ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ

Функції грошей виконував певний товар зовсім не випадково. Тут є певна закономірність. Зазвичай, роль грошей закріплювалася за одним товаром, який був важливим предметом виробництва і в значній кіль­кості слугував предметом ринкового обміну в конкретній місцевості.

Наприклад, у стародавній Ісландії і скандинавських народів гроши­ма була риба. Ціни товарів визначали у штуках тріски, і всі товари про­давали й купували за тріску. В багатьох країнах, починаючи з давніх часів, грошима була худоба. В поемах Гомера, зокрема, вартість різних товарів визначена кількістю биків.

Худоба як гроші відігравала настільки важливу роль в історії, що це відображено в мові багатьох народів. Латинське слово pecunia (гроші) походить від слова pecus (худоба). В сучасній англійській мові цей ла­тинський корінь зберігся в слові pecuniary (грошовий). У Давній Русі княжу скарбницю називали скотарнею, а скарбника - скотарем, хоча в скарбниці вже зберігали не биків і корів, а хутра і зливки срібла. Ху­тра теж виконували функції грошей, особливо на Русі та в Сканди­навії. Між хутрами різних тварин (соболя, куниці, бобра та ін.) були певні співвідношення [1. С. 27].

У процесі розвитку ринків одні гроші витісняли інші. З часом арха­їчні форми грошей замінювали зручнішими, прогресивнішими. Худо­ба, наприклад, дуже швидко була замінена хутрами, ваговими кількос­тями солі й іншими товарами.

У деяких випадках подібні товари зберігали функції грошей у по­рівняно розвинутому суспільстві, якщо воно перебувало в якихось особливих умовах.

Під час війн і господарської розрухи інколи відбувалося стихійне повернення до використання як грошей таких товарів, як сіль, тютю­нові вироби тощо.

Еволюцію форм грошей можна простежити за труднощами обміну і тим, як їх долали [1. С. 25].

Перша трудність полягала в тому, що не було загального еквівален­та - товару, який виражав вартість решти товарів і який можна було на них постійно обмінювати.

Однак у процесі суспільного розвитку, як уже зазначено, з'явився товар, який почали використовувати як посередник в обміні товарів і який слугував загальним еквівалентом. Проте часто цей товар не міг добре виконувати функції грошей, оскільки не мав необхідних власти­востей. Саме це вчені й називали другою трудністю обміну.

Для виконання своїх функцій гроші повинні мати певні властивос­ті. По-перше, це однорідність і рівноякісність. Проте в природі не бу­ває двох абсолютно однакових тварин. І тому, хоча худоба в багатьох народів тривалий час виконувала функції грошей, такі гроші були не­досконалими. По-друге, міцність і можливість збереження. Напри­клад, риба, навіть солена чи копчена, швидко псується. По-третє, по­дільність, тобто можливість розділити грошову одиницю на частини. Неподільні гроші високої вартості не зручно використовувати в разі укладання дрібних угод купівлі-продажу. По-четверте, компактність, портативність, висока вартість в одиниці ваги чи рахунку. З етногра­фії відомо, що на деяких островах Тихого океану використовували кам'яні гроші, які нелегко було перетягувати з місця на місце^[I]. Наре­шті, по-п'яте, бажано, щоб грошовий товар мав постійну вартість, яка суттєво не залежить від примх погоди й інших випадковостей.

Друга трудність вирішена так: функції грошей почали виконувати метали. За повідомленням Арістотеля, у Стародавній Спарті викорис­товували залізні гроші. Відомо також, що, крім заліза, гроші виготов­ляли з міді і навіть з олова, свинцю та інших металів і їхніх сплавів. Проте особливу роль в історії розвитку грошей відіграли благородні метали - золото і срібло. Вони не тільки задовольняють усі попередньо визначені вимоги, а й естетично привабливі.

Золото стало грошима в порівняно багатому суспільстві, яке далеко відійшло від первісних общин мисливців і землеробів.

У розвинутих рабовласницьких цивілізаціях Єгипту, Дворіччя, Ма­лої Азії, Леванту, Греції (ІІІ-І тисячоліття до н.е.) золото вже слугувало символом багатства і влади.

До того, як благородні метали стали переважною формою грошей, головним способом обчислення грошей був рахунок на штуки. Так ра­хували голови худоби, хутра, черепашки.

Благородні метали дали змогу перейти від штучного до вагового типу грошей. Це пояснюють унікальними фізичними властивостями золота - м'якістю, здатністю набувати будь-яку форму. Використан­ня вагових грошей із золота і срібла було великим прогресом, проте не вирішувало всіх проблем. По-перше, тому, що покупець повинен був мати вагу аптекарської точності, щоб правильно зважувати золоті зливки, по-друге, він мав бути експертом з дорогоцінних металів, щоб перевірити, якої чистоти (проби) золото йому дають.

Отже, третя трудність обміну полягала в тому, що початково в гос­подарстві не було благородних металів у вигляді готових, засвідчених і гарантованих яким-небудь авторитетним органом вагових кількостей.

Це вирішили клеймуванням зливків, а пізніше - карбуванням монет.

Виникнення і розвиток монети тривали багато віків. Спочатку склалась практика клеймувати зливки. Є дані, що зливки срібла були в обігу ще в Стародавньому Вавилоні в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. В Єгипті при фараоні першої династії Менесі (кінець JV тисячоліття до н.е.), очевидно, як гроші використовували невеликі зливки золота твердої ваги (близько 14 г) з клеймом, на якому було його ім'я. При фараонах TV-VT династії в ІІІ тисячолітті до н.е. в обігу функціонували золоті кільця чітко визначених форми і ваги, хоч і без клейма.

Монети в формах, близьких до сучасних, з'явились значно пізніше.

Питання про те, де і коли з'явились перші монети, наукою до кінця не з'ясоване. Проте, як повідомив Геродот, першими людьми, які по­чали карбувати і ввели в ужиток золоту і срібну монету, були лідійці - народ, який населяв західну частину Малої Азії. Це відносять до VII ст. до н.е. У Лідії за часів правління імператора Креза (687 р. до н.е.) було запроваджено біметалеву грошову систему.

Паперові гроші з'явились у Китаї в ХІІІ ст. нашої ери. Про це повідо­мив Марко Поло, який упродовж 20 років подорожував по цій країні. Папір для друкування грошей виготовляли з кори тутового дерева і розрізали на аркуші різних розмірів залежно від номіналу купюр. Піз­ніше спеціальні чиновники писали на цих аркушах свої імена й ста­вили печатку великого хана. Марко Поло писав, що ці гроші випуска­ли з такою урочистістю, ніби вони були з чистого золота чи срібла. За велінням хана в імперії всі платежі мали робити тільки паперовими грішми. І ніхто не смів, під страхом смерті, не приймати їх як оплату. Всі купці, які потрапляли в володіння хана і мали при собі дорогоцін­ності (золото, дорогоцінне каміння, перлини, срібло й інші цінності), повинні були передавати їх хану. В обмін на цінності вони “добровіль­но” отримували паперові гроші, які могли використовувати для опла­ти будь-яких товарів у межах усієї імперії великого хана [2. С. 145].

До 1500 р. китайський уряд був змушений припинити випуск папе­рових грошей з огляду на їхню надлишкову кількість в обігу.

У XIII ст. паперові гроші також випущено в Персії, у XIV ст. - в Японії; у XVI-XVIIi ст. паперові гроші введено в обіг у Європі та пів­нічноамериканській колонії Англії Массачусетсі. У Європі паперові гроші вперше були випущені в Швеції 1641 р., пізніше - в інших краї­нах: 1701 р. - у Франції, 1769 р. - у Росії, наприкінці XVIII ст. - в Англії.

Перші кредитні гроші у вигляді боргових розписок з'явились у I ти­сячолітті до н.е. у Вавилоні. У XII ст. в Італії, а згодом в інших країнах Західної Європи почали використовувати переказні векселі.

Банківські гроші у вигляді банкнот уведено в обіг приблизно з XVII ст. Чеки з'явилися у XIV ст. у зв'язку з розвитком вкладних опе­рацій банків.

Наприкінці XX ст. (70-ті роки) виникли електронні гроші. Перший електронний віртуальний банк створений у США 1995 р.

1.4.