Основні пріоритети державної аграрної політики України

на вищому рівні визначено у Законі «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», якими є:

v забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів не нижче середнього рівня по економіці держави;

v створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;

v посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати і пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;

v створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;

v розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва для розв’язання проблеми зайнятості сільського населення;

v державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;

v запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів та робочої сили;

v державна підтримка суб’єктів аграрного сектора шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;

v створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектора економіки;

v державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектора;

v створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування;

v державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо для утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається під час подачі води для поливу;

v удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі [11].

Розробка стратегії має велике значення для досягнення цілі, але, крім того необхідною умовою є і конкретизація тактичних кроків.

Основними шляхами розвитку земельних від­носин є:

· повна персоніфікація власників та користува­чів земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

· створення державної системи реєстрації прав власності на земельні ділянки та розташоване на них нерухоме майно;

· удосконалення методики оцінки земель, урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при збалансуванні міжгалузевих відносин;

· формування інфраструктури ринку землі; створення системи земельного іпотечного кре­дитування;

· упровадження і фінансове забезпечення за­гальнодержавних програм використання та охо­рони земель, зокрема зменшення розораності зе­мель, системи їх захисту від водної і вітрової еро­зії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекуль­тивації порушених земель, стандартизації та нор­мування у сфері охорони земель;

· включення проектів організації територій новостворених землеволодінь та землекористувань до бізнес-планів відповідних сільськогосподар­ських підприємств;

· запровадження ефективної системи охорони родючості ґрунтів та системи моніторингу ґрун­тів, проведення суцільної агрохімічної паспорти­зації земель сільськогосподарського призначення.

Урегулювання земельних відносин стане однією з підвалин формування сприятливого економічного се­редовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектора. Крім того, законом передбачені інші напрями підвищення ефектив­ності діяльності суб'єктів аграрного сектора, а саме:

· підвищення рівня менеджменту в організації господарської діяльності суб'єктів аграрного сек­тора, удосконалення державної програми підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення державної підтримки створення та функціонування системи сільськогосподарського дорадництва та ринку консультативних послуг;

· поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного сектора;

· удосконалення державної регуляторної політики щодо побудови збалансованих міжгалузевих економічних відносин, недопущення монопольної діяльності у забезпеченні потреб суб'єктів аграрного сектора в ресурсах;

· сприяння впровадженню ресурсозберігальних безпечних та екологічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції і продовольства;

· створення умов для підвищення ролі самоврядних галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;

· розвиток системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва з урахування вимог Світової організації торгівлі та міжнародних зобов'язань України стосовно аграрного сек­тора, зокрема запровадження механізмів держав­ної підтримки страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сіль­ськогосподарських обслуговуючих кооперати­вів, розвиток довготермінового кредитування ін­новаційних проектів, створення системи іпотеч­ного кредитування сільськогосподарських това­ровиробників;

· удосконалення системи підтримки доходів сіль­ськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тва­рин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприят­ливими для ведення сільського господарства при­родно-кліматичними умовами;

· удосконалення податкової політики в аграр­ному секторі для оптимізації податкового навантаження та посилення стимулювальної функ­ції податків;

· розвиток фінансово-кредитних механізмів, зок­рема тих, що передбачають удосконалення часткової компенсації кредитних ставок у разі значного перевищення облікових ставок, формування фонду, кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та гарантій повернення кредитів, запровадження бюджетного фінансування на умовах пріоритетності власних коштів, створення належної ринкової фінансової інфраструктури;

· створення умов для технічного переоснащення заводів сільськогосподарського машинобудуван­ня з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме запровадження сучасних високопродуктивних ресурсозберігальних технологій в агропромисло­ве виробництво;

· переоснащення матеріально-технічної бази сіль­ськогосподарських підприємств шляхом удоско­налення довготермінового кредитування, частко­вої компенсації вартості складної сільськогоспо­дарської техніки за рахунок Державного бюджету України, системи фінансового лізингу, підтримки розвитку інфраструктури матеріально-технічно­го забезпечення;

· розроблення та впровадження програми роз­витку виробництва дизельного біопального на пе­ріод до 2010 р.;

· посилення державної підтримки боротьби із шкідниками і хворобами рослин і тварин, упро­вадження надійних запобіжних систем;

· державне стимулювання структурної перебу­дови сільськогосподарського виробництва, галу­зей харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів;

· створення та вдосконалення елементів сучас­ної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів, ярмарків) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приват­них і приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки, збуту продукції та маркетингового обслуговування особистих се­лянських та фермерських господарств.

У свою чергу, розвиток ринків продукції сільського господарства і продовольства є окремим важливим напрямом державної аграрної політики, що спрямовується на забезпечення платоспромож­ного попиту населення у продовольчих товарах, потреб підприємств харчової промисловості і перероблення сільськогосподарських продуктів у сировині, на створення умов для ефективного захис­ту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

Основними напрямами розв'язання проблем формування ринків продукції сільського госпо­дарства і продовольства є:

· удосконалення правових та організаційно-еко­номічних засад забезпечення діяльності учасни­ків таких ринків з урахуванням інтеграції Украї­ни до Європейського Союзу та до світового еко­номічного простору;

· стимулювання розвитку спотового та форвард­ного ринку на основі розвинутої біржової інфраструктури, удосконалення системи регулювання біржового товарного ринку;

· створення державної системи цінового моні­торингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу рин­ків, поширення цієї інформації серед їх учас­ників;

· створення умов для підтримання стабільної ці­нової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних опе­рацій із сільськогосподарською продукцією і продовольством, удосконалення системи форму­вання державних та регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної про­довольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення, удосконалення державної підтримки доходів сільськогосподарських това­ровиробників, удосконалення системи державної статистики суб'єктів ринку;

· удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запроваджен­ня квотування імпорту окремих стратегічних ви­дів господарської продукції та продовольчих то­варів; недопущення їх неконтрольованого пере­міщення через кордон;

· посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості та безпеки продовольчих товарів, гармонізація на­ціональних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами Європейського Союзу;

· удосконалення конкуренційного законодав­ства і механізмів застосування антидемпінгових та інших заходів для запобігання недобросо­вісній конкуренції;

· реалізація загальнодержавних програм роз­витку інфраструктури аграрного ринку та відпо­відних регіональних програм.

Реалізація загальнодержавної політики можлива лише за умови ефективного поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.

· реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання аг­рарного сектора, шляхом перегляду та чіткого розмежування їх повноважень і запровадження прямої підпорядкованості, починаючи з район­ного рівня, наближення її до стандартів Європей­ського Союзу;

· розроблення та впровадження з урахуванням положень загальнодержавних програм регіональ­них програм розвитку аграрного сектора;

· спрямування діяльності органів виконавчої вла­ди на посилення стратегічного аналізу, прогнозу­вання та моніторингу, інспекційних і контроль­них функцій.

Одним з головних пріоритетів аграрної політики України є розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. Основними напрямами реалізації означених цілей є:

· забезпечення надійного функціонування соці­альної інфраструктури села в нових економічних умовах, формування механізмів і визначення управлінських структур, які забезпечуватимуть їх реалізацію на всіх рівнях;

· відновлення, створення і забезпечення держа­вою формування системи державного регулю­вання демографічних процесів сільського розвит­ку, реалізація програм стимулювання розвитку депресивних територій;

· наближення та вирівнювання умов життє­діяльності міського і сільського населення, фор­мування комплексної системи підприємств, уста­нов та організацій, які надаватимуть необхідні послуги сільському населенню;

· сприяння збільшенню зайнятості сільського населення шляхом державної підтримки розвит­ку підприємництва; створення умов для збере­ження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень;

· сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, удосконалення загальнообов'язково­го пенсійного страхування працівників сільсько­го господарства;

· стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охо­рони здоров'я та побутового обслуговування.

Законодавчо окреслені цілі й пріоритети аграрної державної політики України потребують своєї конкретизації через розробку і прийняття законів прямої дії, які б забезпечили реалізацію кожного з означених пунктів.