ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ НІМЕЧЧИНИ

До фінансових посередників Німеччини належать центральний банк країни - Німецький Федеральний банк (НФБ), комерційні, або кредитні, банки, а також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Основою банківської системи ФРН є Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Німецький федеральний банк є юридичною осо­бою публічного права, 100% його статутного капіталу володіє держа­ва, він не належить до жодної з гілок влади та діє відповідно до Закону про Бундесбанк 1957 р.

Бундесбанк є одним з ключових елементів Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), володіє більш як 24% акцій Європейсько­го центрального банку. Німецька модель центрального банку базова у країнах Центральної Європи.

У структурі банку є центральне управління, розташоване у Франкфурті-на-Майні, дев’ять центральних банків земель, розміще­них у Штутгарті, Мюнхені, Берліні, Ганновері, Гамбурзі, Франкфурті- на-Майні, Дюссельдорфі, Майнці і Лейпцігу, та 47 головних відділень. У підпорядкуванні центральних банків земель перебуває майже 200 головних відділень та філій у великих містах. Центральні банки земель провадять операції з кредитними інститутами та державними устано­вами на своїй території за автономним принципом.

Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундес­банк відповідає за монетарну політику, а уряд - за фіскальну. Голов­ним завданням банку є регулювання грошового обігу та кредиту для забезпечення стабільності євровалюти відповідно до визначеної моне­тарної політики Європейського центрального банку.

Найважливіші функції Бундесбанку такі: регулювання грошового обігу та відсоткових ставок, рефінансування, регулювання банківських резервів і обсягів грошової маси, операції із золотом та валютою, касове виконання бюджету, кредитування держави та міжнародних організацій, забезпечення банківського платіжного обігу в країні та за її межами. Річ­ний звіт Бундесбанку публікують, однак не подають ні уряду, ні парламен­ту.

Правління - центральний виконавчий орган Бундесбанку - відпо­відає за реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні мо­нетарні інструменти, організацію управління діяльністю банку, має інші повноваження, які випливають з функцій банку. На Бундесбанк покладено обов'язок ведення справ з федерацією та її особливим май­ном, виконання угод з кредитними установами, що діють на всій те­риторії ФРН, проведення операцій з державою та її коштами, а також операцій на валютному ринку.

Членами Правління є президент, віце-президент та чотири особи, яких призначає на цю посаду президент ФРН за поданням федераль­ного уряду та парламенту терміном на вісім років.

У кожній землі НФБ має головне управління, яке називають цент­ральним банком землі. На чолі цього банку стоїть керуючий, підпо­рядкований Правлінню Бундесбанку.

Правління центральних банків земель ведуть справи з землями та державними органами управління в землях, укладають угоди з кредит­ними установами своєї сфери діяльності, за винятком угод, що нале­жать до компетенції правління Бундесбанку.

При кожному центральному банку землі є рада, у якій за участю президента цього банку і його правління обговорюють питання гро­шової та кредитної політики. У складі ради може бути не більше чо­тирнадцяти членів, яких призначає президент НФБ на три роки за поданням уряду відповідної землі з урахуванням думки правління центрального банку землі. Не більше половини членів ради повинні бути особами, які представляють різні сфери фінансово-кредитного сектора, а решта - особи, які представляють промисловість, торгівлю, сільське господарство, а також робітники і службовці.

У системі державних установ Німецький федеральний банк посідає особливе місце. Закон забезпечує йому незалежність від федерального уряду в сфері виконання своїх повноважень.

Для банківської системи Німеччини характерне посилення процесів універсалізації діяльності. Комерційні банки виконують усі банківські операції, у тім числі операції з цінними паперами.

Серед комерційних (кредитних) банків можна виділити такі:

- гроссбанки - акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів і розгалужену мережу філій. Такий банк очолює фінансово-промислову групу, до якої входять поряд з кредитними установами також виробничі концерни провідних галузей економіки, зокрема електротехніки, електроніки, атомної та металургійної про­мисловості, важкого машинобудування та ін.;

- регіональні комерційні банки - це переважно середні за масшта­бами операцій банки, що перебувають під контролем гроссбанків. За активами вони перевищують активи гроссбанків, проте поступають­ся їм своєю значимістю в економіці, концентрацією і централізацією капіталу. Спочатку діяльність регіональних банків було обмежено ви­значеним районом або галуззю, проте нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі;

- приватні банкіри - приватні комерційні банки, які не мають пра­вового статусу акціонерного товариства; головними напрямами їхньої діяльності є операції з цінними паперами, нерухомістю і спеціальне фінансування;

- відділення іноземних банків обслуговують зовнішньоторговельні операції підприємств своїх країн у Німеччині. Відкривають такі банки з дозволу німецької влади, а їхня діяльність підпорядкована німецько­му банківському законодавству.

До кредитної системи ФРН належать також фінансові посередники, які мають чітку спеціалізацію.

Кооперативні банки пропонують універсальний спектр послуг, хоча головні види їхньої діяльності - безстрокові й ощадні вклади, видача коротко- і середньотермінових кредитів своїм членам. Спів­власником кооперативного банку може стати кожний, хто придбав у ньому хоча б один пай. Так він отримує й право голосу для визначення цілей діяльності та управління. У кожного співвласника є лише один голос незалежно від кількості паїв. Це дає змогу досягати рівномірного розподілу впливу співвласників на діяльність банку.

Іпотечне кредитування в Німеччині засноване на широкій мережі кадастрових установ, які провадять опис і ведуть реєстрацією всіх зе­мельних ділянок за декількома критеріями. Кадастр нерухомості фіксує розміри і межі земельних ділянок, а поземельна книга інформує про те, хто є власником земельної ділянки і будівель, які розташовані на ній, та які права забезпечення лежать на цьому майні. Ці два документи допов­нюють один одного, їх ведуть різні державні служби. Іпотечні банки на­дають довготермінові позики під заставу нерухомості (на промислове та житлове будівництво) за кошти від емісії та реалізації іменних заставних листів (великі купюри) і на пред’явника (дрібнокупюрні). Контрольні па­кети акцій багатьох приватних іпотечних банків належить гроссбанкам.

Публічно-правові кредитні установи раніше належали до спеціалізо­ваних, однак нині діють як малі універсальні банки. Ця група охоплює ощадні каси і 12 жироцентралей, які є юридичними особами публічного права. Їхня частка в загальному обсязі банківських операцій становить близько 50%. Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. За виконан­ня їхніх зобов’язань відповідають органи місцевого самоврядування. За кількістю і розміром активів вони набагато перевищують комерційні бан­ки. Їхні пасиви становлять заощадження населення. Основні активні опе­рації ощадних кас - довготермінове іпотечне та житлове кредитування. Надлишки прибутку ощадних кас надходять у бюджети місцевих громад.

Центральним органом муніципальних ощадних кас є 12 жироцент­ралей, головна функція яких - проведення безготівкових розрахун­ків між ощадними касами, вони керують їхніми ліквідними коштами і підтримують платіжний оборот за допомогою взаємозаліку. Стійка ресурсна база цих установ визначає їхню переважну спеціалізацію на довготерміновому кредитуванні населення, нефінансових компаній та держави. Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецький комунальний банк. У деяких землях жироцентралі є банками феде­ральних земель, комунальними чи іпотечними банками.

У Німеччині існують також поштово-чекові ощадні каси, які є установами федеральної пошти. Кошти, отримані цими ощадними ка­сами, вкладають у державні цінні папери.

Будівельні ощадні каси пов'язані з фінансуванням будівництва. Це спеціальні ощадні каси, які, акумулюючи надходження до загального фонду, надають за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об'єктів і квартир. Джерелами ресурсів для цільових жит­лових позик є вклади громадян, плата за користування кредитом, а також державна премія, яку виплачують за умови, що вкладник про­тягом року поклав на свій рахунок визначену суму. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тіль­ки після цього він отримує право на позику. В цих інститутах беруть участь і гроссбанки.

Кредитні товариства виникли у XIX ст. Промисловий розвиток країни зумовив великий попит на кредити. Їх гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позикових капіталів: на місцях створювали місцеві кредитні товариства. Головний вид їхніх операцій - короткотермінове кредитування підприємців та фермерів. Група “кооперативних” банків і кредитні спілки нині охо­плюють майже 15 млн членів. Ці кооперативні установи мають значні активи і широку мережу філій, займаються практично всіма видами банківської діяльності, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів з іншими фінансовими інститутами. Центральною устано­вою є Німецький банк кредитних товариств.

Особлива група інвестиційних кредитних установ - це так звані банки з особливими завданнями. Ці фінансові посередники створені державою після Другої світової війни для відновлення зруйнованої економіки.

До групи спеціальних кредитних установ належать також Промисло­вий кредитний банк, Німецький комунальний банк та ін. Вони надають допомогу приватному сектору. Кошти до спеціальних банків надходять здебільшого з держбюджету відповідно до цільових призначень.

Серед державних кредитних установ насамперед треба виділи створений 1949 р. Банк відновлення, який спочатку видавав креди­ти для відновлення підприємств, а з 60-х років переорієнтувався на кредитування експорту. Середньотермінове кредитування експорту забезпечує Експортний банк. У 1949 р. відновив діяльність Сільсько­господарський рентний банк для довготермінового кредитування сільського господарства.

У Німеччині функціонують компанії зі страхування життя, май­на, а також компанії перестрахування. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину яких надають у кредит, причому обо­роти компаній зі страхування майна значно перевищують обороти ін­ших страхових установ.

Інвестиційні компанії реалізують свої сертифікати (або акції) і на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. Більшість фондів у ФРН працюють за принципом відкритої системи.

15.4.