Основи бюджетного устрою

• Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами. Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів:

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів.

Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування;

в) створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

У відповідності з таким підходом у бюджетній системі виділяються:

• центральні бюджети;

• місцеві бюджети.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні —Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим).

Місцеві бюджети розрізняються за рівнями адміністративного поділу і поділяються на:

• централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);

• децентралізовані (міст, сіл. селищ і районів у містах).

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативних варіанти:

а) принцип єдності;

б) принцип автономності.

Перший — принцип єдності — означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей принцип забезпечується:

1) затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного, консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бюджету області іт. ін.);

2) єдиною системою доходів і видатків;

3) управлінням бюджетом з єдиного центру — Міністерства фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не створює заінтересованості у місцевих органів влади.

Другий — принцип автономності - означає, що кожний бюджет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо; 2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

3) необмежених прав місцевих органів влади і управління у за­твердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

В Україні чинний Закон «Про бюджетну систему» передбачає принципи єдності і самостійності. Це два взаємовиключні поняття. Водночас обидва принципи суттєво обмежені; з одного боку, єдиний бюджет не створюється на жодному рівні; з іншого. — реальної самостійності у місцевих органів влади немає.

Більшість країн будують бюджетні системи за принципом автономності.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об'єктів фінансування.

• Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом

• Принцип територіального розташування означає, що фінансуання здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості.

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

• забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;

• встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

• встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів грунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

• закріплені — доходи, які повністю або частково надходять до даного бюджету;

• регулюючі - такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

На даний час в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону, народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соці­ально-культурну сферу;

з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюд­жетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Форми взаємовідносин:

• Субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує три види субсидування: субсидії, субвенції, дотації. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що ії отримує.

Вилучення коштів- явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички — надання коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів).

Бюджетні позички мають такі ознаки:

безпроцентний характер;

мають бути погашені до закінчення бюджетного року;

видаються органами влади чи управління тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам.

• Взаємні розрахунки — передача коштів з одного бюджету до Іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому перерозподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі)

в іншому.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов'язковими. Субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договорній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов'язковому порядку. За напрямами проведення взаємні розрахунки розподіляються на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаєморозрахунки.

1.