Пролетарська політекономія

Розробка К. Марксом і Ф. Енгельсом економічної теорії капіталізму.

Карл Маркс (1818 - 1883) - німецький економіст, філософ, засновник марксизму - економічного напрямку, що виражав ін­тереси робітничого класу.

1. Сукупність виробничих відносин, у які вступають люди в суспільному виробництві, складає економічну структуру суспіль­ства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політич­на надбудова. 2. Капіталізм заперечує демократію, основна мета - одержання прибутку. Має місце експлуатація одного класу ін­шим, не забезпечується повна зайнятість, тому головне - це боро­тьба класів. 3. Неминучість краху капіталізму. 4. Ідеалом є кому­ністичне суспільство, що складається з двох фаз: нижчої - соціа­лізму і вищої - комунізму, у цьому суспільстві засоби виробниц­тва не стануть більше об'єктом індивідуального присвоєння, і ко­жна людина знайде справжню волю. 6. Ключовою теорією є тео­рія додаткової вартості: робоча сила як товар продається по вар­тості; джерелом додаткової вартості є «неоплачена праця» робіт­ників, що продають свою робочу силу; робочий день поділяється на «необхідний час» і додатковий час» (коли створюється додат­кова вартість). 7. Капітал - засіб експлуатації робітника і устано­влення влади над робочою силою. Поділяється на постійний (час­тина капіталу, що втілена у засобах виробництва), та змінний (ча­стина, що втілена в робочій силі). 8. Вартість визначається суспі­льно необхідним робочим часом). 9. Обмін у будь-якому суспіль­стві повинен здійснюватися з дотриманням закону вартості. 10. Заробітна плата - винагорода робітника за його працю як резуль­тат обміну з капіталістом за продану робочу силу, а не за саму працю. 11. Теорія ренти. 12. Теорія відтворення (економічний цикл починається з підйому, викликаного ростом сукупного по­питу з метою нагромадження заради максимізації прибутку капі­талістів і закінчується спадом - зниженням норми прибутку і сповільненням нагромадження).

Логічно завершуючи формування трудової теорії вартості, К.Маркс зробив висновок, що в основі вартості лежить тільки один виробничий фактор - праця, а прибуток капіталістів і рента землевласників - частина вартості, створеної працею робітників, що привласнюється безоплатно власниками засобів виробництва і землі (це додаткова вартість). К.Маркс вирішив «парадокс Смі- та», відповідно до якого вартість складалася з доходів - заробіт­ної плати, прибутку і ренти і не включала постійного капіталу. Розкриваючи неспроможність такого підходу, К.Маркс довів, що вартість у цілому складається з трьох частин: вартості матеріаль­них витрат, витрат на зарплату і прибутку - с + v + m (де с - пос­тійний капітал, тобто вартість засобів виробництва і предметів праці, v - змінний капітал, тобто витрати на зарплату, m - прибу­ток). К.Маркс обґрунтував принципову відмінність постійного капіталу (с) від змінного (v) в утворенні вартості: перший лише переносить свою вартість на собівартість нового продукту і тому названий постійним; другий збільшує собівартість і тому назва­ний змінним. Саме він і створює прибуток. Таким чином, v + m утворюють заново створену, чи додаткову вартість. Розмежуван­ня капіталу на постійний і змінний дозволило Марксові створити наукову теорію, що виключала повторний рахунок вартості ми­нулого, втіленого в засобах виробництва праці. Саме на повтор­ному рахунку спіткнувся Сміт, у результаті чого з'явився «пара­докс Сміта». Але трудова теорія виходила з конкретної економіч­ної реальності тих часів і не могла враховувати змін, що відбули­ся в економіці пізніше. Складна праця просто зводилася до прос­тої, як одиниці виміру. У вартості не враховувалися витрати капі­талу й інші фактори, наприклад, вплив співвідношення попиту та пропозиції. Недоліком трудової теорії є те, що праця розглядала­ся як єдиний фактор, а умови зводилися до досконалої конкурен­ції, коли вартість пропорційна витратам праці, і не враховується вплив співвідношення попиту та пропозиції

Основні проблеми «Капіталу» К.Маркса.

Перший том «Капіталу» складається із семи розділів і два­дцяти п'яти глав. Предмет дослідження першого тому - процес нагромадження капіталу. Перший розділ присвячений аналізу товару і його властивостей.

У другому розділі проаналізовані умови перетворення гро­шей у капітал. Введено поняття такого товару, як робоча сила. Далі автор підводить читача до поняття додаткової вартості, до­водячи, що обмін робочої сили на капітал відбувається шляхом обміну еквівалентів. Робітник створює вартість більшу, ніж вар­тість робочої сили. Розділи з третього по п'ятий присвячені теорії додаткової вартості. Тут автор розкриває причини зіткнення ін­тересів буржуазії і пролетаріату, дає своє визначення капіталу як класової теорії. У шостому розділі відбиті погляди автора на за­робітну плату як на перетворену форму вартості робочої сили. Сьомий розділ присвячений розкриттю процесу нагромадження капіталу. Кульмінацією цього розділу є формування автором за­гального закону капіталістичного нагромадження: нагрома­дження капіталу - результат збільшення розмірів підприємств у ході конкурентної боротьби і росту абсолютної величини безро­біття. У підсумку К. Маркс підводить до ідеї про природну заги­бель капіталізму і перемогу робітничого класу.

Другий том «Капіталу» складається з трьох розділів. У пер­шому розділі автор дає опис поняття капіталу. Тут К. Маркс, на відміну від А. Сміта і Д. Рікардо (які бачили в капіталі речовинну форму), визначає його як форму вираження класових виробничих відносин. Другий розділ торкається питань швидкості обороту капіталу. Основою розподілу капіталу на основний і оборотний, за Марксом, служить двоїстий характер праці. Складені елементи капіталу переносять свою вартість на товар конкретною працею, але при цьому одні з них переносять свою вартість цілком протя­гом циклу - це оборотний капітал, а інші поступово, беручи участь у декількох виробничих циклах, - це основний капітал. Третій розділ присвячений процесу відтворення. При простому процесі відтворення (у вартісному вираженні) кількість виготов­лених засобів виробництва в одному підрозділі повинне збігатися з обсягом споживання в іншому підрозділі.

Третій том присвячений процесу капіталістичного виробниц­тва. У цій книзі Маркс знову повертається до проблем, поставле­них у першому томі, зосереджуючись на аналізі всіх тих форм, яких набирає капітал-вартість на стадії розподілу. Маркс фактич­но розв'язує завдання, які свого часу ставив Рікардо та його пос­лідовники, намагаючись визначити не лише форми, яких набирає вартість, а й чинники, які обумовлюють розміри цих форм.

Тим самим Маркс переводить теоретичний аналіз на інший рівень, надаючи політекономічній науці нових рис, які згодом стануть провідними для неокласичного напрямку.

Маркс аналізує перетворення додаткової вартості на прибу­ток і норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток. Це перетворення є одночасно і перетворенням вартості на ціну виробництва. Маркс досліджує також процес розподілу прибутку між різними групами капіталіс­тів і ті конкретні форми, яких прибуток у результаті цього проце­су набирає, а саме: дохід підприємця, процент і ренту.

У цій роботі Маркс знову повертається до проблем, постав­лених у першому томі.

Четвертий том «Капіталу» був написаний автором ще до то­го, як було написано перші три томи «Капіталу». Його присвяче­но аналізу відомих теорій політичної економії. Тому, добре знаю­чи теорії попередників Маркса, не важко, порівнюючи їх з уза­гальненнями, сформульованими в перших трьох томах, з'ясувати ставлення Маркса до цих теорій.

Ще раз слід наголосити на тій обставині, що загальне уяв­лення про суть марксистської економічної теорії, безперечно досить ґрунтовної та логічної, має базуватися на розумінні на­мірів Маркса:

- довести, що несправедливість капіталістичного суспільства пояснюється експлуатацією чужої праці;

- показати, що додаткова вартість, яка має матеріальний вираз і трудове походження, є результатом експлуатації праці.

Це два дуже важливі моменти, які визначають належність те­орії Маркса до старої класичної школи, і водночас пояснюють ставлення пізніших авторів до неї як до обмеженої.

Розвиток В.І. Леніним марксистської політичної економії. В.І. Ленін (1870-1924) - російський вчений, який в своїх працях намагався довести винятковість марксистського економічного вчення, його справедливість щодо всіх етапів розвитку капіталіс­тичного суспільства й щодо всіх країн.

Повністю розділяв марксистське формаційне розуміння роз­витку суспільства, в основу якого був покладений класовий принцип.

Виходячи із принципу про особливості розвитку капіталізму в Росії - аграрній країні - у якій процес переходу від феодального ладу ще не завершився, прагне визначити перспективи розвитку внутрішнього капіталістичного ринку.

Внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіта­лізмом у процесі його розвитку, цей висновок обґрунтовує в ро­ботах:

«Із приводу так званого питання про ринки» (1893);

«До характеристики економічного романтизму» (1897);

«Розвиток капіталізму в Росії» (1899);

«Зауваження з приводу питання про теорії ринків» (1898) і ін.

Доповнюючи теорію Маркса про сутність й особливості капі­талістичного відтворення й криз у нових історичних умовах, Ле­нін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва в порівнянні з виробництвом предметів споживання.

Особливу увагу він звертає на аналіз протиріч капіталістич­ного виробництва.

Досліджує процес формування внутрішнього й зовнішнього ринків, що пов'язує з розвитком суспільного й міжнародного по­ділу праці.

Роботи Леніна кінця XIX в. присвячені захисту і доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму відбувається за марксист­ською схемою, а тому й революційна теорія марксизму є справе­дливою й для Росії. Внеском Леніна в розвиток економічної тео­рії можна вважати його аналіз монополістичної стадії капіталіз­му. Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму органіч­но вписувалася в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. У той же час ця теорія містить ряд положень й узагальнень, які мають самос­тійну наукову вагу. Основні положення ленінської теорії викла­дені в його книзі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1917).

Причини й напрямки монополізації, утворення фінансового капіталу й фінансової олігархії, ціноутворення, інші ознаки й на­слідки монополістичної стадії капіталізму характеризує Ленін.

Економічним наслідком вивезення капіталу є інтернаціоналі­зація економіки, що веде до утворення міжнародних монополіс­тичних союзів і поділу світу між ними. Правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.

Одержавлення економіки характеризується як процес погли­блення суспільного характеру праці, створення умов для вико­нання державою нових економічних, політичних і соціальних функцій.

У цій праці, крім застосування марксистської методології аналізу до нових реалій розвитку капіталістичного світу, зробле­но спробу дослідити економічні закономірності й наслідки та економічне підґрунтя глобальних трансформацій.

Уявлення про розвиток В. Леніним економічних та класових постулатів марксистської доктрини дають твори «Держава і рево­люція» та «Доповідь на захист резолюції про поточний момент», які свідчать про крайній радикалізм та ортодоксальність ленінсь­ких підходів до формування доктрини майбутнього соціалістич­ного суспільства.

4.5.