БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання про сплату процентів та інших зборів з такої суми [14].

Отже, банківський кредит - це надання комерційними банками у тимчасове користування коштів на умовах строковості, повернення, платності, забезпечення, цільового характеру використання.

Банківські кредити можна класифікувати за різними ознаками [2. С. 206; 3. С. 110] (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Детальніше охарактеризуємо головні види банківських кредитів відповідно до критеріїв класифікації.

Залежно від типу позичальника виділяють кредити, видані

- юридичним особам:

- підприємствам і організаціям різних галузей економіки;

- банкам та небанківським фінансовим установам;

- фізичним особам.

Відповідно до цілей спрямованості кредити поділяють на такі види:

- позики, які видають на виробничі потреби (придбання сирови­ни, матеріалів, устаткування);

- позики, які надають на торговельно-посередницькі потреби;

- позики, які надають на споживчі потреби.

Залежно від об’єкта кредитування розрізняють позики:

- на окрему господарську угоду (купівля партії сировини чи товарів);

- на сукупність господарських угод.

За формою кредити поділяють на:

- грошові (банківський кредит);

- товарні (комерційний, споживчий кредит, лізинг).

Банки у товарній формі надають лише лізингові кредити.

За терміном використання є кредити

- строкові (надають на визначений термін);

- безстрокові (онкольні, термін погашення не визначено).

Строкові кредити поділяють на три групи:

- короткострокові (кредити, які надають на термін до одного року);

- середньострокові (кредити, які надають на період від одного до трьох років);

- довгострокові (кредити, які надають на термін понад три роки).

На сучасному етапі в Україні кредити за термінами поділяють на дві групи: коротко- та довгострокові. До довгострокових статистика На­ціонального банку України зачисляє кредити терміном понад один рік. Це зумовлено, передусім, проблемами перехідного періоду та високим рівнем кредитного ризику.

Безстрокові позики (онкольні) банки надають на невизначений тер­мін. Клієнт зобов’язаний повернути таку позику на першу вимогу бан­ку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то клієнт сплачує позику на свій розсуд.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів:

- стандартні;

- з підвищеним ризиком.

Відповідно до Положення НБУ “Про порядок формування та вико­ристання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, що затверджене Постановою Правління Націо­нального банку України № 279 від 6 липня 2000 р., кредити з підвище­ним ризиком поділяють на такі:

- “під контролем” (кредитний ризик є незначним, однак може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для пози­чальника ситуації);

- “субстандартні” (кредитний ризик є значним і надалі може збільшуватись, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в терміни, передбачені кредит­ним договором);

- “сумнівні” (виконання зобов’язань з боку позичальника в повній сумі є під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька.

- “безнадійні” (імовірності виконання зобов’язань з боку пози­чальника практично нема. Тут також враховують фінансовий стан позичальника та рівень забезпечення кредиту).

Відповідно до ступеня ризику банк формує резерви на відшкоду­вання можливих втрат за кредитними операціями. З огляду на фінан­сову кризу НБУ 2009 р. підвищив рівень коефіцієнтів резервування за всіма категоріями заборгованості.

За критерієм забезпечення розрізняють такі кредити:

- забезпечені (ломбардні);

- незабезпечені (бланкові).

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку в по­зиковому портфелі банків. Їх можуть надавати в разі високого ступеня довіри банку до позичальника. Розмір таких кредитів, зазвичай, обме­жений власним капіталом банку.

Більшість банківських кредитів надають під певне забезпечення. Формами забезпечення банківських кредитів головно є рухоме і не­рухоме майно позичальника.

Забезпечені кредити поділяють на такі:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами). Згідно зі ст. 546 ЦКУ одним з видів забезпечення зобов’язань є застава. Відповідно до ст. 575 ЦКУ, застава може бути двох видів:

- заклад;

- іпотека.

Під закладом розуміють заставу рухомого майна, а під іпотекою - нерухомого. Проте головна відмінність цих видів застави полягає в тому, що заставлене рухоме майно передається у володіння заставоу­тримувачу, яким є кредитор, або за його наказом - у володіння третій особі, а нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, залишається у воло­дінні заставодавця, тобто боржника або третьої особи (ст. 575 ЦКУ);

2) забезпечені гарантією (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової ком­панії).

За методом надання розрізняють банківські позики, які надають клієнтам:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- у формі овердрафту;

- гарантовано (із заздалегідь обумовленою датою надання за потребою).

Одноразові - це позики, рішення про видачу яких банк приймає окре­мо за кожною позикою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Кредитна лінія - зобов’язання банку-кредитора надавати пози­чальнику в тимчасове користування кредитні кошти впродовж певно­го проміжку часу та в межах заздалегідь обумовленої суми.

Кредити шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії банк може надавати підприємствам із безперервним циклом виробництва, стійким фінансовим станом (переробні підприємства, торгові органі­зації та ін.), що мають репутацію надійних платників.

Відновлювану кредитну лінію, зазвичай, відкривають для розрахун­ків у разі реалізації виробничих програм зі швидким обігом капіталу або коротким циклом виробництва. Кредитну лінію для фінансування поточних потреб можна відкривати на термін, визначений за згодою сторін, однак не більше 12 місяців.

Протягом дії відновлюваної кредитної лінії позичальник має пра­во погашати та одержувати кредитні кошти, передбачені договором. У цьому разі заборгованість за кредитом не повинна перевищувати об­сягу кредитної лінії.

Якщо заходи, які кредитують, відбуваються поступово, і потреба в кредитних коштах виникає в міру їхнього виконання, позичальнику може бути відкрито невідновлювану кредитну лінію.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що його банк надає надійному клієнту понад залишок його коштів на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми (ліміту овердрафту) шляхом дебе- тування його рахунку. У цьому випадку утворюється дебетове сальдо.

Короткострокові кредити у формі овердрафту надають юридичним та фізичним особам для забезпечення їх обіговими коштами в окремі напружені періоди господарсько-фінансової діяльності, зумовлені різ­ними термінами реалізації продукції, сезонністю виробничого проце­су тощо, незалежно від галузевої належності та форм власності.

До позичальників, яким можуть бути надані овердрафтні кредити, належать кредитоспроможні клієнти, які отримують стабільний при­буток, мають постійний обіг коштів за поточним рахунком, дотриму­ються платіжної дисципліни, ділової етики, не мають заборгованості з платежів до бюджету і виконують свої зобов’язання перед банком.

Клієнтам, з якими банк має тривалі та міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредитуванні, може бути наданий кон­токорентний кредит. Для цього відкривають контокорентний рахунок.

Контокорентний рахунок - це єдиний рахунок клієнта в банку, за яким на підставі дії договору відбуваються як кредитні, так і розрахун­кові операції. На контокорентному рахунку періодично може виника­ти як дебетове, так і кредитове сальдо. Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу власних коштів на рахунку клієнта, що означає надання банком контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на контокорентному (поточному) рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний кредит надають на підставі письмової кредит­ної угоди між банком та клієнтом у національній та іноземній валю­ті. Його видають для фінансування поточного виробництва, обігу і не спрямовують на фінансування інвестицій. За економічним змістом контокорентний і овердрафтний кредити тотожні, проте існують від­мінності в практиці кредитування та порядку нарахування процентів.

Сутність гарантованої позикової операції полягає у зобов’язанні банку надати клієнту в разі потреби кредит у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (зазвичай, кварталу).

За способом повернення розрізняють позики, які повертають:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення терміну;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) визначають щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надають перманентно від­повідно до вибраної позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем повертають одноразові короткострокові позики, які опосередковують поточну виробничу діяльність підпри­ємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачено в разі застосування окре­мих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під за­ставу векселів тощо. Особливість полягає в тому, що позику поверта­ють за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позиковий рахунок.

На вимогу кредитора стягують позики в тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, стро- ковість, або не виконує умов кредитної угоди щодо звітності та іншої обов’язкової інформації, яку потрібно надавати банку.

3 регресією платежів повертають кредити, видані під гарантію, по­ручительство або інше боргове зобов’язання третьої особи.

За терміном повернення банківські позики поділяють на:

- строкові;

- дострокові;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позики банк надає на термін, зафіксований у кредитній уго­ді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Простроченими вважають позики, за якими закінчилися терміни по­вернення, обумовлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернуті. Такі позики враховують на окремому ра­хунку і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену відсоткову плату.

Відстрочені, або пролонговані, - це такі позики, за якими банк переніс терміни повернення на пізніше. Для цього необхідне обґрунтоване клопо­тання позичальника. Пролонгацію позики оформляють додатковою кре­дитною угодою і запроваджують вищу відсоткову ставку [3. С. 132-133].

За видами процентних ставок банківські кредити поділяють на дві групи:

- кредити з фіксованою процентною ставкою;

- кредити з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього терміну дії кредитної угоди.

Плаваючу процентну ставку можна переглядати залежно від змін на кредитному ринку (прив’язують, зазвичай, до облікової ставки НБУ).

За способом сплати процента розрізняють банківські позики:

- з виплатою процентів у міру використання позикових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процентів одночасно з одержанням позикових ко­штів (дисконтний кредит).

За звичайними позиками банківський процент сплачують через певний час після видачі (зазвичай, через місяць). Дисконтний кредит передбачає утримання процента одночасно з видачею позики. При­кладом такого кредиту є обліковий кредит, який надають шляхом ку­півлі банком переказних векселів у клієнтів-векселетримачів.

Залежно від виду валюти кредити поділяють на

- кредити в національній грошовій одиниці;

- кредити в іноземній валюті.

За розміром позики розрізняють кредити

- малі;

- середні;

- великі.

Поділ кредитів на малі, середні та великі залежить від кредитної по­літики банку, орієнтування банку на певний тип позичальника, регу­лятивних вимог НБУ.

За кількістю кредиторів банківські позики бувають

- такі, які надає один банк;

- консорціумні;

- паралельні.

Найпоширенішими є позики, які надає один банк.

Консорціумне кредитування провадять банківські установи з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику в разі кредитування проектів, які потребують значних коштів.

Паралельні позики передбачають участь у їхньому наданні декіль­кох банків, проте кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

9.4.