HEBAHKIBCbKI КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Небанківські кредитно-фінансові інститути — це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію за­ощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки), як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у XIX ст., хоча деякі характерні саме для них операції виконувалися кредит­ними установами й раніше.

У першій половині XX ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше — пенсійні фонди і кредитні спілки, які посту­пово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин. По-перше, економічне зростання багатьох країн у післявоєнний період су­проводжувалося зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби їх використання з належним зиском зумов­лювали потребу у відповідних фінансових послугах. По-друге, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало

потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посеред­ників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують інвестування коштів. Крім того, застосовуючи фінансові інновації СКФ1 виступають тепер у пряму конкуренцію з банками на фінан­совому ринку. Особливо важливим у процесі розвитку СКФІ — їхня здатність акумулювати значні суми грошових коштів на тривалий період та перетворювати один вид активів на інший.

У розвиїїутих країнах такі інститути були створені самою дер­жавою з метою фінансування інвестицій у провідні галузі еконо­міки, стимулювання зростання споживчого попиту, фінансування програм розвитку інфраструктури регіонів тощо. При цьому участь держави полягала не лише у заснуванні спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, а й у наданні урядових гарантій, а в окремих випадках і бюджетних субсидій на розвиток і роз­ширення інвестиційної діяльності СКФІ.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) склада­ють ту частину парабанківських організацій, які спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація та обслуговування тих секторів фінансового ринку, що вважаються непривабливими чи ризико- вими для комерційних банків. Вони нерідко надають фінансові послуги на пільгових засадах, а свою фінансову діяльність здійс­нюють, не випускаючи власних боргових зобов’язань, а лише власні акції. Отож основні напрями діяльності сучасних спе­ціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з акумуля­цією заощаджень населення, випуском власних акцій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, держа­ви, населення; зокрема наданням іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:

1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти па підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, лом­барди, лізингові та факторингові компанії);

2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облі­гацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки).

Страхові компанії. За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхо­вої компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних та фізичних осіб і які дають право на отримання про­порційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів. Щодо цього, організація страхової справи практично не відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших галузях економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють усі види страхування.

На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових ком­паній формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників. Це означає, що власниками компанії можуть бути лише ті особи, які в ній застрахувалися, а страховий внесок є одночасно і вступним паєм.

Страхові компанії призначені для відшкодування можливих збитків у результаті непербачених економічних і фінансових ри­зиків, настання стихійного лиха та інших страхових випадків за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб, що при­дбали страхові поліси.

Страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання стра­хових внесків (страхових премій) від юридичних і фізичних осіб на підставі укладання з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов, коли настане страховий випадок. Тривалі строки нагромадження коштів, що інколи сягають десяти років, дозволяють страховим компаніям залучені страхові внески та власний капітал вкладати в акції, облігації приватних корпо­рацій та у державні боргові зобов’язання, надавати довгострокові Кредити підприємствам різних галузей економіки, переважно у формі іпотечного кредиту та вкладень у нерухомість. На цій під­ставі вони конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку капіталів.

Пенсійні фонди. Пенсійні фонди у західних країнах створю­ються приватними та державними корпораціями, фірмами та під­приємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та служ­бовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесків робіт­ників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїте­тів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов’язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додат­ковим пенсійним забезпеченням.

У пенсійних фондах акумулюються на тривалі строки значні суми грошових коштів, які інвестуються переважно в цінні папе­ри, що обертаються як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках.

Фінансова компанія — кредитна інституція, яка виконує лише окремі банківські операції. Вони спеціалізуються на кре­дитування дрібних і середніх підприємств, наданні споживчих позик, оформленні чеків, векселів, займаються також торгівлею нерухомим майном, факторингом, страхуванням тоїцо.

Інвестиційні компанії (фонди) — особливий вид фінансово- кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компанії випускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дріб­ним індивідуальним інвесторам. Отримані кошти інвестиційна компанія використовує для придбання акцій функціонуючих під­приємств і банків, дивіденди з яких стають основою доходів акціо­нерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхом випус­ку та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни і за кордоном. При цьому посеред­ницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам прий­мати найефективніші інвестиційні рішення, мінімізувати ризики, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папе­ри десятків різних елементів, перерозподіляючи капітали у най- перспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дріб­ному інвестору просто неможливо.

Маючи апарат досвідчених фахівців, що регулярно стежать за станом ринку цінних паперів, інвестиційні фонди можуть на­давати інвесторам різноманітні послуги, відкривати чекові рахун­ки, що приносять вищий дохід, ніж звичайні поточні й ощадні рахунки в банках, і водночас отримувати належний прибуток у вигляді різниці між доходами на операції з цінними паперами та виплатами за власними акціями. Діяльність інвестиційних фон­дів законодавчо регулюється й контролюється, а самі інвестиційні фонди зобов’язані регулярно публікувати звіти про свої операції, інформацію про коливання цін на свої акції, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін.

Для взаємодопомоги у кредиті й задоволенні інших потреб своїх членів утворюються кредитні товариства і кредитні спілки. Вони об’єднують широкі верстви населення, кооперативи, орендні підприємства малого і середнього бізнесу з метою задоволення потреб у пільгових коротко- і довгострокових кредитах, здійсню­ють фінансування і соціальний захист своїх членів через залучен­ня їх особистих заощаджень. Студенти повинні оволодіти знання­ми щодо структури та організації кредитних спілок. Вони є спе­ціалізованими кооперативними організаціями, що створюються з метою отримання доходу на тимчасово вільні кошти та забезпе­чення стабільної можливості оперативного отримання пільгового кредиту. Ресурси кредитних спілок формуються коштом купівлі вступних пайових внесків їх членів, а також їхніх наступних періодичних внесків, використання кредитів комерційних банків і емісії власних боргових зобов’язань. Активні операції кредитних спілок складаються з надання позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби і здатні створити альтернативну основу протидії агресивній політиці комерційних банків. Наявні тимчасово не задіяні кошти використовуються кредитними спілками для депо­нування в комерційних банках або інвестування їх у короткостро­кові боргові зобов’язання та інші прибуткові операції. Як громад­ські організації некомерційного характеру кредитні спілки мають відповідні пільга в оподаткуванні, що забезпечує їм дещо вищий рівень дохідності на внески та дешевший кредит, ніж у комер­ційних банках. Нині роль кредитних спілок невпинно зростає. Зокрема, вони надають своїм клієнтам і членам брокерські послу­ги у операціях з цінними паперами, випускають кредитні карт­ки, консультують клієнтів з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки організують свою діяльність так, щоб не зменшувати залучені кошти, забезпе­чувати покриття своїх витрат та пільгово фінансувати підприєм­ницькі проекти й споживацькі потреби своїх членів. В Україні здатність члена кредитної спілки отримати кредит вже через 2- 3 години (у комерційному банку лише через 10 днів), невеликі членські внески (5-10 грн.) та інші переваги кредитних спілок приваблюють все більше членство, яке не охопило понад 100 тис. учасників.

Своє місце на ринку фінансових послуг посідають організації ломбарду — кредитні установи, які надають грошові споживацькі позики під заставу рухомого майна. Як правило, вартість застав­леного в ломбарді майна має перевищувати суму наданого кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене майно протягом певного періоду часу. Воно засвідчується застав­ною квитанцією або іншим документом, що фактично замінює кре­дитний договір. В разі неповернення кредиту адміністрація лом­барду отримує право реалізувати заставлене майно, щоб компен­сувати з виручки суму боргу разом з нарахованими процентами.

Специфікою ломбардних позичкових операцій є видача пози­чальникам невеликих сум на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців), приймання речей (в основному ювелірних виро­бів та речей антикваріату) на зберігання за певну плату, продаж на комісійних засадах цінностей клієнтів, що не повернули кре­дит. Крім використання власних коштів у ломбардних операціях можуть бути задіяні кредити комерційних банків.

Свій сегмент грошового ринку посіли лізингові компанії, які спеціалізуються на купівлі предметів довготривалого використан­ня (машин, обладнання, транспортних засобів тощо) та наданні їх у довгострокову оренду тим, хто, продуктивно використовуючи їх, сплачує вартість орендованого майна.

Зростає активність факторингових компаній. Факторингові компанії — фінансово-кредитні заклади, що спеціалізуються на придбанні дебіторської заборгованості клієнтів.

Загалом, небанківські фінансово-кредитні інститути потрібно розглядати як третю складову частину кредитно-фінансової систе­ми країни, яка нині помітно впливає на економіку. Ix відносять до менш надійних, ніж банки, проте через відсутність регулятив­них вимог і обмежень які пред'являються до банків, вони можуть надавати клієнтам дешеві фінансові послуги, сплачувати вищі проценти за депозитами тощо. Вони успішно конкурують з бан­ками за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, а головне — нижчої вартості фінансових послуг, Що пропонуються клієнтові.

10.4.