АНАТОМІЯ БАНКІВСЬКОЇ ПАНІКИ

Модель пропозиції грошей, яку ми розвинули, є могутнім знаряддям. Ми застосуємо її у подальших розділах для дослідження багатьох питань, зокрема, як діє монетарна політика і як можна її поліпшити.

Оскільки у більшості випадків банківська паніка починається тільки з декількох банків, то корисно почати з огляду, чому під час такої кризи банкрутує окремий банк.

Окремий банк

В економіці без державного страхування депозитів банкрутство банку означає, що вкладники не повернуть собі повної вартості їхніх вкладів. Якби вкладники запідозрили з певної причини (безпідставно чи ні), що банк може збанкрутувати, то вони негайно вилучили б свої депозити. Банк втрачає резерви і стає ще уразливішим до майбутніх відпливів вкладів. Інші вкладники, які бачать, що відбувається, також почнуть сумніватися щодо стану банку і вилучатимуть свої кошти. Що більше вкладників вилучать гроші, то менше резервів матиме банк, і цілком імовірно, що він збанкрутує. Що вища ймовірність банкрутства банку, то імовірніше вкладники вилучатимуть свої вклади. Цей лавинний процес, який називають «навалою на банк», звичайно закінчується бункрутством банку, поки щось не буде зроблене для відновлення довір’я громадськості до банківської системи.

Можливість банкрутства банку може самопідтримуватися і викли­кати банкрутство навіть сильного, здорового банку. Хоча найкращим для окремого вкладника виходом, можливо, буде вилучення його гро­шей, все ж це не обов’язково найкращий вихід для вкладників банку в цілому. Намагання вкладників вилучити свої гроші призводить до того, чого вони побоюються найбільше,— закриття банку і неповер­нення їхніх вкладів.

Банківська система

Банкрутство одного банку може спонукати вкладників іншого банку запідозрити, що їхній банк також може стати жертвою «навали» і збанкрутувати. Це приводить у рух цілий процес масового вилучення вкладів з цього другого банку. Його банкрутство може викликати «навали» на інші банки, і процес вилучення вкладів буде множитися доти, доки не розвинеться загальна банківська паніка, в якій може збанкрутувати велика кількість банків.

Як не дивно, бажання банків захистити себе лише посилює паніку. Коли банк зазнає масового вилучення вкладів або побоюється, що це станеться у близькому майбутньому, то він потребує надлишкових резервів для уникнення втрат, що пов’язані з можливим відпливом вкладів. Для збільшення надлишкових резервів під час банківської паніки (що відоме як «боротьба за ліквідність») банк продає цінні папери, відкликає позички і утримує надходження від цінних паперів як надлишкові резерви для захисту. Боротьба за ліквідність завершується відпливом вкладів з інших банків і звуженням мультиплікації депозитів. Чистий результат полягає в тому, що інші банки можуть збанкрутувати. Як і у випадку вкладників, бажання окремих банків захистити себе, навіть коли такий захід найкращий для банку, може бути небезпечним для банківської системи в цілому.

«Навали» на банки і банківську паніку можна зупинити через відновлення довір’я вкладників, а також довір’я банкірів до здоров’я банків. Не дивно, що заява Франкліна Делано Рузвельта: «Єдина річ, якої ми маємо боятися, це сам страх»,— була зроблена після того, як Сполучені Штати Америки вже зазнали найжорстокішої банківської паніки у своїй історії.

Для усунення атмосфери страху банки інколи об’єднують свої зу­силля у спробі не допустити банкрутства банків і надають позичку банку, що опинився в скрутному становищі. Ці позички потрібні для резервів даному банку, щоб витримати масове вилучення вкладів. Чому група банків повинна хотіти порятувати конкурента, що потен­ційно забирає певну частину їхнього бізнесу? Річ у тім, що в інтересах банків запобігти банківській паніці.

Інший спосіб запобігти банківській паніці — це постачання центральним банком суттєвих сум резервів банківській системі, коли мають місце бан­крутства банків, так щоб інші банки мали достатньо резервів для ре­гулювання потенційного відпливу вкладів. Центральний банк може ро­бити це або через збільшення власної грошової маси (MB_n), або через вільне надання позичок банкам у період кризи. Якщо політика цент­рального банку по запобіганню паніки стає відомою, то вкладники більше не відчувають потреби у вилученні своїх вкладів, і банки не відчувають потреби у відкликанні наданих ними позичок і нагромадженні надлишко­вих резервів. Вже сама інформація про те, що центральний банк намагається відвернути паніку, часто достатня для зупинення цієї паніки.

Як ми побачимо у розділі 17, центральний банк США, Федеральна резервна система, був створений у відповідь на банківську паніку 1907 р. На ФРС покладалося завдання бути кредитором останньої надії під час банківської кризи. Іншими словами, припускалося, що вона забезпечить резервами банки, коли ніщо інше не буде здатне попередити їхнє банкрутство. На жаль, ФРС не виконала своєї ролі в роки «великої депресії» (див. вставку 16.3). Це була невдача, що мала жахливі наслідки для економіки США.

Останнім і найважливішим способом запобігання банківської паніки є створення федерального страхування для банківських вкладів. Якщо вкладники знають, що їм повернуть повну суму їхніх вкладів у випадку банкрутства банку, то підозра краху банку більше не при­мушуватиме вкладників вилучати гроші з цього банку.

ПОРАДА

Для перевірки ваших знань з моделі пропозиції грошей подивіться, чи можете ви аналізувати (не вдаючись до тексту книжки) впливи банківської паніки на пропозицію грошей як наслідок поведінки вкладника і банку.

Банківська паніка і пропозиція грошей

Ми тепер можемо застосувати попередню модель, щоб побачити, який буде вплив банківської паніки на пропозицію грошей.

Коли починається банківська паніка, то вкладники намагаються уникнути втрат від банкрутств банків шляхом перетворення своїх вкладів у готівку, і коефіцієнт {C∕D} зростає. Як випливає з моделі пропозиції грошей, загальна сума мультиплікації депозитів тоді змен­шиться, і пропозиція грошей також зменшиться. Крім того, прогнозовані відпливи депозитів будуть більшими, і банки хотітимуть більшою мі­рою застрахуватися у формі надлишкових резервів. Як результат, боротьба за ліквідність, яка підвищує норму надлишкових резервів {ER∕D}, зменшить суму резервів, наявних для підтримки чекових депозитів, і це також спричинятиме зменшення пропозиції грошей. Тому банківська паніка матиме негативні впливи на пропозицію грошей.

Далі ми з’ясуємо найстрашніший епізод банківської паніки у США, яка почалася наприкінці 1930 р. і закінчилася «банківськими каніку­лами» (припинення ділових операцій банків у березні 1933 p.). Не

дивно, що найбільше падіння пропозиції грошей, що будь-коли реєс­трувалося в історії США, мало місце саме в цьому періоді.

ЗАСТОСУВАННЯ

БАНКІВСЬКА ПАНІКА ПІД ЧАС «ВЕЛИКОЇ ДЕПРЕСІЇ»: 1930—1933 рр.

Ми застосували нашу модель формування пропозиції грошей для ро­зуміння розвитку банківської паніки. Для перевірки цієї моделі роз­гляньмо тепер особливий історичний період — «велику депресію». На графіку 16.4 зображено банківську кризу протягом цього періоду через обсяг вкладів збанкрутілих банків з 1929 по 1933 рік. У класичній праці «Монетарна історія США: 1867—1960» Мілтон Фрідман і Анна Шварц описують початок першої банківської кризи наприкінці 1930 р. так ¹:

«До жовтня 1930 р. депозити збанкрутілих комерційних банків були дещо вищими, ніж протягом більшої частини 1929 р., але це відповідало даним попереднього десятиліття. У листопаді 1930 р. депозити збан­крутілих банків більше ніж подвоїлися у порівнянні з найбільшим зареєстрованим їхнім значенням з часу початку реєстрації місячних

¹ Milton Friedman and Anna Jacobson Schwartz₇ A Monetary History of the United States, 1867—1960 (Princeton: Princeton University Press, 1963), pp. 308—311.

Графік 16.5. Надлишкові резерви: відношення «готівка — чекові депозити»:

1929 — 1933 рр.

Джерела: Federal Reserve Bulletin, and MUton Friedman and Anna Jacobson Schwartz_f A Monetary History of the United States, 1867—1960.

даних у 1921 p. Жнива банківських банкрутств у Micypi, Індіані, Ілінойсі, Айові, Арканзасі і Північній Кароліні призвели до поширення спроб перетворення чекових і строкових депозитів у готівку, а також набагато меншою мірою в поштово-ощадні депозити. Інфекція страху поширилася серед вкладників, починаючи від аграрних регіонів, на які лягли найважливіші наслідки банкрутств банків у двадцяті роки. Проте за банкрутством 256 банків зі 189 млн. дол. вкладів у листопаді

1930 р. мало місце банкрутство 532 банків з понад 370 млн. дол. вкладів у грудні (всі дані не скориговані). Найдраматичнішим було банкрутство 11 грудня банку з промовистою назвою „Банк Сполучених Штатів^ („The Bank of the United Statesⁱⁱ) з понад 200 млн. дол. вкладів. Це банкрутство мало особливу вагу. „The Bank of the United States^u був найбільшим комерційним банком за обсягом вкладів, що будь-коли до того збанкрутував у США. Більше того, хоча це був звичайний комерційний банк, його назва для багатьох у США і за кордоном асоціювалася з офіційним банком. Тому його крах розглядався як удар по довір’ю. Такого удару не могло нанести банкрутство жодного іншого банку з менш виразною назвою».

Графік 16.6. Ml і грошова маса: 1929 —1933 рр.

Джерело: Miltan Friedman and Anna Jacobsan Schwartz, A Monetary History of the United States, 1867 —1960.

Перша хвиля банківської паніки з жовтня 1930 р. до січня 1931 р. є найвиразнішою на графіку 16.4 наприкінці 1930 р., коли відбулося зростання суми депозитів збанкрутілих банків. Відповідно до моделі пропозиції грошей коефіцієнт {C∕D} мав би різко збільшитися з по­чатком банківської кризи, і банки мали б захищати себе через значне зростання їхньої норми надлишкових депозитів {ER∕D}. Обидва ці прогнози випливають з даних графіка 16.5. Коефіцієнт {C∕D} почав зростати під час першої хвилі банківської паніки (жовтень 1930 р.— січень 1931 р.). Ще більш вражаючою є поведінка норми {ER∕D}, яка більш ніж подвоїлася з листопада 1930 р. до січня 1931 р. З моделі пропозиції грошей також випливає, що коли {ER∕D} та {C∕D} зрос­тають, то пропозиція грошей зменшується. Ця теза випливає з даних таблиці 16.6. Пропозиція грошей різко зменшилася у грудні 1930 р. і січні 1931 р. під час першої хвилі банківської паніки.

Банківська криза продовжувалася з 1931 р. по 1933 р. Типовий стан, що випливає з нашої моделі, продовжував існувати: коефіцієнт {C∕D} зростав. Це ж демонструвала і норма {ER∕D}. До кінця банківської кризи у березні 1933 р. пропозиція грошей (Ml) ледве перевищувала 25 %— далеко більше, ніж будь-яке інше падіння у всій історії США.

Вставка 16.3

Чому ФРС не запобігла банківській паніці у 1930—1933 рр.

Федеральна резервна система була надто пасивною під час банківської паніки в роки «великої депресії» і не виконала свого основного при­значення «кредитора останньої на­дії», щоб запобігти паніці. При ре­троспективному підході здається, що поведінка Федеральної резерв­ної системи абсолютно дивна. Проте слід пам’ятати, що непередбачли­вість — завжди краще, ніж перед­бачливість.

Основною причиною бездіяльності ФРС було те, що її керівництво не усвідомлювало тих негативних впливів, які банкрутства банків спра­вляли на пропозицію грошей і на економічну діяльність. Фрідман і Шварц твердять, що керівництво Федеральної резервної системи «бу­ло схильне розглядати банкрутство банків як сумні наслідки невдало­го управління банками, або поганої банківської практики, або як неми­нучу реакцію на спекулятивні крайнощі, або як наслідок, але не причину фінансового економічного краху». Крім того, банкрутство бан­ків на перших фазах банківської паніки «зосереджувалося серед мен­ших банків, а оскільки найвпливо- вішими фігурами у банківській сис­темі були банкіри великих міст, які вважали непорядним існування дріб­ніших банків, то зникнення остан­ніх могло розглядатися із самовдо­воленням»¹.

Фрідман і Шварц також вказу­ють, що політична боротьба могла відігравати важливу роль у безді­яльності ФРС у цей період. Феде­ральний резервний банк Нью-Йор­ка, який до 1928 р. був домінуючою силою у Федеральній резервній сис­темі, посилено захищав активну про­граму купівлі на відкритому ринку для забезпечення резервами бан­ківської системи під час банківської паніки. Проте інші могутні постаті у Федеральній резервній системі чи­нили опір позиції банку Нью-Йор­ка, і цей банк було забалотовано. (Аналіз політики Федеральної ре­зервної системи у цей період, даний Фрідманом та Шварц, читається із захопленням, і ви можете дістати велике задоволення від знайомства з цією високопрофесійною книж­кою).

¹ Milton Friedman and Anna Jacobson Schwartz, A Monetary History of the United States, 1867 —1960. (Princeton: Princeton University Press, 1963), pp. 358.

He може бути нічого випадкового в тому, що це зменшення збіглося з найбільшим економічним спадом (див, розділ 8). Але більш ніж дивовижно, що це падіння відбулося, незважаючи на зростання на 20 % рівня грошової маси. Це показує, наскільки важливими для визначення пропозиції грошей можуть бути зміни у {C∕D} та {ER∕D} під час банківської паніки. Таке зменшення також показує, що про­ведення ФРС монетарної політики ускладнювалося поведінкою вклад­ників і банків (див. вставку 16.3).