предмет, метод, завдання.

Економічна теорія як самостійна наука сформувалася в період заро­дження капіталістичного ладу, формування національного ринку і ви­ражала інтереси буржуазії, яка щойно виступила на арену суспільного розвитку і мала за мету з’ясувати природу і джерела суспільного багат­ства. Першою теоретичною школою економічної теорії була школа мер­кантилізму. Представники цієї школи вважали, що багатство людей - це гроші - за гроші можна купити все. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото.

Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни, а інший ви­датний представник цієї школи Монкретьєн (1575-1641) увів у обіг тер­мін політичної економії (від грец. - мистецтво правити державою), що означало “наука державного управління економікою”.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французь­кий дістав назву фізіократії, а англійський - промислової, або англій­ської школи.

Основоположником фізіократії був французький економіст Франсуа Кене (1694-1774).

Фізіократи піддали різкій критиці погляди меркантилістів, започат­кували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення переду­мов для розвитку виробництва. Фізіократи були теоретиками та ідеоло­гами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в еко­номіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функ­ціонування господарської системи.

Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Ф. Кене вперше у світовій науці здійснив аналіз проблеми відтворення суспіль­ного продукту і вважав, що природа будь-якого прибутку лежить у сіль­ському господарстві, а інші галузі мертві.

Питання, які постали перед економістами того часу, не могли бути вирішені за допомогою шкіл меркантилізму та фізіократів, тому починає розвиватися нова наукова школа - англійська класична школа.

Політична економія класичної школи досягла вершини в працях Уільяма Петті (1623-1687), Адама Сміта (1723-1790) і Давіда Рікардо (1772-1823). Представники цієї школи започаткували теорію трудової вартості. Згідно з даною теорією, єдиним джерелом вартості є людська праця. Вони зосередили свої дослідження на аналізі відносин у сфері виробництва та на вивченні її об’єктивних закономірностей, а також до­ходів основних класів буржуазного суспільства, механізму конкуренції, кредиту, грошового обігу.

Класична політична економія вперше поставила проблему функціо­нування економічних законів, досліджувала їх об’єктивний характер, ме­ханізм дії, необхідність врахування та використання цих законів у прак­тичній діяльності.

Адам Сміт у своїх працях вперше чітко розмежував валовий і чистий національний дохід, основний та оборотний капітал. Він розглядав ринок як саморегульовану систему, що найефективніше розподіляє ресурси. За висновками Адама Сміта, ринкова економіка в умовах конкуренції за­безпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втручатись (або мінімально втручатись) в економічну діяльність господарюючих суб’єктів, але мусить захистити конкуренцію, не допускаючи її обмежен­ня, а також створити загальні умови виробництва: розвивати освіту, бу­дувати дороги, мости, забезпечувати зв’язок тощо.

Заслугою Давіда Рікардо було те, що він звернув увагу на подвійний характер праці, чіткіше розмежувавши споживчу і мінову вартість, та на нерівність між заробітною платою робітника та продуктом його праці.

До представників класичної школи слід віднести також Джона Міл- ля, Мак-Кулоха.

Одним із напрямів класичної теорії стає утопічний соціалізм, засно­вники якого Сен Сімон, Фур’є, Оуен заклали підвалини теорії соціалізму. Вони стверджували, що розвиток держави повинен відбуватися осеред- камими (фаланги Фур’є): 5-6 сімей об’єднуються і роблять усе на свій розсуд, що гармонізує суспільство, проте це призводить до деградації со­ціалізму. В результаті виникає дефіцит і розвал, тому ці ідеї утопічні.

На основі класичної школи і як критичний відгук на неї з’являється марксистська теорія - Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Ця економічна течія ґрунтується на класовій боротьбі пролетаріату і капіталістів.

Основні здобутки цієї школи:

1) Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класичної школи про дво­їстий характер праці;

2) як важливий момент теорії вартості Маркс виділяє те, що обмін є важливою умовою визначення вартості, його реалізації, перетворен­ня продукту праці на товар;

3) він виділив поняття середньої вартості товару (остання визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна є вира­зом коливання попиту та пропозиції;

4) він розвинув діалектичний метод пізнання, зокрема відокремив такі специфічні форми суперечності, як речовий зміст і суспільну форму. Це дало йому можливість розглянути такі категорії, як капітал (тут він виділив речовий елемент капіталу та суспільну форму), та визна­чив протиріччя капіталістичного виробництва;

5) більш повно обґрунтував предмет економічної теорії.

6) обґрунтував важливість акціонерної власності, як в умовах капіта­лістичного виробництва, так і під час побудови більш прогресивного суспільного ладу;

7) економічно довів об’єктивну неминучість соціалізму, що зумовлено насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробни­цтва та праці;

8) Маркс довів переваги суспільних форм власності над приватними, індивідуальними формами;

9) обґрунтував об’єктивне зростання ролі великих підприємств та ви­никнення монополій, а також дав оцінку економічній ролі держави в умовах капіталізму;

10) Маркс разом з Енгельсом розкрили діалектику форм власності (ін­дивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального привласнення на основі колективної праці;

11) Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтво­рення.

Сучасні школи

Завдяки високим темпам розвитку науки і продуктивності праці у ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. (до 1929 р.) суспільний прогрес від­бувався досить швидко.

У 30-ті роки XX ст. значно загострились кризові явища в економіці західних країн. Виникла потреба у теорії, яка могла б пояснити безробіт­тя, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і по­казала можливі шляхи виходу з кризового становища без знищення рин­кових основ господарювання. У 1936 р. була опублікована монографія англійського економіста Джона Кейнса (1883-1946) «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей», у якій викладено основи його теорії та програму державного регулювання економіки.

Кейнсіанська школа - засновник Джон Кейнс - основною тезою шко­ли є те, що держава повинна активно втручатися в перебіг всіх економіч­них процесів, які відбуваються в суспільстві. Кейнс - засновник макро- економіки - науки про перебіг економічних процесів в усій державі. Він дослідив ринкову економічну систему в цілому, вияснив закони її функ­ціонування, з'ясував комплекс методів активного впливу на процес від­творення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економічної системи. Він проаналізував вплив держави на розвиток таких макроеко- номічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків та ін.

Монетаристська школа - виникла в кінці 50-х років ХХ ст. у США. Засновник Мілтон Фрідмен - професор Чиказького університету. Моне­таризм - економічна концепція, згідно з якою грошова маса в обігу віді­грає визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та вста­новленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також розвитку виробни­цтва. Виступає проти активного втручання держави в економіку. Засоба­ми регулювання економіки вважає досягнення збалансованості держав­ного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Досягнення цієї школи - глибокий аналіз дії грошей на ринок товарів, обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки.

Школа маржиналізму - її засновник Менгер (з лат. гранична). Осно­вою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринко­ва ціна товару визначається не суспільно-необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Широко застосовується в США, Швейца­рії, Франції. До позитивних сторін існування цієї школи слід віднести: докладний аналіз функціонування ринку, з’ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, намагання дослідити питання опти­мального розподілу та використання ресурсів. До негативних слід відне­сти: переважання суб’єктивної мотивації, суб’єктивної оцінки поведінки людей, абстрагування від вивчення сутності капіталізму, тобто від від­носин власності, виробничих відносин. Прихильники даної школи на перше місце у вивченні ставлять не відносини між людьми, а відношення людини до речей.

Інституціоналізм - виник наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відноси­нами (відносинами власності), рушійною силою визначав психологічні, соціально-правові фактори. У процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Ці інститути є особливими формами життя, що мають сталий характер.

Школа неолібералізму - ідея абсолютного невтручання держави в процеси економіки.

Математична школа - засновник Вальрас, основна ідея - всі еконо­мічні процеси можна пояснити на основі математичної формули.

1.3.