СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Питання “що таке гроші, чому їх використовують у господарстві, яке їхнє місце в системі економічних відносин?” існують з часів появи товарно-грошового обміну. Намагання з'ясувати їхню суть, виявити властивості й причини появи в обігу є предметом дослідження бага­тьох поколінь учених - від античних філософів до сучасних світил сві­тової економічної науки.

Ще 1875 р. відомий англійський економіст неокласичної школи У. Джевонс висловив пророчу думку: гроші для економічної науки - це те ж, що квадратура круга в геометрії [11. С. 14]. Інший вчений того ж періоду, Ендрюс констатував: хоча гроші були в числі перших господар­ських явищ, які привернули на себе увагу людини, і відтоді постійно перебувають у центрі економічних досліджень, нема навіть відносної згоди щодо питання про те, що треба позначати цим словом [11. С. 14].

У наші дні чіткого наукового уявлення про те, що таке гроші і яке місце вони посідають у системі економічних зв'язків, як і раніше, нема. Відомий американський економіст П. Девідсон у книзі “Гроші й реаль­ний світ” зазначав:... неясність з приводу поняття і природи грошей, як і раніше, є бичем економічної професії [11. С. 15].

Д. Осборн, проаналізувавши значну кількість наукових праць з проблем грошей, опублікованих у 70-80-х роках XX ст., писав: бага­то авторів не дають чітко сформульованого поняття грошей, так що доводиться виводити його з контексту, де використовують це слово. Більшість економістів поводиться так, ніби то інші вчені поділяють їх­ній погляд щодо питання визначення грошей [11. С. 15].

На питання “що таке гроші?” сучасні підручники з економічної тео­рії дають традиційну відповідь. Гроші визначають як будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, рахункової одиниці й засобу збереження вартості.

Функція грошей - це певна дія, чи “робота” грошей. У теорії грошей питання про функції грошей дискусійні. Існують розбіжності серед учених як у визначенні кількості функцій, які виконують гроші, так і в тлумаченні змісту окремих з них.

Наприклад, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п'ять їхніх функцій: 1) міри вартості; 2) засобу обігу; 3) засобу платежу; 4) засобу нагромадження; 5) світових грошей.

Немарксистські теорії мають значні розбіжності в трактуванні функцій грошей. Окремі з них виділяють три функції: засіб обігу, міра вартості, засіб заощаджень, інші - чотири, доповнюючи попередні три функцією засобу відтермінованих платежів.

Відомий американський учений Л. Харріс у книзі “Грошова теорія” виділив такі функції грошей: 1) засіб обігу; 2) рахункова одиниця; 3) засіб збереження вартості.

Функцію грошей як міри вартості заміняє функція рахункової оди­ниці чи масштабу цін.

Тлумачення грошей як рахункової одиниці є в основі номіналістич­ної теорії грошей. Характерне воно і для кількісної теорії.

Класики економічної теорії й деякі її представники кінця ХІХ-по- чатку ХХ ст. визнавали всі п'ять функцій.

Гроші як міра вартості та масштаб цін. Міра вартості - це функ­ція, у якій гроші використовують для визначення цін на товари і по­слуги. За умов використання благородних металів усі конкретні това­ри “шукали” собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу.

З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваго­вим. Наприклад, в Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорів­нював фунту срібла, а монету карбували вагою 1/240 фунта срібла.

Масштаб цін як вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою частиною функції міри вартості, до­повнює її призначення виражати вартість товарів.

За умов обігу нерозмінних знаків грошей механізм міри вартості суттєво змінився: між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і гро­шовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота. Від­пала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову оди­ницю і слугує масштабом цін.

За трудовою теорією вартості механізм цієї функції намагаються пояснити з позиції трудового походження вартості.

Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудо­вої природи вартості, зводять функцію міри вартості до рахункових одиниць. Зокрема, сучасні вчені трактують ціну як кількість грошей, які ми платимо або отримуємо за одиницю певного товару. Відповід­но, грошова одиниця слугує масштабом для визначення цін на товари і послуги, як, наприклад, кілометр для визначення відстаней.

Гроші як засіб обігу. Цю функцію гроші виконують як посередник в обміні товарів, забезпечуючи їхній обмін. “Гроші є мастилом, що по­легшує обмін” [9. С. 66]. У цьому разі для процесу купівлі-продажу стає характерним одночасний і різнонапрямлений рух економічних благ і грошей.

Значення грошей як засобу обігу важко перебільшити, оскільки це дає змогу відійти від бартерної форми торгівлі, тобто зникає потреба в збігові інтересів двох учасників ринку. Функцію грошей як засобу обі­гу трактують однозначно всі економічні школи.

Заміна бартеру грошовим обміном відділила акт продажу від акту купівлі. Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції відбуваєть­ся за схемою Т - Г - Т, на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т - Т.

Поява грошей дала змогу розірвати “товарний метаморфоз” на два самостійні акти: продажу (Т - Г) і купівлі (Г - Т), які можуть бути від­окремлені в просторі й часі. Це мало важливе позитивне значення як для розвитку обміну, так і для економіки загалом. По-перше, як уже зазначено, було подолано індивідуальні кількісні, часові й просторові межі, властиві бартеру. Власник товару продає його не тому, хто на цей момент має потрібний йому товар і згідний на такий обмін, а реалізо­вує його за гроші. За виторгувані гроші, маючи змогу альтернативного вибору, він купує собі товар, який найбільше його влаштовує за ціною, якістю та іншими характеристиками. Це, відповідно, сприяє розви­тку конкуренції серед виробників цього товару, яка є рушійною си­лою ринкової економіки. По-друге, використання грошей зменшує ви­трати обігу, тобто відбувається скорочення затрат часу на проведення товарообмінних операцій та економія ресурсів. По-третє, з’являється можливість для нагромадження грошей та подальшого їх вкладення у виробництво і торгівлю. По-четверте, власник грошей за проданий ним товар може перенести купівлю товару на інший ринок чи час.

Проте якщо масово за актом продажу не настане акт купівлі, то для економіки країни виникне небезпечна ситуація, яка може перерости в економічну кризу.

Гроші як засіб нагромадження. Роздвоєння кругообігу Т - Г - Т на два самостійні акти (Т - Г і Г - Т) привело до можливості та необ­хідності нагромадження грошей. Гроші, вилучені з обігу для нагрома­дження, виконують функцію засобу нагромадження. У цьому разі гро­ші залишають обіг і перетворюються в скарб.

У докапіталістичних формаціях використовували найпростішу фор­му нагромадження багатства, коли вилучені з обігу золото і срібло збері­гали в скринях, схованках у вигляді зливків, золотого піску, монет, при­крас. Економічним призначенням скарбу було, перш за все, збереження вартості грошей у часі. За умов металевого грошового обігу гроші, ви­лучені в скарби, слугували резервом для стихійного регулювання кіль­кості грошей в обігу відповідно до законів грошового обігу.

З розвитком товарного виробництва сформувалась ще одна ціль нагромадження грошей - створення резерву платіжних засобів для забезпечення безперебійного виробництва та отримання прибутку. Зберігати гроші як мертвий скарб стало невигідно, вони мали “працю­вати” на свого власника.

Виділяють дві форми нагромадження: банківську і тезаврацію.

Банківська форма нагромадження передбачає збереження грошей у банківських та інших фінансово-кредитних інститутах, а також у ви­гляді вкладення коштів у цінні папери. За такої форми заощадження надходять на грошовий ринок.

Тезаврація - це нагромадження грошей у готівковій формі. Збіль­шення заощаджень у готівковій формі виникає тоді, коли стан банків­ської системи погіршується і довіра населення до фінансових посеред­ників послаблюється.

Функція утворення скарбів могла виникнути після функції засобу обігу, однак раніше від функції платежу: товаровиробник міг наважи­тися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе на­громадити вартість для повернення боргу.

Гроші як засіб платежу. Засіб платежу - це функція грошей, у якій вони обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Гроші набули функції засобу платежу внаслідок появи кредитних операцій. Реалізація товарів у кредит виникла з розвитком товарного виробництва. Боржник, одержавши товар, давав навзамін кредитору письмове боргове зобов’язання (зазвичай, вексель) про сплату грошей у певний термін (Т - З). У разі настання терміну погашення векселя боржник платить по ньому гроші, які й виконують функцію засобу платежу (З - Г). Тобто відбувається відокремлення акту продажу від акту платежу. У функції грошей як засобу платежу у товарообмінній операції беруть участь уже не просто продавець і покупець, а прода­вець, який став кредитором, і покупець, який став позичальником. Функцією засобу платежу гроші завершують процес обміну.

У розвинутій економіці гроші як засіб платежу обслуговують біль­шу частину всього економічного обороту. Тому сфера їхнього застосу­вання дуже широка й охоплює: 1) платежі між підприємствами, гос­подарськими організаціями за взаємними борговими зобов’язаннями; 2) платежі підприємств, організацій, установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці; 3) платежі юридичних і фізичних осіб у централізовані фінансові фонди й одержання коштів з цих фондів; 4) внесення юридичними і фізичними особами своїх грошей у банки й отримання ними позик у банках та їхнє погашення; 5) різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; 6) інше [4. С. 42].

Світові гроші. Це комплексна функція, що, по суті, повторює всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. До світових грошей належать гроші, які використовують у міжнародних платежах, розра­хунках, фінансових операціях.

Еволюція світових грошей відбувалась так само, як і національних - від повноцінних до неповноцінних, тобто від грошей, виготовлених з зо­лота, до сучасних кредитно-паперових грошей. Під час існування систе­ми золотого стандарту як світові гроші використовували золото. Проте вже Генуезька, а пізніше Бреттон-Вудська угода передбачали, що поряд з золотом функцію світових грошей виконують національні валюти про­відних країн світу. З підписанням Ямайської валютної угоди відбулася демонетизація золота, воно перестало виконувати функції грошей як на національних грошових, так і на світовому валютному ринках. Як функ­ціональні форми світових грошей нині використовують конвертовані (розмінні на іноземну валюту) національні кредитні гроші й міжнародні рахункові грошові одиниці (спеціальні права запозичення).

1.5.