4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України

Поняття «пріоритети аграрної політики» передбачає скорочення цілей і уточнення уже відібраних цілей з подальшою їх характеристикою за допомогою відповідних показни­ків. Щоб визначити найкращу концепцію пріоритетів аграрної політики, необхідно розглянути широке коло можливих варіантів відповідно до наявних ресурсів.

Сутність методу аналогів полягає в проведенні порівняльного аналізу різних типів аграрних політик країн, що домоглися значних успіхів у забезпеченні населення про­довольством, і подальшому виділенні на цій основі загальних пріоритетних напрямків державної підтримки сільського господарства. Однак у кожній країні проводиться своя специфічна аграрна політика, напрями якої обумовлені і потребами внутріш­нього розвитку країни, і її становищем на світовому продовольчому ринку. Вона не може бути прикладом для наслідування в іншій країні. Значення цього методу для України полягає в тому, що він дозволяє виділити ряд загальних закономірностей формування аграрної політики в ринкових умовах господарювання.

Розробка системи стандартних показників у країнах Організації економічного спів­робітництва і розвитку (ОЕСР) була викликана необхідністю пошуку універсального вимірника державної підтрими сільськогосподарських товаровиробників, який би враховував основні напрямки їхньої аграрної політики і допускав міждержавне зіста­влення. Основним показником підтримки виробників аграрного сектора є оцінка під­тримки виробників РSЕ (Producer Support Estimate) – вартості трансфертів, переданих виробникам від споживачів сільськогосподарської продукції і платників податків (абсолютний РSЕ, процентний РSЕ, питомий РSЕ). Оригінальне визначення РSE вклю­чає чотири компоненти, що оцінюються в рамках абсолютного показника:

· підтримка ринкової ціни, яка включає заходи, що одночасно впливають на виробника і на ціну продукції;

· пряма підтримка доходу, що передбачає заходи прямого перерозподілу коштів від платників податків до виробників без урахування впливу на ціну продукції;

· непряма підтримка доходу, головним чином скорочення вартості витрат на ви­робництво продукції;

· інші форми підтримки (структурні перетворення, цільові урядові програми, мар­кетингова підтримка, допомога в пошуку і залученні довгострокових капітало­вкладень та ін.).

Поряд з показником РSЕ використовується показник оцінки підтримки споживачів СSЕ (Consumer Support Estimate), який ураховує всі види внутрішніх державних транс­фертів споживачам і розраховується як відсоток зниження витрат на придбання про­дукції аграрного сектора в ринкових цінах. При розрахунку СSЕ приймаються два види заходів агропродовольчої політики:

· трансферти від споживачів продовольства сільськогосподарським товаровиро­бникам у результаті проведення агропродовольчої політики (ринкові трансферти);

· бюджетні виплати споживачам у результаті здійснення агропродовольчої політики (інші трансферти).

Методологія РSЕ/СSЕ широко застосовується офіційними міжнародними органі­заціями для оцінки і зіставлення різних видів національної агропродовольчої політики.

Обґрунтування пріоритетів аграрної політики на основі третього, продуктового під­ходу, передбачає встановлення співвідношення потреб країни і фактичного виробницт­ва сільськогосподарської продукції, вибір пріоритету державної фінансової підтримки тієї або іншої продуктової підгрупи на основі економічного аналізу «витрати-вигоди». На загальнонаціональному рівні цей підхід утілений в продуктових програмах «Зерно України», «Цукор України» тощо. Досвід реалізації даного підходу на регіональному рівні виявив його істотну обмеженість, пов’язану з тим, що алгоритм визначення пріо­ритетів аграрної політики не містить можливостей вироблення формалізованих правил і заходів, що створюють основу вибору форми підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Крім того, і на загальнонаціональному, і на регіональному рівнях досить складно акумулювати кошти для реалізації більшості продуктових програм.

Процес вибору пріоритетів аграрної політики на основі аналізу «дерева цілей» привів до появи методу «економічного ядра», який передбачає, що в економічній системі і на макро-, і на мікрорівні існують «точки росту», вплив на які позначається на розвитку інших елементів системи, дозволяє досягти декілька цілей економічної політики, у тому числі й аграрної.

Необхідність формування економічного ядра обумовлена, як правило, обмеженістю ресурсів і можливостей, а також кількістю і гостротою господарських проблем, що скла­лися в економічній системі. Результати впливу сучасної економічної політики на стан сільськогосподарських товаровиробників свідчать про те, що метод «економічного ядра» прийнятний і для розробки пріоритетів аграрної політики в Україні. Відомо, що одним з діючих інструментів державного впливу на економічну ситуацію у вітчизняному АПК є інвестиції. Використовуючи метод «економічного ядра», ефективність інвестицій можна істотно підвищити шляхом спрямування інвестиційних ресурсів у галузі і підприємства, розвиток яких істотно впливає на функціонування інших сегментів АПК. Добір елементів економічного ядра (точок росту) здійснюється на основі використання визначеного чи­сла відносних та абсолютних економічних і технічних критеріїв і показників.

Цілі аграрної політики можуть досягатися за допомогою комбінації різних інстру­ментів. Держава з позицій оцінки ефективності і справедливості повинна визначити не лише необхідний рівень підтримки, але і використовувані при цьому інструменти, беручи до уваги витрати застосування різних інструментів політики. Економічні ви­трати аграрної політики поділяються на прямі і непрямі, що приводять до утворення так званих мертвих утрат; трансакційні витрати, пов'язані із застосуван­ням інструментів державної політики, і непрямі адміністративні витрати фінансуван­ня бюджетних витрат, що забезпечують трансферти.

При аналізі необ­хідно оцінити два рівні витрат: найбільш очевидні витрати бюджету або споживачів і менш очевидні суспільні витрати, що включають, крім часткових, зовнішні витрати. Результуюче визначення співвідно­шення ефекту і витрат дозволяє оцінити ефективність проведення аграрної політики. Політика підтримки доцільна, якщо її вигоди перевищують утрати економічної ефекти­вності, пов'язаної із затримкою ефективного переміщення ресурсів. Але варто врахову­вати, що ряд соціальних ефектів (зокрема рівень життя населення) виявляється в коро­ткостроковому періоді, а втрати економічної ефективності – у довгостроковому. У зв’язку із цим, крім стратегії аграрної політики, виділяють її тактику – сукупність заходів і методів вирішення конкретних завдань кожного даного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери – у сировині.