СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ

Значну роль у підвищенні життєвого рівня населення України, за­доволенні його споживчих потреб відіграє кредит.

Споживчий кредит виникає у сфері кінцевого споживання. Він призна­чений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей [20.

Такий кредит можуть надавати як у грошовій, так і в товарній формі. Банки надають населенню лише грошові позики. Об’єктом споживчого кредитування є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також витрати інвестицій­ного характеру на будівництво й підтримку нерухомості [22. С. 278]. Суб’єкти споживчого кредиту - банки, небанківські кредитні устано­ви, торговельні установи (підприємства) та населення.

Класифікують споживчі кредити за різними ознаками, зокрема, за

- об'єктами кредитування;

- суб'єктами кредитування;

- термінами кредитування;

- цільовим спрямуванням;

- способом надання;

- ступенем покриття ціни;

- видами забезпечення;

- методами погашення;

- характером кругообігу коштів;

- формою надання.

За об’єктами кредитування в Україні споживчі кредити поділяють на два види: на споживчі цілі й нагальні потреби та на витрати капі­тального характеру (інвестиційні).

За суб’єктами кредитних відносин з погляду кредитора споживчі кредити бувають банківські та небанківські, а з погляду позичальни­ка - позики, які надають усім верствам населення, різним соціальним і віковим групам [20. С. 86].

За термінами кредитування виділяють короткострокові (від одного дня до одного року) та довгострокові (понад один рік) споживчі кредити.

Короткострокові кредити, зазвичай, надають для придбання това­рів широкого вжитку (побутової техніки, меблів) та на поточні потре­би (оплату за навчання, лікування, придбання одягу тощо).

Довгострокові споживчі кредити банки надають на придбання, ре­монт автомобіля; придбання, будівництво або капітальний ремонт квартир, гаражів та інших споруд під заставу нерухомості.

За цільовим спрямуванням споживчі кредити поділяють на цільові та нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт тощо) [2. С. 220].

За способом надання споживчі кредити бувають одноразові (нада­ють однією повною сумою, яка передбачена кредитним договором); у вигляді кредитної лінії (надають частинами, загальна сума яких не пе­ревищує суми договору); у вигляді відновлюваної кредитної лінії.

За ступенем покриття ціни споживчих товарів і послуг розрізня­ють позики на повну вартість і позики на часткову оплату товару (по­слуги). Зазвичай, у разі надання споживчого кредиту банк фінансує від 2/3 до 3/4 вартості товару, який купують.

За видами забезпечення виділяють позики, забезпечені заставою (майновими правами, майном, цінними паперами), гарантіями, пору­чительствами, страховими полісами і не забезпечені (бланкові).

За методами погашення бувають кредити з розстрочкою платежу і ті, які погашають одночасно.

За характером кругообігу коштів кредити поділяють на разові й від­новлювані (револьверні). До револьверних належать кредити, які на­дають клієнтам за кредитними картками.

За формою надання розрізняють товарні й грошові споживчі креди­ти. Товарна форма кредиту виникає у випадку продажу товарів трива­лого користування торговельними підприємствами в кредит та пункта­ми прокату. Грошові кредити, крім банків, надають також небанківські кредитно-фінансові установи - кредитні спілки та ломбарди.

Правовою базою споживчого кредитування в Україні слугують Ци­вільний та Господарський кодекси України, Закони України “Про бан­ки і банківську діяльність”, “Про іпотеку”, “Про кредитні спілки”, Поло­ження “Про надання цільового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла”, внутрішні положення банків. Щодо регулю­вання власне споживчого кредитування, то відповідні правові акти в Україні не прийняті, хоча потреба в них, безумовно, є. Наприклад, у США розроблений та діє Єдиний кодекс споживчого кредитування.

Масове кредитування фізичних осіб в Україні почалося у 1999­2000 рр. Спочатку програми роздрібного кредитування запроваджу­вали великі банки, що мали значні ресурси й можливість маневрувати ними, пропонуючи нові банківські продукти, освоюючи нові ринки. Пізніше високий попит з боку населення на споживчі кредити сприяв залученню в цю сферу банківської діяльності середніх і навіть дрібних банківських установ. Почалося масове кредитування продажу автомо­білів у кредит, видача іпотечних кредитів на придбання житла. Банки отримали можливість диверсифікувати свою діяльність, розширюючи коло клієнтів-фізичних осіб та ділових партнерів - автодилерів, мага­зинів, будівельних компаній тощо. Частка кредитів, наданих фізичним особам у кредитному портфелі банків України, невпинно зростала до початку фінансово-економічної кризи кінця 2008-2009 рр. Під час кризи банки практично припинили кредитування населення.

Процес споживчого кредитування складається з кількох етапів. Го­ловним серед них є оцінка кредитоспроможності та фінансового стану позичальника. Банк, оцінюючи фінансовий стан позичальника - фі­зичної особи, враховує загальний матеріальний стан клієнта, його соціальну стабільність, інтенсивність користування банківськими позиками та своєчасність розрахунків за ними тощо. Метою аналізу кредитоспроможності індивідуального позичальника є оцінка ризику, що пов'язаний з кредитуванням фізичних осіб.

Для вітчизняних банків визначальними критеріями в разі креди­тування фізичних осіб також є: стабільне працевлаштування, постій­не професійне зростання і збільшення доходів, наявність депозитних вкладів у банках, репутація позичальника (високі моральні якості, до­тримання ділової етики, платіжної дисципліни, достатній майновий стан тощо) [22. С. 284].

Банки для оцінки надійності та фінансового стану позичальника розраховують різноманітні показники та коефіцієнти, які використо­вують у практиці кредитного аналізу. Кожен банк застосовує власну методику розрахунку та системи оцінки.

Стосовно практики кредитування фізичних осіб в Україні, зазначи­мо, що до початку фінансово-економічної кризи банки пропонували клієнтам такі програми споживчого кредитування: кредити на прид­бання товарів широкого вжитку, на купівлю автомобіля, на купівлю житла. Найпоширенішими були кредити на придбання споживчих то­варів. Швидкими темпами зростали також обсяги кредитів для купівлі автомобілів і житла. Широким попитом населення почали користува­тися кредити на придбання автотранспорту вітчизняного та інозем­ного виробництва. Сума кредиту залежала від вартості автомобіля та платоспроможності клієнта. Максимальний термін кредитування ста­новив два-п’ять років. Забезпечували кредит через оформлення до­говору застави та страхування автотранспорту.

Новим етапом у розвитку кредитних операцій банків стало іпотеч­не кредитування.

Водночас, незважаючи на швидке зростання, ринок кредитування приватних осіб в Україні навіть у найсприятливіші періоди хоч і на­ближався до ринку країн Східної Європи, проте значно відставав від ринку провідних країн світу.

У намаганні завоювати більшу частку ринку українські банки постій­но розширювали асортимент кредитних продуктів. Наприклад, у разі оформлення звичайного автокредиту вони пропонували декілька до­даткових позик: на покриття затрат, пов’язаних з реєстрацією автомобі­ля, його доукомплектування. Кредити-супутники надавали й у випадку оформлення іпотечних кредитів, зокрема, кредити на оформлення угоди купівлі житла, оплату послуг нотаріуса, ріелтера, ремонтні роботи. Швид­ко розвивалося карткове кредитування. Поряд з традиційними кредита­ми банки почали пропонувати клієнтам такі досі мало розвинені кредит­ні продукти, як позики на освіту, туристичний відпочинок тощо.

Значного розвитку набуло експрес-кредитування у торгових закла­дах. Хоча, на думку експертів, така форма кредитування є найризикові- шою, оскільки система скорингу не настільки ефективна, як передбача­ли. З огляду на це почав зростати обсяг прострочених та неповернених кредитів. Сьогодні експрес-кредитування у магазинах суттєво скороти­лось, а в майбутньому його замінять кредитними картками.

Метод кредитного скорингу, який широко використовують захід­ні банки для оцінки кредитоспроможності фізичних осіб, розробле­ний американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років XX ст. Його перевагою є те, що експрес-аналіз кредитоспроможності клієнта відбувається швидко, у присутності позичальника, на підставі його соціально-демографічних характеристик. Сьогодні такий метод оцінки кредитоспроможності у разі видачі споживчих кредитів вико­ристовують і українські банки, проте скорингові моделі в більшості вітчизняних споживчих кредиторів далекі від досконалості. Ризики неповернення покриваються високими відсотковими ставками. Для зменшення ризиків за кредитами населенню НБУ ввів диференційо­ваний підхід до формування резервів щодо споживчих позик залежно від своєчасності чи несвоєчасності повернення кредиту позичальни­ком. Повертати кредити, видані населенню, вітчизняні банки можуть за допомогою бюро кредитних історій та колекторських агентств, які в зарубіжній практиці є невід’ємною частиною ринку кредитування фізичних осіб. Наприклад, у США кількість колекторських агентств становить 6,5 тис., у Європі - близько 10 тис., у Росії - декілька сотень.

Заслуговує на увагу також багатий досвід діяльності банків Заходу, зо­крема США, в галузі надання роздрібних банківських послуг населенню.

Отже, ринок споживчого кредитування в Україні, незважаючи на про­блеми “зростання”, швидко розвивався, наближаючись до світових стан­дартів. Проте кризові явища в економіці призвели до згортання спожив­чого кредитування внаслідок зменшення ліквідності банків, підвищення ризиків неповернення позики, зниження вартості національної валюти, зменшення доходів населення, підвищення рівня безробіття.

У майбутньому після подолання кризи ринок споживчого креди­тування в Україні буде відроджено. Цьому сприятимуть підвищення платоспроможного попиту, формування так званого середнього класу суспільства, розвиток ринку житла, посилення банківської конкурен­ції за клієнта й розширення сфер діяльності.

9.5.