МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД У СИСТЕМІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Міжнародний валютний фонд (МВФ, International Monetary Fund, IMF) належить до провідних установ у сучасній інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних відносин. Це глобальна за членським складом міжнародна організація, створена на підставі рі­шень валютно-фінансової конференції Об'єднаних Націй 1944 р.

Головні цілі створення МВФ, визначені у Статті 1 його Статуту, такі:

- сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері;

- сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі для розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості та реаль­них доходів держав-учасниць;

- підтримувати стабільність валютних курсів, упорядкований валютний режим держав-учасниць, запобігати девальвації національних грошо­вих одиниць для отримання конкурентних переваг;

- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахун­ків між державами, усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі;

- забезпечити тимчасовий доступ держав-учасниць до загальних ресур­сів Фонду, надаючи змогу усунення диспропорцій платіжних балансів без запровадження механізмів, які загрожуватимуть національному чи міжнародному добробуту;

- зменшити тривалість і масштаби порушень рівноваги платіжних ба­лансів держав-учасниць.

МВФ посідає особливе місце серед міжурядових організацій, вико­нуючи покладені на нього регулювальні, консультативні та фінансові функції, що випливають з цілей створення організації. На додаток до статутних зобов’язань МВФ виконує низку добровільних службових та інформаційних функцій.

Регулювальні функції МВФ передбачають офіційні повноваження обмежувати платежі й трансферти за поточними міжнародними опе­раціями.

Консультативні функції пов’язані з обов’язками МВФ контролю­вати міжнародну валютну систему, провадити огляд і аналіз політики держав-учасниць, змін на світових економічних і фінансових ринках, обговорювати перспективи розвитку світової економіки.

Фінансові функції охоплюють широке коло діяльності МВФ: від за­безпечення тимчасового фінансування платіжного балансу й управ­ління системою спеціальних прав запозичення (СПЗ) до надання дов­готермінових пільгових кредитів найбіднішим країнам і зменшення їхньої заборгованості.

Службові та додаткові інформаційні функції є добровільними, на відміну від обов’язкової участі країн-учасниць у трьох наведених вище сферах діяльності МВФ. Вони охоплюють широку програму технічної підтримки, статистичну та іншу діяльність, зокрема, щодо зібрання та поширення економічних і фінансових даних країнам-учасницям, під­готовку звітів про нагляд на національному і глобальному рівнях, по­ширення висновків з питань політики і результатів досліджень.

Отже, МВФ займається не лише проблемами окремих держав, а й функціонуванням міжнародної валютно-фінансової системи загалом. Його діяльність спрямована на підтримку політики і стратегій, за до­помогою яких країни-учасниці можуть спільно працювати над забез­печенням стабільності світової фінансової системи та стійкого еконо­мічного зростання.

МВФ влаштований за зразком акціонерного товариства: його капі­тал формується з внесків держав-учасниць за підпискою. Кожна країна має квоту в СПЗ, від розміру якої залежать сума підписки на капітал, можливості використання ресурсів Фонду, сума СПЗ, які країна- учасниця може отримати в разі чергового розподілу, кількість голосів у Фонді. Розмір квоти визначають на підставі питомої ваги держави у світовій економіці й торгівлі з урахуванням рівня ВВП, обсягу поточ­них операцій платіжного балансу, офіційних золотовалютних резер­вів. Переглядають квоти не рідше одного разу за п'ять років.

Організаційна структура МВФ відображена на рис. 19.1.

На різних етапах діяльності для реалізації зазначених у Статуті за­вдань МВФ використовував найрізноманітніші механізми, вибір яких у кожному окремому випадку залежав від специфіки проблем, що стоять перед окремим позичальником та світовим співтовариством загалом.

Цільове призначення кредитів МВФ - покриття дефіцитів платіж­них балансів, тобто поповнення офіційних валютних резервів, під­тримка макроекономічної стабілізації і структурної перебудови еко­номіки, кредитування бюджетних витрат урядів.

Фінансову допомогу МВФ надає через кілька механізмів кредиту­вання, які умовно можна розділити на такі три групи: звичайні, спеці­альні та пільгові (табл. 19.1).

Таблиця 19.1

МЕХАНІЗМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ

Домовленості про кредити підтримки stand-by забезпечують краї- ні-учасниці з проблемами платіжного балансу короткотермінового характеру гарантію безперешкодного отримання щоквартальної до­помоги в межах обумовленої кредитною лінією суми протягом термі-

Рис. 19.1. Організаційна структура МВФ*

* Станом на 30 квітня 2009 р.

Джерело: Годовой отчет МВФ [Электронный ресурс] : за данными МВФ, 02 сентября 2009 г. - Режим доступа : http://www.imf.org/extemal/russian/pnbs/ft/ar/ 2009/pdf/ ar09_rus.pdf ну дії договору за умови дотримання поставлених вимог.

У 2009 р. МВФ запровадив ще один механізм кредитування - гнуч­ку кредитну лінію для задоволення потенційних або фактичних по­треб фінансування платіжного балансу за умови стійких макроеко- номічних показників розвитку держави до моменту укладення угоди. Термін погашення кредиту становить три-п’ять років.

Механізм розширеного кредитування призначений для надання кредитів на триваліший термін для підтримки структурних реформ держав-учасниць, щоб подолати труднощі платіжного балансу довго­термінового характеру. Програми розширеного кредитування перед­бачають надання позики окремими траншами через визначені проміж­ки часу (раз на півріччя) за умови погашення зобов’язань упродовж чотирьох з половиною-десяти років.

Механізм компенсаційного фінансування передбачає кредитуван­ня країн, у яких дефіцит платіжного балансу зумовлений тимчасовими зовнішніми причинами, наприклад, фінансування тимчасового дефі­циту експорту або надмірних витрат на імпорт зернових. Зазвичай, кредит використовують упродовж мінімум шести місяців, а гранич­ний термін його повернення становить три-п’ять років.

Механізм фінансування додаткових резервів використовують для надання короткотермінової допомоги на подолання проблем з платіж­ним балансом, пов’язаних з втратою довіри до валюти, що спричиняє “втечу” капіталу і зменшення золотовалютних резервів держави.

Таке кредитування провадять на додаток до ресурсів, наданих у ме­жах домовленостей про кредитування stand-by або розширеного креди­тування. Погашають кредит протягом двох з половиною-трьох років.

Надзвичайна термінова допомога покликана сприяти подоланню де­фіциту платіжного балансу за умов непередбачених стихійних лих, пост- кризових ситуацій унаслідок громадських безладів чи воєнно-політичних конфліктів. Термін повернення кредиту становить три-п’ять років.

Механізм зниження рівня бідності та сприяння економічному зростанню спрямований на подолання глибоких криз у країнах з низьким рівнем доходів і хронічним дефіцитом платіжного балансу для підтримки програм макроекономічної стабілізації і структурних реформ. Кредити за цією лінією надають, зазвичай, на термін від п’яти з половиною до десяти років.

Механізм фінансування для подолання зовнішніх шоків - це ко­роткотермінова допомога для задоволення тимчасових потреб фінан­сування платіжного балансу, пов’язаних із зовнішніми шоковими змі-

нами глобальної фінансової системи. Погашення зобов’язань за цим видом фінансування МВФ - п’ять з половиною-десять років.

Щодо специфіки кожного з кредитних механізмів МВФ, то необхідно звернути увагу на існування низки спільних рис, притаманних їм усім, і, зокрема, на правила доступу до будь-якої кредитної лінії Фонду, які в усіх випадках визначені розміром квоти країни, що претендує на кре­дит; обґрунтованістю програми економічних перетворень, розробленої країною-претендентом на позику; розміром дефіциту платіжного ба­лансу позичальника і причинами, що його зумовили; здатністю одержу­вача кредиту його обслуговувати й повернути в обумовлений термін.

Характерною рисою кредитних механізмів МВФ, які використову­ють сьогодні, є універсальний і водночас обумовлений характер їх­нього надання. Під універсальністю розуміють можливість надання позик будь-якій країні незалежно від її суспільно-політичного ладу і рівня економічного розвитку (за винятком пільгових кредитних меха­нізмів), а під обумовленістю - залежність отримання чергового тран­шу (або кредиту загалом) від виконання країною-позичальником умов надання попереднього (або передумов).

Умови, які висуває МВФ, поділяють на дві категорії:

- макроекономічні умови, що можуть охоплювати критерії стри­мування інфляції, скорочення дефіциту бюджету й державного боргу або нарощування резервів центрального банку;

- структурні умови, що можуть передбачати заходи зміцнення банківського нагляду, реформу податкової системи, поліпшення прозорості в бюджетно-податковій сфері та посилення заходів соціального захисту.

Упродовж діяльності МВФ став головним наднаціональним органом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, центром міжна­родного кредитування, гарантом платоспроможності країн-позичальниць.

Отже, сьогодні Міжнародний валютний фонд відіграє важливу роль у загальносвітовій системі регулювання найважливіших сфер еконо­мічної співпраці. Участь держав у світових господарських процесах пов’язана з цією організацією, що має важливе значення і для України, яка ставить за мету інтегруватися у світовий економічний простір.

19.2.