Становлення неокласичної традиції в економічній теорії. Маржиналізм Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні по­гляди К. Менгера, Є. Бем-Баверка, Ф. Візсра.

Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласич­ний напрямок. Основні її положення:

- у теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживчій вартості, корисності;

- представники школи ввели в економічну науку поняття су­б'єктивної корисності (цінності), визначивши останню як основу ціноутворення.

- замінили терміни класичної політекономії «вартість» і «то­вар» на «цінність» і «економічне благо»;

- застосовували принцип монізму - єдиною підставою ціни визнавалася корисність.

Карл Менгер (1840 - 1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Ві­денського університету. У 1871 році він опублікував книгу «Ос­нови політичної економії», де дослідив порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень. Методологія дослідження К. Менгера зводиться до мікроеконо- мічного аналізу. Автор «Основ політичної економії» вважав, що економічні процеси варто вивчати через їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються. Принцип граничної корисності, що знижується, стверджує, що вартість (цінність) будь-якого бла­га визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний фактор) і інтенсивно­сті споживання індивіда (суб'єктивний фактор). Тому кожна до­даткова одиниця блага одержує все меншу і меншу цінність. Цін­ність матеріальних благ визначається за шкалою конкретних пот­реб конкретної людини. К. Менгер розділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона являє собою спробу пояснити місце кожного блага в шкалі корисності і ступінь наси­чення потреби в ньому, причому розрізняється абстрактна корис­ність різних категорій благ (предмети харчування, одяг, взуття, паливо, прикраси і т.п.) і конкретна корисність кожної одиниці даного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т.д.

Є. Бем-Баверк, (1851-1914), Ф. Візер (1851-1926) - предста­вники австрійської школи, що вивели математичне вираження те­орії попиту та пропозиції, розробили теорію граничної корисно­сті. Вона з'явилася в другій половині XIX в., коли Є. Бем-Баверк і К. Менгер дійшли висновку, що вартість - це чисто психологічне явище, яке пояснюється "граничною", тобто найменшою, корис­ністю даного товару для покупця. Вони вважали, що вартість то­вару визначається обмеженістю і рідкістю ресурсів і тією корис­тю, що може принести останній екземпляр товарів визначеної групи, тобто граничною корисністю. Граничною корисністю на­зивають найменшу користь від даного блага. Кожне благо має цінність - це суб'єктивна корисність, величина якої залежить від суб'єкта і від обставин. Бем-Баверк розкриває це положення на прикладі поселенця, що живе в лісі з п'ятьма мішками зерна. Пе­рший мішок потрібний йому для прогодування, другий —для по­ліпшення харчування, третій - для відгодівлі домашнього птаха, четвертий - для виготовлення горілки, п'ятий - для годівлі папу­ги, що служить йому забавою. Вартість хліба буде визначатися саме корисністю п'ятого мішка, що задовольняє не насущні пот­реби. Звідси робиться висновок: чим більше товарів, тим менша їх корисність для покупця, тим нижча їхня вартість. Для більш точного опису процесу зниження корисності в економічній науці використовується поняття гранична корисність, тобто додаткова корисність, що додається кожною останньою порцією товару.

використання якого вимагає часу. Фрідріх фон Візер увів сам те­рмін граничної корисності і поняття альтернативних витрат, роз­робив шкалу виміру корисності На основі альтернативних витрат формулюється закон Візера: дійсною цінністю(вартістю) будь- якої речі є не доотримані вартості інших речей, що могли бути виготовлені з цих ресурсів. У підсумку: завдяки наявності цінніс­них (споживчих) благ і процесу зобов'язання утворюються ціни факторів виробництва (виробничих ресурсів), що формують ви­трати і тим самим ціну виробленої речі.. Таким чином, ці теорії (граничного - продукту, продуктивності, витрат і т.д.) заклали основи неокласичної концепції, що відрізняється від класичної використанням граничних понять.

Концепція прибутку. Дійсне благо - заробітна плата, майбу­тнє благо - засоби виробництва. Дійсне благо цінується вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток - нагорода підприємця за чекання. Відсоток (прибуток) - це категорія, пов'язана з обміном дійсних і майбут­ніх благ, оскільки веде до розподілу одержуваних доходів у часі.

Теорія ціноутворення. Модель ціноутворення Є.Бем- Баверка побудована за принципом утворення рівнодіючих оцінок різних пар продавців і покупців і показує, що висота ринкової ці­ни обмежується і визначається висотою суб'єктивних оцінок то­вару двома граничними парами. Ціна на конкурентному ринку, за Є.Бем-Баверком, - це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворен­ня виключає роль праці і витрат виробництва. Єдиними фігурами системи стають покупці і продавці. Теорія виходить з того, що запас благ обмежений, тому цінність товару (блага) залежить тільки від попиту. Механізм граничної корисності при обміні ви­ходить із припущення даних про ціну і доходи споживача.

Теорія зобов'язання. За цією теорією частина цінності блага повинна бути віднесена на рахунок іншого продуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кож- ному з трьох факторів ставиться частина цінності створеного продукту. Теорія математично розроблена Дж. Б. Кларком.

Теорія витрат. По-перше, продуктивні блага представляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту, тому витрати виробництва здобувають цінність від своїх продук­тів. По-друге, пропозиція є зворотною стороною попиту - попиту тих, хто має товар. При цьому витрати вважаються в платі за від­волікання ресурсів від альтернативних варіантів використання, а також у ціні за послуги факторів, використаних для виробництва іншими виробниками. Закон Візера: дійсна вартість (корисність) будь-якої речі є не доотриманою корисністю інших речей, що мо­гли бути вироблені за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво даної речі. На відміну від Є. Бем-Баверка, Л. Візер відстоював втручання держави в економіку.

Кембриджська школа. Теорія А. Маршалла

Альфред Маршалл (1842 - 1924) - англійський економіст, засновник кембриджської школи, з ім'ям якого пов'язують стано­влення неокласичного напрямку в економічній теорії. В 1875 році виклав свої власні доктрини в роботі «Принципи економічної на­уки». Ця праця принесла йому світову популярність. З 1908 року з ініціативи А. Маршалла був уведений новий курс за назвою «Economics», що витіснив підручник Дж. Мілля. У своїх дослі­дженнях використовував математичні і графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою сус­пільного розвитку, поширюючи теорію дарвінізму на економічні відносини.

Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класи­чної науки (А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Мілля) і теорії маржиналіз- му. Метод А. Маршалла - метод часткової рівноваги. При розг­ляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні, і ведеться спостереження змін цього одного елемента.

Концепція ціноутворення (попит та пропозиція) А. Мар­шалла: функція попиту на товар залежить від граничної корис­ності, а ціна попиту, за Маршаллом, не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, відповід­но до якого попит на товар зростає при зниженні ціни і підви­щується при перевищенні ціни. А. Маршалл увів поняття «ела­стичність попиту» - функціональна залежність попиту від змі­ни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється в бі­льшою мірою, ніж ціна товару. Після цього А. Маршалл дослі­джує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати дану кількість товару. Ціна пропозиції визна­чається винятково витратами. Під останніми розуміється подо­лання небажання піддатися незручностям через вагу праці і жертви капіталу. Далі А. Маршалл представляє в графічній формі функціональну залежність ціни від попиту та пропози­ції. Ціна рівноваги встановлюється на перетинанні кривих по­питу та пропозиції.

Теорія А. Маршалла - це теорія цін у конкурентних умовах. У «Принципах економічної науки» аналізується стихійне регулю­вання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процесу швидкого росту виробничих монополій (широко розпо­всюдженого в той час) і їх впливи на механізм ціноутворення. Автор розглядає монополію як окремий випадок в умовах пану­вання необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.

Учений трактував закон спадної родючості ґрунту як універ­сальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільсь­кому господарстві, але й у промисловості, що має всеосяжне зна­чення.

Капітал, на думку А, Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов'язаний з речами. До капіталу він відносив і немате­ріальні блага: знання, організацію, а також ділові здібності, про­фесійну майстерність і ділові зв'язки підприємця.

Принципу заміщення А. Маршалл надавав великого значен­ня. Підприємець вибирає собі ті фактори виробництва, що вважає найбільш придатними для досягнення мети. Ціна суми його фак­торів завжди нижче ціни будь-якого іншого набору факторів.

Американська школа маржиналізму (Д.Б.Кларк)

Дж. Б. Кларк (1847-1938) належав до американської школи. Зробив висновки: усі види праці носять продуктивний характер; корисність і можливість присвоєння - необхідні передумови ви­значення багатства; господарська система ґрунтується на приват­ній власності й індивідуальній волі; вартість виникає з кориснос­ті; участь держави обмежується примусом окремих учасників до дотримання умов гри; капітал і праця складається з мобільних одиниць, що легко переміщуються; незважаючи на усі відхилення в дійсності, заробітна плата і відсоток протягом тривалого періо­ду повинні установлюватися відповідно до природного (статич­ного) рівня; фактори, що підтримують суспільство в динамічному стані і говорять про свою наявність впливом на соціальну струк­туру: (ріст народонаселення, нова техніка виробництва, зміна ор­ганізаційних форм підприємства, нагромадження капіталу, зміна смаків споживачів); у системі розподілу спирається на закони, що виявлялися в цінах; ринок - засіб, що дозволяє товарам одержати суспільну оцінку й обумовлює розподіл суспільного продукту; в основі лежить індивідуальна гранична корисність; приймає прин­цип пріоритетності мікроекономічного аналізу; головна заслуга - закон граничної продуктивності (розподіл доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва; ціна фактора виробництва обумовлена її відносною дефіцитністю).

Виділяв чотири фактори виробництва: капітал у грошовій формі, капітал у речовинній формі (засіб виробництва), підприє­мницькі здібності, праця. Основні ідеї: для праці і капіталу має місце закон спадної продуктивності - кожне нове вкладення пра­ці у виробництво при даному капіталі супроводжується падінням продуктивності (те ж справедливе для збільшення капіталу при тій же праці); кожен фактор виробництва одержує свій прибуток - відсоток, рента, зарплата, дохід; фактор виробництва збільшу­ється, поки вартість продукту, виробленого з його допомогою, не буде дорівнювати ціні фактора. Дж. Б. Кларк розрізняв статичну і динамічну рівновагу. При статичній - ціни дорівнюють гранич­ним витратам виробництва, прибуток і додатковий продукт від­сутні; при динамічній - удосконалення можуть збільшити грани­чну продуктивність факторів виробництва, при цьому підвищен­ня зарплати відбувається трохи пізніше і це створює тимчасовий прибуток, що зникає в новій статичній рівновазі.

Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі Л. Вальраса, В. Парето.

Леон Вальрас (1834-1910r) - французький економіст, автор теорії загальної рівноваги. Прихильник економічної теорії, що розглядає ринкову економіку як систему, потенційно здатну до­сягати рівноваги на основі попиту та пропозиції. Головне в його творчості - побудова загальної теорії макроекономічної рівнова­ги. Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що має у своїй основі аналіз попиту та пропозиції і містить ряд систем рівнянь. Вивів математичне вираження теорії попиту та пропозиції. Складовими ринкової системи були, на думку еконо- містів-математиків», раціональні суб'єкти, які безупинно прагну­ли до оптимуму свого існування, тобто економічного успіху. Л. Вальрас вважав, що економіка сама через ринок забезпечує такі пропорції, які створюють загальну економічну рівновагу, при якій ефективний попит та пропозиція виробничих послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнює витратам. Йому вдалося побудувати замкнуту модель загальної економічної рівноваги, засновану на граничній корисності. У цій моделі загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю. Він запропонував і математичний опис, але з усіма труднощами не справився. Л. Ва­льрас вважав помилковою трудову теорію вартості і поділяв всіх економічних суб'єктів на дві групи: підприємців і власників про­дуктивних послуг (праці, капіталу, землі, на його думку, держава повинна забезпечити стабільність грошей, забезпечити безпеку громадян, дати можливість одержати утворення соціального за­хисту, забезпечити умови ефективної конкуренції і рівності мож­ливостей, земля повинна бути націоналізована, а рента дає необ­хідні засоби державі. Проте головною у його спадщині є теорія макроекономічної рівноваги, але вона є теорією економічної статики, вона не враховує багатьох реальних компонентів - еко­номічний ріст, циклічність і т.д. Але його роботи дозволили на­ступним ученим перейти до більш складних систем, що врахову­ють і ці компоненти.

В. Парето (1848-1923pp., італійський економіст) - послідов­ник Л.Вальраса. Він відмовився від традиційних для австрійської школи статичних теорій і почав розглядати динамічну рівновагу, при якій змінюються всі параметри економіки. Він увів замість поняття «цінності» поняття «перевага», що має не кількісний зміст, а порядковий. І розглядав не окремі блага, а їхні набори. Він сформулював закон про зміну розподілу доходу: для того щоб підняти рівень мінімального доходу чи зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити більш швидке збільшення багат­ства в порівнянні з чисельністю населення. З цього він зробив ви­сновок про те, що інші шляхи (у тому числі і революційний пере­розподіл багатства) ведуть тільки до руйнування багатства нації, оскільки максимум добробуту пов'язаний з перетворенням зао­щаджень у капітал. В. Парето побудував динамічну систему мак- роекономічної рівноваги. Увівши поняття «переваг» і «ранжу- вання» корисності, він звів їх до визначеного набору благ і термі­ну «Парето - ефективний стан економіки» чи «оптимум Парето». При вивченні проблеми вибору він використовував для характе­ристики переваг (граничних корисностей) поняття «криві байду­жності». Кожна точка таких кривих відповідає деякій комбінації двох благ, сумарна корисність яких однакова у всіх точках. Це підвело його до поняття оптимуму, що означає рівноважний стан економіки («Парето-ефективний стан економіки») і характеризу­ється такими основними умовами:

- зважені (за цінами) граничні корисності рівні для всіх това­рів;

- для кожного суб'єкта сума його доходів дорівнює сумі ви­трат;

- запас продуктивних благ використовується цілком.

Цей рівноважний стан економіки тривав би вічно, якби не змінювалися умови, але вони постійно міняються. «Парето - ефе­ктивний стан економіки» - це стан економіки, при якому немож­ливо поліпшити положення якого-небудь учасника обміну без то- го, щоб не погіршити положення іншого. При такому стані еко­номіки подальше поліпшення можливе тільки шляхом глибоких структурних перебудов. В. Парето з'ясував, що поняття ефектив­ного стану економіки і конкуренція взаємозалежні. Довгостроко­ва рівновага досконалої конкуренції створює оптимальний роз­поділ ресурсів.

4.6.