ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТІВ

Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов’язаннями третьої сторони.

≠ висока ліквідність, тобто можливість конвертації активів у гро­шову форму;

≠ здатність до тривалого зберігання (як мінімум, протягом періоду кредитування);

Z стабільність цін на заставне майно;

J низькі витрати на зберігання й реалізацію застави.

формами забезпечення кредитів можуть бути\

1. Застава рухомого чи нерухомого манна, що належить позичальнику на правах власності або делегованого права влас­ності, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу відповідно до закону “Про заставу”. До заставної угоди обов’яз­ково додаються:

- опис майна, що передається під заставу;

- акт передачі майна під заставу.

Заставне право — це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації застав ного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов'язання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позички, а й виплату відповідних процентів та штрафів, передбачених дого­вором. Заставне право передбачає, що заставлене майно перехо­дить у розпорядження кредитора, хоч боржник залишається фор­мальним його власником. Коли позичальник неспроможний вико­нати свої зобов’язання, банк має право продати заставлене майно і за рахунок коштів від реалізації задовольнити свої вимоги.

Розрізняють заставне право на рухоме й нерухоме майно.

Приймаючи рухоме майно (наприклад товарні запаси) у забез­печення позики, банк набуває права розпорядження заставним майном, але, водночас, він залишає позичальникові це майно для його дальшого використання.

Заставне право на нерухоме майно, або іпотека (hypotheca­tion), стосується земельних ділянок, будівель та споруд. Ця фор­ма забезпечення кредиту має ряд переваг:

- по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;

- по-друге, виключається повторна застава майна третій особі. Офор­мивши іпотеку, власник нерухомого майна отримує кошти від кре­дитора. При цьому боржник зобов’язується вчасно погасити пози­ку, в іншому разі, за рішенням суду, борг буде погашено за раху­нок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.

2. Цінні папери.

Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно враху­вати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспро­можність емітента та ін. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з’ясування можливості реалізації таких паперів за необхідності. Він також перевіряє фі­нансовий стан емітента й ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тім, що отримані кошти будуть використані на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обме­женням біржової спекуляції позичальників та зменшенням ризику їхнього банкрутства. Іще один важливий фактор — право влас­ності на цінні папери. Банк має бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Якщо цінні папери нале­жать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише тоді, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.

Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна й вартісна оцінка застав­леного майна. У зв’язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банку досить прос­то оцінити їхню заставну вартість, її беруть дещо нижче за фак­тичний біржовий курс з огляду на можливі коливання курсу.

3. Передача контрактів.

Передача контрактів як форма забезпечення застосовується під час кредитування будівельних компаній або фірм, які здійсню­ють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Пози­чальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходжен­ня від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

4. Передача (цесія) дебіторської заборгованості. Цесія дебі­торської заборгованості полягає у передаванні банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:

- без повідомлення дебіторів, коли грошові надходження від дебі­торів передає банку сам позичальник;

- з повідомленням дебіторів, коли вони здійснюють платежі безпо­середньо банкові.

5. Забезпечення коштовними металами. У заставу приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту тепер використо­вується скоріше як виняток.

Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують ще й інші види застави. Зокрема, надаючи позики індивідуальним позичальникам, у заставу беруть поліси страху­вання життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати; кредитуючи підприємства добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; (фермерські господарства — урожай (зібраний або “на корені”, коли його застраховано).

Гарантія й поручництво. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручництво.

Гарантія — це письмове зобов'язання третьої особи (гаран­та) погасити борг позичальника в разі настання гарантійного випадку. Гарантія банку розглядається як самостійне зобов’язання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобов’язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані лише тоді, коли станеться гарантійний випадок. Відносини щодо забезпечення кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантій­ного листа, наданого організацією — гарантом. У такому разі банк-кредитор зобов'язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. У цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальни­ка, дату і номер кредитного договору, розмір забезпеченої вимоги (суму позички, проценти за користування нею).

Гарантія може бути забезпеченою або незабезпеченою. Комер­ційним банкам, як правило, необхідно домагатися забезпеченої гарантії, тобто звичайної застави. У разі забезпеченої гарантії гарантійна застава періодично контролюється банком так само, як і за інших заставних операцій.

Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видава­тись на певну частку кредиту або на всю його суму. За необме­женої гарантії гарант зобов’язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, додатково не забезпечуються.

Гарантами можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове становище (установи банківської та пара- банківської систем, а також держава). Банківські гарантії широко використовуються в міжнародних кредитно-розрахункових відно­синах (акцепт, аваль і гарантійні листи).

Іноді гарантами можуть бути й самі фірми-позичальники. На­приклад, раніше в США фірми-позичальники перед отриманням позики повинні були сформувати в банку депозит за принципом: “10 + 10”. Це означає, що позичальник іще до отримання позики повинен мати в банку депозит у розмірі 10% дозволеної суми кре­диту, а інші 10% він вносив на депозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасного погашення кредиту був власний депозит клієнта-позичальника в розмірі 20% отри­маного кредиту. Хоч така гарантія дає можливість лише частково захистити інтереси банку-кредитора, її доцільно використати і в нашій країні, зобов’язавши клієнта-позичальника тримати вільні кошти па розрахунковому рахунку або резервувати їх на депо­зитному рахунку в цьому банку.

Поручпицтво — це договір, на підставі якого поручник бере зобов'язання перед банком-кредитором оплатити за необхід ності заборгованість позичальника.

Договір поручництва складається обов'язково в письмовій фор­мі і засвідчує відповідальність поручника за виконання позичаль­ником зобов'язань щодо повернення позички та сплати позич­кового процента за користування нею.

Ще до укладення договору поручництва банкові необхідно ретельно проаналізувати за даними бухгалтерського обліку по­ручника (гаранта) його фінансовий стан, платоспроможність і спроможність повернути за позичальника несплачений кредит і належні позичкові проценти. При цьому слід одержати дані щодо раніше наданих поручником зобов’язань і гарантій, перевірити його статут, свідоцтво про державну реєстрацію та інші необхідні документи.

У разі стягнення з поручника (гаранта) несплаченої пози­чальником позички і процентів банкові-кредитору необхідно вже наступного дня після настання строку платежу направити в банк, де відкрито розрахунковий рахунок поручника (гаранта), платіжні документи на безспірне стягнення боргу з розрахункового рахун­ка поручника (гаранта), якщо такий порядок був передбачений договором поручництва або гарантійним листом, та одночасно направити поручнику (гаранту) поштою (з повідомленням про вручення) претензію з викладенням суті вимог банку.

Якщо по закінченні місячного строку з дня отримання поруч- ником (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від нього коштів для повного погашення заборгованості, питання про стяг­нення з поручника (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд (арбітражний суд) у встановленому законом порядку.

Питання продовження строку погашення кредиту, забезпече­ного поручництвом (гарантією), може бути вирішене тільки після погодження з поручником (гарантом) нового строку дії поручницт­ва (гарантії), що оформляється додатковою угодою до договору поручництва (додаток 8). Продовження гарантійних зобов'язань треба оформити до настання строку погашення кредиту.

Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кредитів їх використання пов’язане з певною незручністю для контрагентів: потреба укладати нотаріальні акти, заставні листи, особливо у разі співвласності, висока вартість оформлення цих юридичних актів. Юридична чи фізична особа, яка бажає отри­мати кредит, часто не має достатнього матеріального чи правового забезпечення кредиту. Крім цього, можливе багаторазове пере­заставлений майна, що практично знімає матеріальну відповідаль­ність з особи, яка здійснила перезаставу. Багато клопоту завда­ють кредиторам зберігання, оцінка та реалізація заставленого майна. У кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту також не є цілком надійними. Відтак найдоступнішою і найна­дійнішою формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути страхування кредитів.

9.4.