ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ФРАНЦІЇ

Кредитна система Франції - це система кредитних інститутів на чолі з Банком Франції. До неї належать комерційні банки і спеціалізовані фі­нансові установи. Головний емісійний центр - Банк Франції - було на­ціоналізовано 2 грудня 1945 р.

З 1 січня 1999 р. Банк Франції увійшов до ЄСЦБ згідно з умовами Маастрихтського договору про створення Європейського валютно­го союзу. Сьогодні Банк Франції передав частину своїх повноважень Європейському центральному банку і є провідником єдиної грошової політики Європейського валютного союзу.

Керівництво Банком Франції здійснюють Рада грошово-кредитної політики і Генеральна рада. Рада грошово-кредитної політики роз­глядає й аналізує основні тенденції на грошовому ринку і відповідно до інструкцій та директив ЄСЦБ конкретизує основні напрями веден­ня монетарної політики, зокрема політики рефінансування. Рада зби­рається принаймні один раз у місяць, до її складу входять керуючий, два заступники і шість членів, яких призначає Рада міністрів країни за поданням керівників палат парламенту і голови Економічної та со­ціальної ради. Термін повноважень визначають жеребкуванням (від трьох до дев'яти років).

Управляє Банком Франції Генеральна Рада, до якої входять Рада грошово-кредитної політики, представник Державного казначейства (призначає Рада міністрів Франції) і представник від службовців Бан­ку Франції, яких обирають терміном на шість років.

Загалом для сучасної функціональної структури Банку Франції ха­рактерна централізація управлінської влади в руках керуючого. Керу­ючого Банком Франції та двох його заступників (один з них відповідає за питання грошової політики, інший - за адміністративні питання) призначає директор Ради міністрів країни терміном на шість років без права звільнення і обіймання цих посад більше двох термінів.

Організаційна структура Банку Франції представлена центральни­ми підрозділами в Парижі та розгалуженою мережею філій по всій те­риторії країни.

Важливими в кредитній системі є комерційні банки. Їхня діяльність охоплює депозитно-позикові операції, а також участь у капіталі інших підприємств, довготермінове кредитування, емісію та розміщення цінних паперів, довірче управління майном клієнтів.

У французьких банках власний капітал складається з двох частин: базових та додаткових коштів. Поряд із власним капіталом до пасивів банку належать залучені кошти (депозитні та недепозитні). Кредитні операції є найбільшою зі статей банківських активів.

З 30-х років ХХ ст. за основу спеціалізації французьких банків було взя­то розподіл депозитно-позикових та емісійно-засновницьких операцій. Відповідно до цього комерційні банки поділяли на три головні категорії:

- депозитні банки;

- інвестиційні, або “ділові”, банки;

- банки взаємного кредиту.

Депозитні банки, згідно з законом, приймали внески до запитання і проводили операції з поточними рахунками. Вони також мали право залучати строкові депозити на термін до двох років. Ці депозитні бан­ки націоналізовано відповідно до закону від 29 грудня 1945 р. На чолі кожного з націоналізованих банків поставлено адміністративну раду в складі 12 осіб, з яких чотири призначав міністр економіки, чотири - міністр фінансів, а чотири - делеговані профспілками. Зазначимо, що з другої половини 80-х років розпочався процес денаціоналізації.

До депозитних банків належать також сім облікових домів, що спе­ціалізуються на короткотермінових депозитно-позикових і валютних операціях.

У 1966 р. проведено банківську реформу, що сприяла зближенню правового становища названих вище груп банків. Відповідно до змін:

- депозитні банки набули право приймати внески на термін понад два роки, а ділові банки - право отримувати внески до запитання;

- максимальний термін надання кредитів збільшено для депозит­них банків з п’яти до семи років, а ділові банки отримали право нада­вати довго- і короткотермінові кредити;

- розширено право участі депозитних банків у торгово-промислових підприємствах до 20% їхнього капіталу або до 100% власного капіталу банку.

Сьогодні найчисленнішою є група депозитних банків - дрібних ре­гіональних або місцевого значення банків, що провадять свою діяль­ність у межах одного міста. Серед них є індивідуальні банки. Дрібні банки, зазвичай, відділень не мають. Депозитні банки також практи­кують виконання довірчих операцій, операцій приймання ощадних вкладів, надання споживчих кредитів тощо.

Важливу роль в економіці відіграють інвестиційні, або “ділові”, банки, які спеціалізуються на операціях з цінними паперами, управ­лінні підприємствами, довготерміновому кредитуванні й фінансуван­ні промислових підприємств. Основною для інвестиційних банків є засновницько-емісійна діяльність. Інвестиційні банки виконують та­кож операції депозитних банків: приймають строкові вклади та вкла­ди до запитання від підприємств, акціонерів цих підприємств та своїх службовців, надають короткотермінові позики.

До групи “ділових” банків увійшла більшість приватних банкірів, які з середини 60-х років ХХ ст. змінили статус родинних підприємств і перейшли до категорії акціонерних банків. Серед тих, що залиши­лись, найпотужнішою є фінансова група “Брати Ротшильд”.

Кооперативні банки, або банки взаємного кредиту, спеціалізу­ються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств, що мають труднощі в отриманні кредитів.

Регіональні банки розвитку - це провінційні кредитні установи, створені великими банками з метою об’єднання суспільних або приват­них коштів для фінансування операцій, що не є рентабельними в корот­котерміновому періоді.

Сьогодні у Франції склався фактично універсальний тип банку з найріз­номанітнішими операціями. Це становище узаконила банківська реформа 1984 р. Таких банків у Франції є близько 400, з них понад 160 іноземних з 40 країн світу. Більшість іноземних банків - американські й англійські.

Специфіка організації ощадної справи у Франції визначена її струк­турою, до якої входять:

- приватні ощадні каси і державна національна каса, які конкуру­ють між собою, а також з банками;

- ощадні каси, що зобов’язані передавати залучені вклади не центр альному банку для покриття дефіциту державного бюдже­ту, а депозитно-ощадній касі - напівдержавній кредитній установі зі своїм статутом. З вкладів ощадних кас формується до 80% капіталу депозитно-ощадної каси, яка спрямовує їх на розвиток економіки та реалізацію соціальних програм, зокрема, з житлового будівництва.

“Національний кредит” - акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, однак ді­яльність перебуває під безпосереднім контролем держави. Крім влас­ного капіталу, його пасиви складаються з запозичених коштів, залу­чених шляхом випуску облігацій, та позик державного казначейства.

Головні активні операції “Національного кредиту” такі: надання середньо- та довготермінових кредитів і гарантій державним та при­ватним підприємствам. З 1950 р. “Національний кредит” бере активну участь у кредитуванні експорту.

Банк зовнішньої торгівлі - державний акціонерний банк. Він вико­нує функції, пов'язані з кредитуванням експорту.

“Поземельний кредит Франції” спеціалізується на наданні іпотеч­них позик. Провідне місце в активних операціях посідають середньо- та довготермінові позики будівельним компаніям і землевласникам на промислове й житлове будівництво. “Поземельний кредит” надає по­зики місцевим органам влади.

На кредитному ринку функціонують також спеціалізовані фінан­сові установи, серед яких - страхові компанії, компанії споживчого кредиту, фінансові товариства, які управляють портфелями цінних па­перів промислово-торгових груп, лізингові товариства.

Страхові компанії у Франції поділяють на три групи: акціонерні, взаємні та націоналізовані. Основні види страхування - автостра- хування й страхування життя; мобілізовані кошти інвестують пере­важно в державні цінні папери. Найбільшою страховою групою є Па­ризький страховий союз, який тривалий час страхував від пожеж та інших майнових ризиків. Останнім часом значну увагу Союз приділяє й страхуванню життя. Найбільший перестрахувальний інститут - Ко­мерційне товариство перестрахування, створене 1969 р.; воно актив­но проводить міжнародні операції.

Важливу роль у регулюванні діяльності фінансових посередників у Франції відіграють міністерство економіки і фінансів (забезпечує по­літичне управління); Банк Франції (контроль за діяльністю кредитних установ); національна кредитна рада (виконує консультативні функ­ції, реєструє розпорядження монетарної влади, проводить велику дослідницьку роботу, готує рекомендації з монетарної політики); ко­мітет банківської регламентації (визначає правила функціонування кредитних інститутів, фінансові умови їхньої діяльності, порядок від­криття відділень і умови участі в капіталах інших установ); банківська комісія (наглядає за дотриманням законодавства, у тім числі в закор­донних філіях, проводить ревізії на місцях).

15.5.