1. Понятие, принципы и правовые основы банковских гарантий
У практиці проведення міжнародних розрахунків ефективно використовується такий інструмент, як банківська гарантія. Вона кваліфікується як зобов'язання банку сплатити відповідну грошову суму у разі невиконання або порушення контрагентами умов контракту.
Міжнародна торговельна палата в Парижі видала основні правила для гарантій, які називаються «Уніфіковані правила за договірними гарантіями». Перше видання вийшло в серпні 1978 р. Разом з тим на відміну від Уніфікованих правил для акредитива і Уніфікованих правил для інкасо основні правила для гарантій досі не вдалося реалізувати. Таким чином, уніфікації у сфері банківських гарантій ще не досягнуто. У цілому для банківських гарантій використовується тільки право, яке діє за місцем перебування того банку, який видає гарантію бенефіціару. Тому для кожного окремого випадку передусім необхідно з'ясувати правове положення в тій чи іншій країні.
1.1. Поручительство.
Відповідно до загального права іноземних держав поручительство є однією з форм гарантії і являє собою договір, згідно з яким одна особа (поручитель) бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов'язання у повному обсязі або тільки частково (рис. 1).
Поручительство має акцесорний характер і має силу тільки в тому випадку, коли діє головне зобов'язання. Акцесорний характер поручительства полягає в тому, що:
- зобов'язання поручителя не може бути більшим за обсягом або більш обтяжливим, ніж зобов'язання головного боржника. Однак воно може бути меншим і менш обтяжливим і стосуватися тільки частини боргу;
- за відповідних умов поручитель може використовувати право головного боржника на залік його вимог;
- поручителю належить право на всі заперечення проти вимог кредитора, які випливають з самого зобов'язання головного боржника.
Поручительство, за відсутності іншої домовленості, забезпечує не тільки основне зобов'язання головного боржника, а й додаткові зобов'язання, які виникають з основного відповідно до закону, наприклад зобов'язання сплатити законні відсотки за прострочу платежу, відшкодування збитків, що мали місце при невиконанні зобов'язання, сплату договірної неустойки.
Слід мати на увазі, що акцесорність є критерієм розмежування між поручительством і платіжним зобов'язанням (гарантією).
Якщо акцесорність має місце, то мова йде про поручительство, якщо її немає, то про платіжне зобов'язання. Принципові моменти, які відрізняють поручительство від гарантії:| Поручительство | Платіжне зобов'язання |
| Зобов'язання поручителя поширюється тільки на зобов'язання основного боржника. Він платить лише в тому разі, коли доведено, що основний боржник не виконав договір | Зобов'язання гаранта самостійне тобто не залежить від договірних, стосунків між принципалом і бенефіціаром кредитором |
1.2. Платіжне зобов'язання
Платіжне зобов'язання є формою гарантії, яка створює не-акцесорне, абстрактне зобов'язання щодо бенефіціара (рис..2). Гарант залишається зобов'язаним навіть тоді, коли зобов'язання, яке становить основу договору, з якихось причин утрачено. Він повинен без заперечення здійснити платіж на першу вимогу. Тому він може і буде тільки перевіряти, чи правильно запитана гарантія, тобто чи виконані формальні умови згідно з текстом гарантії. Він не буде перевіряти матеріальну правомірність пред'явлення вимог за гарантією.
Така форма гарантії створює бенефіціару досить надійне правове становище. Він може вимагати негайної виплати, причому принципал або гарант не мають права заявляти протест. Тим самим бенефіціар звільняється не тільки від ризику неплатоспроможності основногр боржника, а й від ризику процесуального заперечення. Це пов'язано з тим, що саме боржник (продавець, експортер) повинен вимагати назад платіж, який зроблено за гарантією, якщо він вважає, що несе відповідальність за незадовільне виконання контракту. І зовсім не кредитор (покупець, імпортер) повинен домагатись реалізації своїх вимог, які виникають із незадовільного виконання контракту. Тут, як і при акредитиві, діє принцип «спочатку платити, потім вести судовий розгляд.