ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займає пла­тіжний баланс як статистичне вартісне вираження всього комп­лексу зовнішньоекономічних зв’язків країни. Він представляє макроекономічну модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображає економічні стосунки національ­ної економіки з економіками держав світу.

Платіжний баланс — це співвідношення між платежами, які здійснені економічними су6’ектами даної країни в інших краї нах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а перевищення платежів над надходженнями — пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економіч­них агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки й зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використовується для прогнозування й макроекономічного регулю­вання. Показники платіжного балансу пов’язані з агрегатними показниками економічного розвитку (ВВП, ВНД).

Складання платіжного балансу, розробка методологічної та методичної бази для його аналізу та прогнозування, а також опра­цювання економічних способів впливу держави на стан платіжного балансу покладено на Національний банк України.

За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послу­гами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних кош­тів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов’я­зання; накопичення або витрату валютних резервів тощо.

Для складання платіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі засто­сування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій за такими основними напрямками:

- розробка інтегрованої інформаційної системи статистичної інфор­мації з платіжного балансу;

- застосування системи контролю за вірогідністю даних стосовно зовнішньоекономічної діяльності держав, а також коректного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках;

- визначення методичних питань щодо належного відображення зовнішнього боргу, удосконалення інформаційних потоків про міжнародні кредитні угоди;

-методичне обґрунтування й відповідне використання експертних оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характе­ристики окремих позицій платіжного балансу;

- методологічне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозування платіжного балансу відповідно до стан­дартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. Це правило ще раз підтверджує те, що більшість економічних операцій за своєю суттю є обміном економічними цінностями.

Отже, сума кредитових проводок має збігатись із сумою дебе­тових, а загальне сальдо завжди має дорівнювати нулю. Але прак­тично досягги такого балансу просто неможливо. Розбіжності між сумами кредитових та дебетових проводок називаються “чистими помилками та упущеннями” й відображаються у відповідній ба­лансуючій статті (табл. 14.2).

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яку рекомендовано Міжнародним валютним фондом. За характе­ром операцій платіжні баланси включають такі розділи: рахунок поточних операцій; рахунок капіталів та фінансових операцій; резервні активи.

Таблиця 14.2 Структура і динаміка платіжного балансу України

(млн. дол. США)

У платіжному балансі зі знаком “плюс” відображається експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фі-

нансових активів, збільшення зобов’язань; зі знаком “мінус” — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збіль-. шення фінансових активів, зменшення зобов'язань.

Поточні операції. Баланс поточних операцій включає такі стат­ті: баланс товарів та послуг (торговельний баланс), чисті доходи, поточні трансферти. Всі рухомі товари об’єднуються у підкатего- рію товарів, де реєструється експорт/імпорт товарів. Різниця між товарним експортом і товарним імпортом утворює сальдо торгі- вельного балансу. Рахунок поточних операцій є важливою части­ною платіжного балансу, оскільки він забезпечує інформацію про стан попиту на імпорт та експорт, що суттєво може впливати на обмінний валютний курс. Крім того, цей розділ балансу забезпе­чує інформацію про те, що станеться з правом країни на іноземне майно у довгостроковому періоді.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціаль­ного розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона повніше відображає екс­портно-імпортні потоки, враховуючи і дрібний гуртовий збут.

Для складання статті “Послуги” використовуються дані бан­ківської звітності Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті “Доходи” (відповідно до міжнародної практики) включають не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти на залу­чений капітал, а також і проценти, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені проценти, а й про виконання графіка відповідних пла­тежів. Саме вони дають уявлення щодо реальних прибутків та витрат від наданого та залученого капіталу.

Стаття “Трансферти” відображає некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей з-за кордону. У платіжному балансі виокремлюють поточні та капітальні транс­ферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та спожи-

вания товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відоб­ражають на рахунку поточних операцій та складають за даними банківської звітності, інформації з агентства міжнародної тех­нічної допомоги та ОЕСД.

Рахунок капіталів та фінансових операцій. На рахунку опера­цій з капіталом реєструються всі міжнародні угоди з активами. Фінансовий рахунок показує способи, які застосовуються для фінансування своїх зовнішньоекономічних операцій. Цей розділ включає: прямі та портфельні інвестиції, іноземні кредити, капі­тальні трансферти. Він описує рух капіталу між країнами. Відтік капіталу спричиняє купівля іноземних активів (стаття платежів), а приплив — купівля іноземцями національних активів (стаття надходжень).

Резервні активи. Оскільки валюти більшості країн не викорис­товуються як міжнародні валютні резерви, то ці країни змушені фінансувати дефіцит платіжного балансу, постачаючи іноземним урядам та центральним банкам власні валютні резерви. Дефіцит платіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валют­них резервів; активне сальдо — з приростом цих резервів. Коли ми говоримо про пасивне чи активне сальдо платіжного балансу_; то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит в офіційному балансі резервів для операцій. Цей баланс охоплює статті рахунку на поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Оскільки платіжний баланс має врівноважуватися, то офіційний баланс резервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що переміщуватимуться між центральними банками для фінансу­вання міжнародних операцій. Центральний банк особливо заін­тересований у виявленні потоків руху валютних резервів, оскільки вони мають значний вплив на монетарну політику і, зокрема, на пропозицію грошей.

Міжнародні резерви — це зовнішні активи, які контролю ються органами грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу,

проведення інтервенцій на валютних ринках і для інших цілей. До складу міжнародних резервів належать:

- монетарне золото;

- СДР, що належать Україні (в доларовому еквіваленті);

-резервна позиція України в Міжнародному валютному фонді;

- валютні активи (валюта, вклади та депозити і цінні папери).

Стаття “іноземна валюта’" включає вимоги монетарних органів до нерезидентів у вигляді банківських депозитів, скарбницьких векселів, державних цінних паперів та інші вимоги, які викорис­товуються за потреби регулювання платіжного балансу незалежно від того, чи ці вимоги деноміновано у валюті дебіторів чи кре­диторів.

Золото монетарне — золото високої чистоти у формі монет, зливків або брусків не нижче 995 проби, яке перебуває у влас­ності або під контролем центрального банку чи органів держав­ного управління і є частиною їхніх міжнародних резервів.

Оскільки платіжний баланс перебуває у рівновазі, а його загальний підсумок — нульовий, то дефіцит одного рахунку пла­тіжного балансу має бути погашений позитивним сальдо іншого рахунку. Остаточне балансування стандартних компонентів пла­тіжного балансу здійснюються за рахунок статті “Помилки та упущення”.

Для визначення сальдо платіжного балансу його статті поділя­ють на головні (автономні) та балансуючі. До автономних статей належать операції, що впливають на сальдо балансу і мають від­носну самостійність: поточні операції і рух довгострокових капі­талів. До балансуючих статей належать операції, котрі не є само­стійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характери­зують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових ак­тивів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за головними статтями балансу платежі перевищують надходження, то виникає проблема погашення дефіциту за раху­нок балансуючих статей.

Джерелами традиційних методів балансування можна назвати міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позики. Відносно новим методом покриття дефіциту платіжного балансу є взаємне короткострокове кредитування в національ­ній валюті центральними банками згідно зі своп-угодами. Це тим­часові методи балансування, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувати процента і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іно­земних та національних цінних паперів за іноземну валюту. На­приклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення зобов'язань державної скарбниці в централь­них банках інших країн.

Проте основним методом балансування платіжного балансу є використання резервних ^активів країни чи офіційного курсу національної валюти.

Міжнародна валютна ліквідність. Валютне забезпечення пла­тіжного балансу характеризується так званою валютною ліквід­ністю. Це поняття свідчить про можливість тієї чи іншої країни безперервно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами, тобто характеризує поточну платоспро­можність країни.