15.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА I ТА СТРУКТУРА ВАЛЮТНОГО РИНКУ

І Валютний ринок — система економічних відносин, пов'язаних г з операціями купівлі-продажу іноземної валюти та інших ва- I лютних цінностей. Він представляє розгалужену систему механіз- і мів, функціонування яких покликане забезпечити операції з валю- I тою для обслуговування міжнародних платежів.

І Функціональне призначення валютного ринку — це урівно- І важення попиту і пропозиції такого специфічного товару, як іно- I земної валюти. Тільки через взаємодію попиту та пропозиції на В ринку визначаються валютні курси аналогічно, як і ціни будь- I якого матеріального блага або активу.

t Пропозиція і попит на іноземну валюту зосереджується пере- I важно в комерційних банках, які мають найбільш розгалужену І мережу кореспондентських відносин з банками інших країн. Oc- I повними формами участі банків у валютних операціях є обслуго- I вування потреб клієнтів щодо купівлі-продажу іноземної валюти, I зг

здійснення міжнародних розрахунків та фінансування міжна­

родних угод.

Модель валютного ринку можна зобразити графічно, розгля­даючи пропозицію і попит на валюту як функцію ціни. Ціною на валютному ринку є валютний курс. На рис. 15.1 у точці перетину кривих ліній попиту (N) і пропозиції (А) формується рівноваж­ний валютний курс — (E), коли пропозиція валюти й попит на неї збігаються.

Валютний ринок не може бути статичним — це суперечить його природі. На ньому постійно коливаються курси залежно від ситуації: перевищення попиту над пропозицією і навпаки.

Кон’юнктурні зміни, що відбуваються на валютному ринку, показано на' рис. 15.2.

Як бачимо, збільшення пропозиції (А‘) за незмінного рівня попиту (N) може спричинити коливання валютного курсу, що виходять за межі нижньої точки інтервенції.

Якщо зростає попит (N') за незмінної пропозиції (А), то в процесі вільного формування валютного курсу він може вийти за верхню межу інтервенції. Для того, щоб підтримати максималь­ний курс, центральний банк мусить продавати валюту (N > А). У разі, коли валютні резерви центрального банку вичерпано і не­має можливості позичити її за кордоном, уряд країни змушений девальвувати свою валюту, щоб не опинитись неплатоспроможним.

Наприклад, якщо на валютному ринку за один евро треба пла­тити 1,2 долара США, то ФРС буде купувати евро за долари США. Через це, попит на евро зростатиме, а ціна їх підвищувати­меться доти, доки евро знову не опиниться у валютному коридорі.

Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого виз­начається верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування курсу валюти у заздалегідь вибраних пара­метрах (ринкова рівновага) і дає експортерам та імпортерам твердий ґрунт для розрахунків, суттєво стимулюючи міжнародну торгівлю.

Валютний ринок поряд з дією ринкових регуляторів, у певних межах, є інституційно регульованим. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спе­ціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно торгувати валютою. Йому притаманні атрибути ринку грошей.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності: іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні ~ для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскіль­ки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іно­земні валютні цінності.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економіч­ні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні бір­жі, які “зводять” продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку (рис. 15.3).

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко роз­винуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують опера­тивний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному “майданчику”, який називається валютною бір­жею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте, за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єк­ти валютного ринку все менше звертаються до послуг традицій­них бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Валютний ринок переважно функціонує як позабіржовий ри­нок, на якому кілька сотень дилерів (головним чином банків) готові купувати і продавати депозити, що розміщені в іноземних валютах. Оскільки ці дилери перебувають у постійних телефонних і комп'ютерних контактах між собою, то валютний ринок є дуже конкурентним. Проте, він функціонує так само, як централізова­ний ринок.

У діяльності валютного ринку беруть участь різні економічні суб'єкти, кожен з яких прагне задовольнити власний комерцій­ний інтерес. Це передовсім традиційна тріада — продавці валюти, її покупці та посередники.

Головними суб’єктами валютного ринку є великі транснаціо­нальні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпоряд­жаються певними сумами вимог та зобов’язань щодо кожної іно­земної валюти.

Відкрита позиція пов’язана із валютним ризиком, хоч інколи може дати додатковий зиск (наприклад, коли курс валюти зростає у довгій позиції). Переважна частина активів (валютного товару) складається з депозитів до запитання, котрими великі банки тор­гують між собою. Обмін валюти готівкою становить незначну част­ку діяльності валютного ринку. Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів, тоді вони не “підтримують позицію" окремих валют, а тільки зводять разом покупців і продавців.

На валютних ринках постійно функціонують брокери й диле­ри, що займаються посередницькою діяльністю і отримують за це відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними в тому, що брокер — це посередник, котрий укладає угоду від імені, з дору­чення і за кошти клієнта, отримуючи винагороду за угодою сторін або за визначеною таксою. Дилер — фізична або юридич­на особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за власним коштом, його прибуток складається із різниці між ці­нами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціону­ють об’єднання брокерів і дилерів: брокерські фірми, дилерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажем інфор­мації, консультаціями тощо.

Розрізняють національні й міжнародні грошові ринки. На на­ціональному грошовому ринку країни комерційні банки-власники національної валюти проводять розміщення депозитів у валюті своєї країни (наприклад, у Великобританії банки проводять опе­рації у фунтах стерлінгів, в Україні — розміщують та залучають кошти у гривнях).

На відміну від національних, на міжнародних грошових рин­ках операції відбуваються у валютах, відмінних від національ­них валют.

Наприклад, в Європі відбуваються операції, пов’язані з роз­міщенням доларів, які є грошовою одиницею США. Ці кошти носять назву євродоларів.

На сьогоднішній день у світі існує єдиний глобальний грошо­вий ринок, де торгують коштами в основних конвертованих ва­лютах — доларах США, англійських фунтах стерлінгів, евро, японських єнах та ін. Однак, головною валютою, в якій відбува­ється майже 90% депозитних операцій на міжнародних грошових ринках, є американський долар.

На фінансовому ринку України також відбувається торгівля міжбанківськими депозитами в іноземних валютах, головним чи­ном, у доларах США і німецьких марках. Однак, є певна особ- І ливість: переважна більшість українських комерційних банків на міжнародних грошових ринках є чистими кредиторами інозем- ⅛ ' них валют. Вони можуть розміщувати валютні депозити в іно- I земних банках за кордоном, але залучати кошти в міжбанківські

депозити можуть тільки в Україні.

15.2.