Тема 1 державне регулювання економіки як функція держави

Програмна анотація

1. Державне регулювання економіки: необхідність, сутність, функції, принципи, цілі та об’єкти.

2. Теорії державного регулювання.

3. Важелі державного регулювання економіки.

4. Особливості державного регулювання перехідної економіки.

5. Система органів державного регулювання економіки: принципи та функції.

6. Правові та адміністративні методи державного регулювання економіки.

*Державне регулювання економіки: необхідність, сутність, функції, принципи, цілі та об’єкти

Еволюція економічної ролі держави.

І етап. До 1933 р. держава виконувала класичні економічні функції:

· впровадження “загальних правил гри” – систему нормативних актів, регулюючих діяльність ринкових структур і суб’єктів;

· розгляд майнових і господарських конфліктів в державних судових органах;

· збір податків;

· виробництво суспільних благ та послуг.

ІІ етап. 1933 – 70-ті рр.

+

· стабілізаційна функція (антициклічне та антикризове регулювання);

· перерозподіл доходів.

ІІІ етап. ( 70-ті рр. – … ).

+

· програмування відтворювальної, галузевої та територіальної структури економіки.

Об’єкти і суб’єкти державного регулювання економіки

Cуб’єкти – це носії, виразники та виконавці господарських інтересів:

· політичні партії;

· об’єднання;

· асоціації;

· профспілки, спілки підприємців і фермерів;

· держава та її інституційні органи (законодавчі, виконавчі, судові).

Об’єкти державного регулювання економіки – це всі соціально-економічні процеси, що відбуваються в національній економіці в цілому, а також на її окремих рівнях: макро-, мікро-, мезо-.

Конкретні об’єкти:

· економічний (інвестиційний) цикл;

· секторна, галузева, регіональна структура господарства;

· умови нагромадження інвестиційного капіталу;

· зайнятість населення;

· грошовий обіг;

· платіжний баланс;

· ціни та умови конкуренції;

· підготовка та перепідготовка кадрів;

· стан довкілля;

· зовнішньоекономічні зв’язки.

*Теорії державного регулювання економіки

Ключові характеристики основних теорій державного регулювання економіки

Економічна політика – конкретний прояв економічної діяльності держави, організація і упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей.

Види економічної політики:

Механізм державного регулювання економіки – сукупність різноманітних важелів, інструментів, за допомогою яких держава реалізує економічну політику.

Методи державного регулювання економіки – способи впливу держави на соціально-економічну систему відповідно до національної економічної політики.

Загальні методи – методи, що мають об’єктом свого впливу національну економіку в цілому.

Селективні – спрямовані на конкретні об’єкти, галузі або сектори економіки.

Прямі – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економіку.

Непрямі – методи опосередкованого впливу, що мають заохочувально-рекомендаційний характер.

Правові – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання.

Адміністративні – базуються на використанні сили державної влади. Передбачають нормативне встановлення окремих параметрів розвитку та функціонування суб’єктів господарювання або меж (“коридору”) змінення даної характеристики.

Економічні – комплекс науково-обґрунтованих важелів і прийомів, що впливають на економічні інтереси і спонукають суб’єктів господарювання до економічної активності.

Стимулюючі – методи, орієнтовані на стимулювання економічної активності суб’єктів господарювання (використовуються у фазах кризи та депресії).

Стримуючі – методи, спрямовані на сповільнення економічного життя (використовуються для запобігання “перегріву” економіки у фазі підйому).

Протекціоністські – орієнтовані на захист національної економічної безпеки.

Донорські – забезпечення фінансової або монетарної безвідплатної (пільгової) допомоги суб’єктам господарювання національної економіки.

Формальні – методи, активовані на підставі законів, законодавчих актів та інших офіційних документів.

Неформальні – методи формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.

*Особливості державного регулювання перехідної економіки

Мета реформування економіки України – створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентноздатного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому.

Фактори, що впливають на формування системи державного регулювання економіки в Україні

Об’єктивні:

- розпад Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв’язків;

- висока сировинна, насамперед енергетична, залежність від інших країн;

- деформована, нераціональна, неефективна структура народного господарства (високомонополізована, мілітаризована економіка з могутнім індустріальним потенціалом, який важко піддається структурній перебудові);

- ресурсномістке затратне виробництво, переважно незамкненого циклу;

- значна енергозалежність;

- важкі наслідки Чорнобильської катастрофи (фінансові, матеріальні, моральні втрати);

- високий рівень тінізації економіки тощо.

Суб’єктивні:

- повільний перебіг ринкових перетворень;

- непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

- невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

- недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

- відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень;

- самоусунення держави від виконання регулюючих функцій, помилки і прорахунки уряду;

- брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

- політична нестабільність;

- зростання соціальної напруги, велика диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

- традиції державного патерналізму;

- українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Специфічні риси системи державного регулювання економіки України:

- підірвана, але повністю не демонтована адміністративно-командна система управління;

- незбалансованість народного господарства (цілі не підкріплені ресурсами);

- значний зовнішній та внутрішній борг;

- слабка мотивація стратегічної діяльності, домінування тактичного управління;

- відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження;

- велика питома вага державного сектору, низька ефективність управління в ньому;

- затратна ідеологія господарювання;

- нераціональна організаційна структура управління;

- традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

*Система органів державного регулювання економіки: принципи та функції

Система органів державного регулювання економіки надана на рис. 1.5.

Моделі системи державних органів:

· централізовано-сегментна;

· моноцефальна;

· монотеократична.

Принципи централізовано-сегментної системи державних органів:

– принцип розподілу влади;

– демократизм держави;

– верховенство права;

– належність до органів державної влади лише головних центральних органів, які діють в масштабі всієї країни.

Принципи моноцефальної системи державних органів:

– принцип єдності державної влади зверху донизу – принцип єдиновладдя;

– принцип персоніфікованості.

Принципи монотеократичної системи державних органів:

– принцип духовно-державного єдиновладдя;

– поєднання у одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.

В Україні впроваджена централізовано-сегментна система державних органів.

Функції та повноваження Верховної Ради України у сфері економічного регулювання:

– затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконнання;

– затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

– розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

– здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;

– затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

– призначення на посаду та звільнення з посади Голови та інших членів Рахункової палати;

– призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

– призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

– надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України;

– надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України;

– затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

– порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Функції та повноваження Президента України у сфері економічного регулювання:

– призначення за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припинення повноваження Прем’єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку;

– призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах;

– призначення половини складу Ради Національного банку України;

– призначення на посади та звільнення за посад за згодою Верховної Ради України Голови антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України;

– утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем’єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

– створення у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб.

Функції та повноваження Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій у сфері економічного регулювання:

– забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

– забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

– розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного і культурного розвитку України;

– забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності і здійснення управління об’єктами державної влади відповідно до закону;

– розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання;

– організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

– спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади.

Функції та повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері економічного регулювання на відповідній території:

– виконання державних і регіональних програм соціально економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

– підготовка та виконання обласних і районних бюджетів.

Функцій та повноваження органів місцевого самоврядування у сфері економічного регулювання:

– управління майном, що є в комунальній власності;

– затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку і контроль за їх виконанням;

– встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону;

– забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізація їх результатів;

– утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств і установ, а також контроль за їх діяльністю.

Напрямки вдосконалення системи державних органів управління визначаються необхідністю покращення реалізації таких основних функцій уряду:

– забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяли б ефективному функціонуванню економічної системи;

– захист вітчизняного виробника;

– перерозподіл доходу та багатства;

– корегування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

– стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що змінюються внаслідок коливань економічної кон’юнктури;

– стимулювання економічного зростання.

Тенденції та світовий досвід у розвитку системи державних органів управління свідчать про такі його сучасні особливості:

– зменшення прямої участі державних органів управління у виробничій діяльності;

– зміщення акцентації на матеріальну та соціальну інфраструктуру;

– підтримка стабільного економічного середовища;

– встановлення спільних з приватним сектором цілей розвитку, на основі яких здійснюватимуться державна політика і програми.

Держава повинна вдосконалювати діяльність своїх органів за такими конкретними напрямками:

– регулювання цін на товари та послуги;

– видача ліцензій, які дають право на відкриття підприємств;

– встановлення стандартів якості товарів або виробничих процесів;

– прямий розподіл ресурсів, окремо, природних;

– прямі або непрямі субсидії чи позики;

– антитрестовське законодавство.

Важливу роль в удосконаленні діяльності державних органів в Україні повинна відіграти адміністративна реформа. Одним із завдань реформи є гармонічне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів. Передбачені зміни в організації державної служби. *Правові та адміністративні методи державного регулювання економіки

Правове регулювання економіки – система юридичних заходів впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

Предметом правового регулювання є виробничі відносини між державою та економічними суб’єктами з приводу оптимізації реалізації суспільних економічних інтересів.

Механізм правового регулювання економіки – сукупність засобів правової регламентації економічних відносин, що застосовуються державою з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку.

Цілі правового регулювання економіки:

· створення сприятливих умов для функціонування ринкових структур;

· захист прав споживачів та інтересів суспільства;

· забезпечення рівноправності ринкових суб’єктів, посередництва між підприємцями та найманими робітниками;

· боротьба з тіньовою економікою.

Об’єктами правового регулювання економіки є процеси суспільного відтворення в умовах переходу до ринкових відносин в Україні.

Суб’єктами правового регулювання економіки виступають носії (соціальні групи, що відрізняються за доходами, видами діяльності, професіями, майном, галузевими та регіональними інтересами), виразники (об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів) та виконавці (органи державної та місцевої влади, Національний банк) господарських інтересів.

Інструментами правового регулювання економіки є нормативно-правові акти, що класифікуються за юридичною силою як закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – нормативно-правові акти, що виконують функцію довготермінового правового регулювання, приймаються вищими представницькими органами державної влади в особливому порядку, виражають волю і інтереси більшості населення, вищу юридичну силу у ставленні до інших нормативних актів і спрямовані на регулювання суспільних соціально-економічних відносин.

У системі законодавства виділяють три види законів:

1. Конституційні закони: Конституція України, “Про громадянство”, “Про вибори Президента України”, “Про бюджетну систему України”.

2. Поточні закони: “Про підприємництво”, “Про місцеве самоврядування в Україні”.

3. Надзвичайні закони приймаються у випадках, передбачених Конституцією України: “Про екологічну експертизу”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Антимонопольне регулювання діяльності суб’єктів господарювання – пошук і визначення у кожному конкретному випадку оптимального співвідношення рівнів монополізації і конкуренції. Головні принципи антимонопольного регулювання визначені у Законах України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

Законами заборонено:

· обмеження або припинення виробництва товарів, потрібних для ринку;

· нав’язування контрагенту невигідних йому умов угоди;

· відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних джерел постачання або збуту;

· нав’язування громадянам примусових заходів продажу товару;

· порушення порядку використання вільних цін або завищення державних і верхньої межі регульованих цін.

Нормативно-правові акти виконують функцію короткотермінового, оперативного правового регулювання, приймаються на підставі закону та відповідно до закону у порядку їх виконання.

Класифікація нормативно-правових актів:

- акти органів державної влади (Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств);

- акти Автономної Республіки Крим;

- міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України;

- акти всеукраїнського і місцевих референдумів, окремих громадських об’єднань.

Засоби правового регулювання економіки:

- дозвіл – надання економічному суб’єкту права здійснення господарської діяльності;

- зобов’язання – юридично закріплена необхідність дотримання економічної дисципліни відповідно до конкретних умов господарювання;

- заборона – юридична необхідність утримання від певних видів економічної діяльності.

Процес правового регулювання охоплює декілька стадій:

1. Правова регламентація соціально-економічних відносин – розробка юридичних норм як загальнообов’язкових правил поведінки економічних суб’єктів.

2. Визначення юридичних прав і обов’язків економічних суб’єктів – стан переходу від загальних правових норм до конкретної моделі поведінки окремих суб’єктів господарювання.

3. Реалізація – фактичне використання юридичних прав і виконання обов’язків економічними суб’єктами.

Чинники, що забезпечують ефективність правового регулювання економіки:

· відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства;

· рівень досконалості законодавства;

· рівень правової культури громадян.

Адміністративне регулювання – це дії державної влади, спрямовані на збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок і розпоряджень. Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень і контрактів; застосування санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровадження норм і стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Ліцензія – дозвіл, що видається державними органами окремим особам або організаціям на використання продукції, технології або здійснення певних операцій і видів діяльності. Ліцензування охоплює зовнішньоекономічну, виробничу і наукову – технічну сфери.

Квота – доля участі у виробництві, збуті, експорті, імпорті товару. У спільних національних і міжнародних організаціях квота визначає долю учасника у капіталі, ліміті можливих кредитів. У міжурядових угодах застосовується система квот на експорт та імпорт – обмежень вивозу і ввозу товарів на встановлений строк.

Норми – абсолютні та відносні величини, що застосовуються для регулювання економічних відносин у суспільстві і виражають загальні вимоги до витрат і результатів виробництва, їх обміну, розподілу і споживання.

Санкція – захід примусового економічного впливу на порушників порядку здійснення господарської діяльності. В залежності від сфери діяльності та характеру впливу розрізняють договірні (спрямовані на виконання господарських угод), банківські (кредитні та розрахункові), фінансові (пов’язані з порушенням податкової дисципліни) санкції.

В умовах перехідної економіки адміністративне регулювання націлене на створення відповідних умов для саморегулювання. Застосування адміністративних методів регулювання ефективне у випадку:

· необхідності прямого державного контролю над монопольними ринками шляхом державного регулювання цін;

· виникнення побічних ефектів ринкових процесів (необхідні жорсткі стандарти господарської діяльності, що гарантують населенню екологічну безпеку);

· захисту національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності;

· визначення та підтримки мінімальних параметрів життя населення;

· реалізації цільових програм розвитку підприємств державного сектору.

Державне замовлення – це засіб прямого державного регулювання господарських зв’язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем; спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів; форма співробітництва держави і підприємств для вирішення стратегічних завдань. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств усіх форм власності.

Державний контракт – це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні й правові зобов’язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця.

У світовій практиці державного регулювання за методами ціноутворення розрізняють контракти “фіксованої ціни” (прибуток приховується “ціною” договору) і контракти “відшкодування витрат виробництва” (розмір прибутку визначається у вигляді спеціальної винагороди).

Мета централізованого фінансування державних замовлень на контрактній основі – забезпечення підприємств необхідними обіговими коштами.

Фінансування державних замовлень-контрактів здійснюється шляхом:

· субсидіювання підприємств із коштів держбюджету;

· мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основного капіталу;

· використання кредитів банків, дотацій, благодійних і цільових фондів.

Контрольні питання

1. Обґрунтувати необхідність державного регулювання економіки.

2. Охарактеризувати об’єкти та суб’єкти державного регулювання економіки.

3. Які функції законодавчої влади у регулюванні економіки?

4. Які функції виконавчої влади у регулюванні економіки?

5. Наведіть приклади конституційних, політичних і надзвичайних законів.

6. Охарактеризуйте особливості сучасної системи адміністративного регулювання в Україні.

7. Дайте характеристику державного контракту.

Література

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.

2. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – К.: Атіка, Ельга – Н, 2000. – С. 6-64.

3. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 3-33.

4. Стігліц Д.Е. Економіка державного сектора / Пер.з анг. – К.: Основи, 1998. – С. 29-51, 92-122.

5. Лупінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду. // Економіка України. – 1999, №5. – С. 8-12.

6. Тарасевич В.Н. Економическая синергетика: Концептуальные аспекты //Економіка і прогнозування. – 2002. – №4. – С. 56-69.

7. Швець В.Я. Роль держави в ефективному функціонуванні ринкової економіки: теоретичний аспект. – У зб.: Переходная экономика: методология, теория, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 331-344.