ФУНКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Головна функція центрального банку - забезпечення стабільності на­ціональної валюти. Окрім цієї, центральний банк виконує такі функції:

- емісія і контроль грошового обігу;

- розрахункового і резервного центру банків;

- управління державним боргом і виконання державного бюджету;

- “кредитора в останній інстанції”, “банку банків”;

- встановлення економічно обґрунтованих лімітів і нормативів ді­яльності банків, у тім числі офіційної ставки центрального банку за кредитами;

- визначення пріоритетних цілей грошово-кредитної і валютної політики та їхня реалізація;

- проведення наукових досліджень;

- визначення правових основ і принципів функціонування кредитно-фінансових інститутів, ринків, коротко- і довгострокових кредитних операцій, видів платіжних інструментів, які є в обігу в країні;

- формування ефективного механізму грошово-кредитного регу­лювання економіки.

Серед перелічених найважливішими є такі функції:

1) монопольна емісія банкнот;

2) банк банків;

3) банкір уряду;

4) грошово-кредитне регулювання і банківський нагляд.

Емісія банкнот. Центральні банки, як представники держави, мають виняткове право на емісію банкнот. Банкноти випускають на особливо­му папері, вони мають високий ступінь захисту від підробки. Номінали банкнот, їхня розмінність та дизайн визначені законодавством країни. У деяких країнах центральні банки монопольно також проводять емі­сію монет. Проте, зазвичай, карбуванням монет займаються державні казначейства. Готівка, яку випускає центральний банк держави, слугує законним платіжним засобом на її території. Значення емісійної функції тим важливіше, чим більша частка грошової маси в обігу є у готівко­вій формі. Суттєвий вплив на значення емісійної функції центрального банку має також ступінь поширення національної валюти держави у світовій валютній системі як засобу обігу, платежу, нагромадження.

Крім готівкової, центральні банки проводять безготівкову емісію, головним джерелом якої слугують комерційні банки.

Емісійна монополія перетворила центральний банк в емісійно- касовий центр банківської системи.

Банк банків. Головними клієнтами центрального банку є комерцій­ні банки. Центральний банк забезпечує їхнє касове, кредитне і розра­хункове обслуговування; зберігає вільну грошову готівку комерційних банків (касові резерви). В обмін на резерви комерційних банків, які збе­рігаються на рахунках центрального банку, він забезпечує їх готівкою. В Україні у забезпеченні комерційних банків готівкою беруть участь: банкнотна фабрика, банкнотно-монетний двір, центральне сховище, а також територіальні управління Національного банку. Банкнотна фабрика і банкнотно-монетний двір на замовлення НБУ виготовляють грошові знаки. Центральне сховище зберігає резервні фонди банкнот і монет; видає їх територіальним управлінням НБУ, приймає від них надлишки готівки, проводить експертизу їхньої якості. Територіальні управління забезпечують касове обслуговування комерційних банків.

На рахунках, відкритих у центральних банках, комерційні банки зберігають обов’язкові резерви (частину залучених коштів банків від­повідно до нормативу резервування, встановленого центральним бан­ком), а також інші вклади. Через такі рахунки центральний банк про­водить операції з комерційними банками. Наприклад, у разі купівлі комерційним банком депозитних сертифікатів НБУ або інших цінних паперів кошти депонують на рахунку цього комерційного банку.

До функцій центрального банку належить також організація сучас­них платіжних систем у країні.

Центральні банки деяких країн реєструють комерційні банки, ви­дають ліцензії на проведення банківських операцій, провадять регу­лювання, контроль і нагляд за діяльністю банківських установ.

Для підтримання ліквідності банківських установ центральні банки надають їм кредитну підтримку, відіграючи роль кредитора на “край­ній випадок”. Тобто якщо комерційні банки вичерпали всі можливості отримати кредит з інших джерел, вони звертаються до центрального банку.

Банкір уряду. Як банкір уряду центральний банк є його касиром і кредитором. У центральному банку відкриті рахунки уряду й урядо­вих відомств. У більшості країн центральний банк забезпечує касове виконання державного бюджету. Казначейство (Міністерство фінан­сів) країни відкриває безпроцентний рахунок у центральному банку, на який зараховуються доходи уряду від податків та позик. З цього ж рахунка покривають урядові видатки. У функції кредитора уряду цен­тральний банк проводить емісію та розміщення на внутрішньому і зовнішньому ринку державних цінних паперів. На центральний банк часто покладають також обов'язки з управління та обслуговування державного боргу країни. У разі управління державним боргом він ку­пує чи продає державні боргові зобов'язання, погашає позики, органі­зовує виплату доходів за ними, проводить конверсію і консолідацію. Пряме кредитування уряду в країнах з розвиненою ринковою еконо­мікою або обмежене, або заборонене законодавством.

Традиційно центральний банк зберігає золотовалютні резерви краї­ни. Офіційні золотовалютні резерви - це офіційні запаси золота та іно­земної валюти, які є на рахунках у центральному банку, а також у бан­ках за кордоном або вкладені в іноземні цінні папери. Незначна частка валютних резервів зберігається в готівковій формі у касах центрального банку. До офіційних валютних резервів належать як власні активи в іно­земній валюті, так і позичені кошти. Здійснюючи управління валютни­ми резервами, центральні банки формують їхню оптимальну структуру і форми розміщення. Головними формами розміщення є: державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті (здебільшого, державні цінні па­пери США), депозити в закордонних банках.

Центральний банк представляє країну в міжнародних і регіональ­них фінансово-кредитних організаціях, бере участь в операціях на сві­тових валютних ринках та ринках золота. Він також регулює міжна­родні розрахунки, платіжні баланси.

Важливою функцією центрального банку є регулювання, контроль і нагляд за функціонуванням кредитно-банківської системи. Значен­ня цієї функції зумовлене необхідністю підтримання стійкості банків­ської системи, збереження довіри до національної грошової одиниці. Регулювання банківської діяльності проводять у двох формах - адмі­ністративного та індикативного регулювання.

Адміністративне регулювання банківської діяльності передбачає таке:

- реєстрацію банків і ліцензування банківської діяльності;

- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

- застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

- нагляд за діяльністю банків;

- надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Індикативне регулювання банківської діяльності реалізують шляхом:

- встановлення обов’язкових економічних нормативів;

- визначення норм обов’язкових резервів для банків;

- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних операцій;

- визначення політики рефінансування банків;

- управління золотовалютними резервами;

- проведення операцій на відкритому ринку з цінними паперами.

Банківський контроль передбачає цілісний і безперервний нагляд за провадженням банками діяльності відповідно до чинних законів і нормативних актів.

Головні принципи дієвого банківського нагляду сформульовані у квітні 1997 р. міжнародним (Базельським) комітетом з банківського нагляду, створеним 1974 р. У жовтні 1997 р. на щорічних зборах МВФ та Світового банку Базельські принципи ефективного банківського нагляду затверджено, і близько 150 країн світу заявили про готовність застосовувати їх на практиці.

Банківський нагляд охоплює власне нагляд за банками, який на­зивають дистанційним, або документарним, та інспектування, тобто проведення перевірок на місцях.

Є певні особливості банківського нагляду в окремих країнах. На­приклад, у Великій Британії переважає документарний стиль нагляду, у США головною формою нагляду є вивчення стану діяльності кожного банку інспектуванням на місцях. Проте для більшості країн характер­не поєднання дистанційного контролю за діяльністю банків на підставі аналізу звітних документів з перевірками, які проводять інспектори без­посередньо в банках. Зокрема, в Україні за основу організації банків­ського регулювання і нагляду взято саме таку комбіновану модель.

Названі функції визначають особливе місце, яке посідає централь­ний банк у банківській системі, і створюють об’єктивні передумови для виконання банком функції регулювання всієї грошово-кредитної сис­теми країни і, відповідно, регулювання економіки. Функція грошово­кредитного регулювання на сучасному етапі є найважливішою функ­цією центрального банку. Детально її розглянуто в розділі 12.

Операції центрального банку. Свої функції центральний банк реалізує через операції, які поділяють на пасивні та активні. Пасивні операції центрального банку - це операції з формування його ресур­сів. Вони відображені в пасиві балансу. Головними статтями пасиву балансу центрального банку є: банкноти в обігу, кошти комерційних банків, кошти уряду (казначейства), зобов’язання перед міжнарод-

ними фінансово-кредитними інститутами (наприклад, МВФ), інші зобов’язання, власний капітал (табл. 11.1).

Таблиця 11.1 БАЛАНСОВИЙ ЗВІТ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Емісія банкнот у розвинених країнах світу становить найбільшу частку в загальній сумі пасивів центрального банку (від 40 до 92%). Тоб­то вона є головним джерелом його ресурсів. Сучасний механізм емісії банкнот ґрунтується на кредитуванні банків, кредитуванні держави (купівлі державних цінних паперів), купівлі валюти і золота. Проте ви­мог щодо золотого забезпечення банкнотної емісії, як це було в систе­мах, побудованих на золоті, нема. Емісія має фідуціарний характер, тоб­то не покрита золотом. У сучасних умовах забезпеченням емісії банкнот у більшості розвинених країн, головно, є державні цінні папери.

Джерелом ресурсів центральних банків також є вклади комерційних бан­ків. Як уже зазначено, центральний банк відкриває кореспондентські ра­хунки комерційним банкам (на яких вони зберігають частину касових ре­зервів, у тім числі обов’язкові резерви), а також депозитні та інші рахунки.

Кошти уряду (казначейства) становлять, зазвичай, невелику частку у загальному обсязі ресурсів. Це, здебільшого, залишки коштів дер­жавного та місцевих бюджетів на кореспондентському рахунку дер­жавного казначейства.

У країнах з ринковою економікою, що перебуває в стані становлен­ня, зокрема, в Україні, важливу роль у формуванні ресурсів централь­ного банку відіграють кредити міжнародних фінансово-кредитних ін­ститутів (МВФ, Світового банку, ЄБРР). Частка цієї статті в пасиві балансу Національного банку України, поряд з емісією банкнот, упро­довж тривалого періоду є однією з найбільших.

Власний капітал охоплює статутний капітал, фонди та інші ре­зерви. Його частка в пасиві балансів центральних банків, зазвичай, не­значна (до 4%).

Активні операції - це операції з розміщення ресурсів центрально­го банку. На відміну від комерційних банків, їхньою метою не є отри­мання прибутків. Уся діяльність центрального банку спрямована на забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Головними статтями активу балансу центрального банку є такі: золотовалютні резерви, кредити банкам, цінні папери уряду та інші активи.

Золотовалютні резерви слугують надійним забезпеченням зобов’язань центрального банку, у тім числі готівки в обігу. Частка цієї статті в ак­тиві балансів центральних банків у різних країнах значно відрізняється. У провідних країнах світу вона незначна. Наприклад, у США 2000 р. ця стаття становила 2,42%, тоді як цінні папери уряду США - 90,32%.

Отже, для центральних банків розвинених країн основною активною операцією є купівля державних цінних паперів. Центральні банки, купую­чи боргові зобов’язання уряду (облігації внутрішньої державної позики), кредитують уряд. Операції на відкритому ринку з цінними паперами сьо­годні є головним засобом впливу на грошову пропозицію майже в усіх країнах Заходу. В Україні цінні папери уряду становлять невелику частку в загальній сумі активів. Це свідчить про незначну роль операцій з цін­ними паперами у формуванні пропозиції грошей. Купувати цінні папери уряду Національний банк України може лише на вторинному ринку.

До активних операцій центральних банків належать також обліково- позикові. Позикові операції - це, головно, надання кредитів комерцій­ним банкам. Для цього використовують різноманітні механізми. В Україні НБУ рефінансує комерційні банки через кредити “овернайт”, кількісні й процентні тендери, операції на відкритому ринку, операції РЕПО тощо. У США Федеральні резервні банки проводять рефінан­сування комерційних банків шляхом надання ломбардних кредитів через “дисконтне вікно”. Свої кредити центральні банки надають на короткий термін під заставу цінних паперів. Облікові операції цен­трального банку - це купівля векселів у банків і в держави. Купівлю векселів у банків називають переобліком, або вторинним обліком, чи редисконтуванням. Операції з переобліку векселів для кредитування банків традиційно широко використовує Бундесбанк (Німеччина). Ку­півлю короткострокових векселів у держави застосовують для покрит­тя тимчасових касових розривів між поточним надходженням доходів і витратами державного бюджету.

11.3.