ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Основою європейської валютної інтеграції стала економічна ін­теграція країн Західної Європи. Одним з перших кроків на шляху до створення єдиного економічного простору було заснування 1951 р.

У 1950 р. створено Європейський платіжний союз, метою якого було формування багатосторонньої системи платежів усередині співтова­риства і передумов для вільної конвертованості європейських валют.

У березні 1957 р. шість європейських країн - ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург - підписали Римський договір, який послугував основою формування “Спільного ринку” і засвідчив появу Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄВРОАТОМ). Угода набула чиннос­ті 1 січня 1958 р. Римський договір не мав на меті формування валют­ного та політичного союзу. В ньому головну увагу було зосереджено на гармонізації законодавства країн Європи, сприянні руху товарів, робочої сили і капіталів. З 1973 р. членами Європейського співтова­риства стали Велика Британія, Ірландія, Данія, з 1981 - Греція, з 1986 - Португалія, Іспанія, пізніше Австрія, Швеція, Фінляндія. Після роз­паду соціалістичного табору та Радянського Союзу до Європейсько­го економічного союзу вступили також країни Центральної і Східної Європи - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, а також Мальта і Кіпр.

Унаслідок підписання Маастрихтської угоди створено Європей­ський політичний, економічний і валютний союз - Європейський Союз (ЄС).

Європейська валютна інтеграція відбувалась у кілька етапів [20. С. 248]. Головними з них були такі:

- міжурядові консультаційні зустрічі з питань валютно-економічної політики;

- європейська “валютна змія”;

- Європейська валютна система;

- Європейський валютний інститут;

- Європейський валютний союз з єдиною валютою.

Перший етап валютної інтеграції полягав у валютній гармонізації, тобто зближенні структур національних валютних систем і методів проведення валютної політики. Це стало можливим за умов уніфікації законодавства країн Європи, вільного руху товарів, послуг, капіталів між ними.

Поетапну програму створення економічного і валютного союзу країни ЄС прийняли 22 березня 1971 р. Вона отримала назву ‘“плану Вернера” і була розрахована на десять років (1971-1980). Цей документ передбачав три етапи валютної інтеграції.

На першому етапі (1971-1974) планували звуження меж коливань валютних курсів спочатку до ±1,2%, а пізніше до 0, запровадження по­вної взаємної конвертованості валют, уніфікацію валютної політики. Завершити реалізацію цих заходів мали намір на другому етапі у 1975­1976 рр. Завданнями третього етапу (1977-1979) були: створення єдиної бюджетної системи, гармонізація банківського законодавства і, на цій основі, банківської діяльності, створення спільного центру для вирішення валютно-фінансових проблем, об’єднання центральних банків ЄС за зразком Федеральної резервної системи США для гармо­нізації проведення грошово-кредитної та валютної політики.

Інтеграція передбачала запровадження меж коливань валютних кур­сів, уведення європейської розрахункової одиниці, проведення валют­ної інтервенції в європейських валютах, розроблення механізму взаєм­ного кредитування, створення бюджету ЄС, який використовували для валютно-фінансового регулювання, підтримки аграрного сектора, фор­мування міждержавних валютно-фінансових і кредитних інститутів.

Отже, головними напрямами валютної інтеграції упродовж 1971­1978 рр.

1) спільне плавання курсів кількох валют ЄС у звужених межах. Спо­чатку, у квітні 1972 р. запроваджено так звану “валютну змію в тунелі”. “Змія” визначала межі коливань європейських валют одна щодо одної. “Тунель” обмежував максимальні коливання валют щодо долара. Дев’ять Європейських країн визначили межі коливання своїх валют на рівні 2,25%. У березні 1973 р. “тунель” було скасовано, а “валютна змія” функ­ціонувала до 1979 р. Проте вона була дуже нестабільною. З середини 1970-х років окремі країни (Німеччина, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люк­сембург) брали участь у спільному плаванні валютних курсів, інші ви­ходили з “валютної змії”, надаючи перевагу індивідуальному плаванню своїх валют (Велика Британія, Італія, Ірландія та періодично Франція);

2) впровадження європейської розрахункової одиниці, яку спочатку (до серпня 1971 р.) прирівнювали до 0,8886712 г чистого золота, що відповідало золотому вмісту долара у 1944 р. Цю рахункову одиницю використовували в межах Європейського платіжного союзу.

У березні 1975 р. створено нову Європейську рахункову одиницю (ЄРО), яку визначали на підставі кошика валют. Вага кожної валюти в кошику залежала від частки країни у ВНП Європейського економіч­ного співтовариства та експорту всередині ЄС і на момент створення становила: марки ФРН - 27,3%, французького франка - 19,5%, англій­ського фунта стерлінгів - 17,5%, італійської ліри - 14,0%, голландсько­го гульдена - 9,0%, бельгійського франка - 7,9%, данської крони - 3,0%, ірландського фунта - 1,5%, люксембурзького франка - 0,3%;

3) проведення валютних інтервенцій. Для підтримання курсів сво­їх валют у дозволених межах європейські центральні банки повинні були проводити валютні інтервенції. У період існування “валютної змії в тунелі” інтервенції проводили у доларах США, а пізніше й у сво­їх валютах (марці ФРН);

4) формування механізму взаємного кредитування передбачало на­дання міждержавних взаємних кредитів для покриття тимчасових де­фіцитів платіжних балансів і проведення розрахунків між банками;

5) створення міждержавних валютно-кредитних і фінансових ін­ститутів.

Проте, незважаючи на певні зрушення в європейській інтеграції, “план Вернера” зазнав краху. До цього призвели суперечності в ЄС між спробами наднаціонального регулювання валютно-кредитних відносин і національним суверенітетом, кризи 70-початку 80-х років XX ст., занепад Бреттон-Вудської системи. З середини 1970-х років ін­теграційні процеси в Європі призупинились.

Поновили обговорення перспектив європейської валютної інте­грації з ініціативи Голови Європейської комісії Р. Дженкінса у жовтні 1977 р. Принципи валютної інтеграції, сформовані ним, лягли в осно­ву проекту створення Європейської валютної системи (ЄВС), запро­понованого Францією і ФРН у м. Бремені в липні 1978 р.

Рішення про створення Європейської валютної системи Рада Єв­ропи ухвалила 5 грудня 1978 р. З 13 березня 1979 р. система почала функціонувати. Учасниками механізму регулювання валютних кур­сів стало десять країн, що були членами Європейського економічного співтовариства. ЄВС ґрунтувалась на трьох елементах: європейській валютній одиниці ЕКЮ, механізмі регулювання валютних курсів і Єв­ропейському фонді валютного співробітництва.

Метою ЄВС було забезпечення економічної інтеграції, створен­ня зони європейської стабільності з власною валютою. Створення системи передбачало досягнення довго-, середньотермінових і без­посередніх цілей. Довготерміновою ціллю був подальший розвиток Європейського економічного і грошового союзу, короткотерміновою - сприяння економічній конвергенції в Європі шляхом стимулювання економічної політики урядів країн-членів на досягнення рівня еконо­мічного розвитку в найсильніших країнах (Німеччині), безпосеред­ньою - стабілізація обмінних курсів валют країн-членів.

У 1979 р. створено також єдину європейську валюту ЕКЮ, курс якої розраховували на основі кошика валют держав-учасниць. Частку кож­ної валюти в кошику визначали часткою країн у європейській торгівлі та у валовому продукті ЄЕС. У ході функціонування ЕКЮ викорис­товували дві вартості: офіційний курс (офіційне ЕКЮ) і ринкову вар­тість (приватне ЕКЮ).

Наступним етапом інтеграції Європи стало розроблення 1988 р. групою експертів під керівництвом Голови Європейської комісії Ж. Делора плану створення Європейського економічного і валютного союзу, головними ці­лями якого були: вільний рух товарів, послуг, приватних осіб; спільне при­йняття найважливіших рішень у сфері валютної політики; встановлення незмінних валютних паритетів; повна лібералізація ринку капіталів.

“План Делора” передбачав три етапи реалізації цих цілей упродовж 1990-1999 рр. На його основі розроблено Маастрихтський договір про Європейський Союз. Договір підписали 7 лютого 1992 р. 12 країн у м. Маастрихт (Нідерланди), він набув чинності після ратифікації з 1 листопада 1993 р. Це означало початок великих змін у відносинах між країнами ЄС - перехід від координації дій національних урядів до формування загальної політики. Відповідно до договору, формування економічного і валютного союзу відбувалося у три етапи.

Головними подіями першого етапу, який розпочався у липні 1990 р., були: лібералізація руху капіталу всередині Європейського Союзу, за­вершення формування єдиного внутрішнього ринку, розроблення за­ходів щодо зближення макроекономічних показників країн-учасниць.

Маастрихтська угода визначала такі головні критерії для вхо­дження в Європейський валютний союз:

- щорічне підвищення цін (рівень інфляції) не більше ніж на 1,5% від середнього рівня інфляції у трьох європейських країнах з найнижчим рівнем інфляції;

- середній рівень процентних ставок за довгостроковими креди­тами не повинен перевищувати більше ніж на 2% їхній рівень у трьох країнах з найнижчим рівнем інфляції;

- бюджетний дефіцит на рівні не більше 3% ВВП;

- рівень державного боргу не більше 60% ВВП;

- дотримання визначених у ЄС меж коливань взаємних валютних курсів, тобто тверда і стабільна національна валюта принаймні впродовж двох років.

Процес формування валютного союзу не був легким. У 1993 р. Іта­лія й Велика Британія вийшли з нього, однак тоді ж до нього вступила Португалія.

На другому етапі, який почався 1994 р. створено Європейський валютний інститут у Франкфурті-на-Майні. Грошову і валютну полі­тику залишили в компетенції національних центральних банків. На цьому ж етапі підготовлено юридичну базу і розроблено процедури майбутньої Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ). Країни-члени ЄС почали підготовку до введення єдиної валюти - євро.

На третьому етапі, з січня 1999 р., розпочав роботу Європейський центральний банк, який отримав усі повноваження на єдину грошову політику і зобов’язаний підтримувати стабільність цін у країнах ЄС. Також уведено єдину європейську валюту спочатку в безготівковий, а пізніше в готівковий обіг.

З 1 січня 1999 р. євро став офіційною валютою для 11 країн ЄС. Бан­кноти і монети з’явилися в обігу 2002 р.

Складовою частиною процесу формування Європейського валют­ного союзу є створення наднаціональної банківської системи. В рамках цієї системи організовано Європейську систему центральних банків, яка охоплює Європейський центральний банк, що відповідає за вирішення питань монетарної політики в Євросоюзі, та національні центральні банки, що виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ.

Органами управління ЄЦБ є:

- Рада керуючих ЄЦБ, уповноважена розробляти грошово- кредитну політику (керівники національних центральних банків, члени виконавчої дирекції). Рада керуючих ЄЦБ підзвітна Європейському парламенту і Раді міністрів країн-членів ЄС, яка щорічно визначає основні напрями економічної політики Союзу;

- Виконавча дирекція (президент ЄЦБ, віце-президент ЄЦБ та інші члени дирекції), втілює рішення ради керуючих у життя.

У статуті ЄСЦБ і ЄЦБ проголошено незалежність цих організацій від інших органів ЄС і урядів країн-учасниць. Головними завданнями ЄСЦБ і ЄЦБ є визначення і проведення валютної політики ЄС, проведення між­народних валютних операцій, зберігання офіційних валютних резервів країн ЄС і управління ними (частина резервів є в розпорядженні урядів країн), забезпечення нормального функціонування платіжних систем.

Власний капітал ЄЦБ до початку його діяльності був визначений у розмірі 5 млрд ЕКЮ. Весь капітал належить тільки національним цен­тральним банкам. Частку кожного центрального банку визначають за такою формулою: 50% цієї частки відповідно до питомої ваги кожної країни в загальній кількості населення ЄС і 50% - відповідно до пито­мої ваги кожної країни в сукупному ВВП ЄС.

Метою грошово-кредитної політики, що закріплена законодавчими документами ЄС, є стабільність цін.

У разі вибору інструментів грошово-кредитної політики ЄЦБ орі­єнтується на використання самостабілізаційних рис ринкової систе­ми. Серед головних інструментів монетарної політики перевагу нада­ють операціям на відкритому ринку. Поряд з ними банк використовує ломбардні кредити, депозити овернайт, систему мінімальних резерв­них вимог та ін. Європейський центральний банк сплачує проценти за залишками обов’язкових резервів за ставкою РЕПО ЄЦБ.

Процес становлення нової евровалюта відбувався в три етапи.

Перший - підготовчий - етап почався у травні 1998 р. і закінчився 1 січня 1999 р. За основу нової валюти взято ЕКЮ.

Другий, який передбачав уведення євро в безготівковий обіг та ство­рення єврозони, почався 1 січня 1999 р. і тривав до 1 січня 2002 р. На цьому етапі створено механізм обміну на євро національних готівкових валют країн єврозони, розроблено фундаментальні принципи курсооб- мінного механізму. Відповідно до них перестав існувати принцип “ко­шика”; його замінила модель “велосипедного колеса”. В центрі - євро, інші валюти прив’язані до євро на двосторонній основі з можливим ко­ливанням ±15%. Рішення про встановлені курси приймають міністри країн єврозони. У разі потреби країни-учасниці монетарного союзу під контролем ЄЦБ проводять скоординовані валютні інтервенції.

З 1 січня 2002 р. євро запроваджено у готівковий обіг і він став єди­ним законним засобом платежу у 12 країнах Європейського валютно­го союзу (Австрії, Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Португалії, Фінляндії, Франції).

Євро складається зі 100 євроцентів. В обіг запроваджено грошові знаки таких номіналів: банкноти - 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 євро і мо­нети - 1 та 2 євро, 1, 2, 5, 10, 20, 50 євроцентів. На обох боках банкнот зображено архітектурні орнаменти. Лицевий бік банкнот, на якому зо­бражені вікна і входи, символізує дух європейської відкритості й спів­робітництва, зворотний - із зображеннями різних типів мостів слугує символом комунікацій і спілкування. Банкноти відрізняються розмі­ром та кольором, мають високий ступінь захисту.

Монети одного номіналу мають у всіх країнах єврозони однаковий зворотний бік (реверс). Дизайн реверсу євромонет розроблено Бель­гійським королівським монетним двором. Головними елементами є: номінали монет та символи загальноєвропейського характеру - кон­тури Європи, Євросоюзу і 12 зірок.

Лицевий бік (аверс) у кожній країні має свій колорит і містить на­ціональні символи. Євромонети різного номіналу відрізняються діа­метром, товщиною, кольором.

Початково, як уже зазначено, єврозона об’єднувала 11 країн, у яких євро було введено 1 січня 1999 р. (готівка - 1 січня 2002 р.). Пізніше євро ввели ще в шести країнах: Греції - 1 січня 2000 р., Словенії - 1 січ­ня 2007 р., Кіпрі, Мальті - 1 січня 2008 р., Словаччині - 1 січня 2009 р., Естонії - 1 січня 2011 р. Тобто сьогодні до єврозони належать 17 дер­жав Європейського валютного союзу (див. табл. 18.1 і рис. 18.2).

До переваг запровадження євро аналітики зачисляють такі:

- досягнення значної інтеграції в межах Європейського Союзу;

- підвищення ефективності валютної системи і монетарної політики ЄС;

- підвищення ефективності ринків капіталу та платіжних систем;

- зменшення трансакційних витрат у разі конвертації національних валют;

- зникнення витрат, пов’язаних зі страхуванням коливань обмінних ва­лютних курсів між країнами ЄС;

- формування прозорого механізму ціноутворення;

- зростання конкуренції між фірмами, що сприяє підвищенню ефектив­ності економіки загалом, та ін.

Проте можлива поява й негативних наслідків, а саме: заміна цінових каталогів; можливе збільшення безробіття; виникнення суперечностей у разі формування органів керівництва ЄЦБ; незгода країни, яка по­рушила правила функціонування ЄС, виконувати штрафні санкції; не­можливість самостійно вирішувати національні проблеми, пов’язані зі збільшенням державного боргу, дефіциту державного бюджету.

Створення регіональних валютних систем передбачає значно глиб­ше втручання у внутрішні справи країн і певну відмову від національ­ного суверенітету в цій сфері. Валютний союз передбачає обмеження повноважень національних органів у проведенні валютної й грошо­вої політики, що може спровокувати політичний опір деяких країн об’єднання. Запровадження спільної валюти потребує високого сту­пеня довіри до управлінських рішень у різних сферах і може призво­дити до економічних та політичних переваг або втрат.

Незважаючи на негативні аспекти введення єдиної валюти, в регіо­нальній валютній інтеграції переважають загалом позитиви, які краї­на отримує завдяки усуненню кордонів між національними господар­ськими системами.

КРАЇНИ ТА ТЕРИТОРІЇ, ЯКІ ЗАПРОВАДИЛИ ЄВРО

378

ГРОШІ ТА КРЕДИТ ∙ IV частина • МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

Джерело: Євро [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //bit.ly/m3yXyK

Рис. 18.2. Географія країн, які використовують євро як національну грошову одиницю

Джерело: Євро [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //bit.ly/m3yXyK

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення і назвіть складові елементи світової валютної системи.

2. Яка країна першою запровадила систему золотого стандарту?

3. Коли юридично оформлено світову валютну систему золотого стандарту?

4. Дайте характеристику головних різновидів золотого стандарту.

5. Охарактеризуйте систему золотодевізного стандарту.

6. Поясніть схеми конвертації національних валют у золото в системі золотого стандарту.

7. Охарактеризуйте головні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи.

8. Як підтримували стабільність валютного курсу у Бреттон-Вудській валютній системі?

9. Що спричинило крах Бреттон-Вудської валютної системи?

10. Коли підписано Ямайську угоду?

11. Які головні принципи функціонування Ямайської валютної системи?

12. Коли і ким засновано Європейське об’єднання вугілля і сталі?

13. Назвіть головні етапи європейської валютної інтеграції.

14. Охарактеризуйте “план Вернера”.

15. Коли створена Європейська валютна система?

16. Дайте характеристику європейської валюти ЕКЮ.

17. У чому полягав “план Делора” і яке його значення в європейській валютній інтеграції?

18. Охарактеризуйте головні етапи процесу становлення євро.

19. Назвіть і охарактеризуйте головні критерії входження у Європейський валютний союз.

20. Коли підписано Маастрихтську угоду?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. До Європейського об’єднання вугілля і сталі ввійшло...

1) 6 країн;

2) 12 країн;

3) 15 країн.

2. Скільки валют включено до “валютного кошика” СПЗ?

1) три;

2) п’ять;

3) чотири;

4) сім.

3. Міжнародний валютний фонд створено...

1) 1944 р.;

2) 1945 р.;

3) 1968 р.;

4) 1947 р.

4. Маастрихтську угоду підписано.

1) 1991 р.;

2) 1992 р.;

3) 1996 р.;

4) 199з р.

5. Частку кожної валюти у вартості “кошика” євро визначали на підставі.

1) частки ВВП і обсягів взаємної торгівлі країн-членів ЄЕС;

2) національного доходу країни;

3) золотовалютних резервів країни-учасниці.

6. Римський договір підписано.

1) 1951 р.;

2) 1952 р.;

3) 1957 р.;

4) 1958 р.

7. Європейська валютна система створена у.

1) березні 1957 р.;

2) березні 1979 р.;

3) березні 1971 р.;

4) березні 1978 р.

8. Євро у готівковий обіг уведено.

1) 1999 р.;

2) 2001 р.;

3) 2002 р.;

4) 200з р.

9. Яке з наведених нижче тверджень охоплює головні вимоги вступу до єврозони?

1) не допускати значних коливань валютних курсів, державний борг становить не більше 60% ВВП;

2) дефіцит державного бюджету становить не більше 7%, державний борг - не більше 70%;

3) дефіцит державного бюджету становить не більше з%, темп інфляції не перевищує 10%.

10. Бреттон-Вудська валютна угода підписана.

1) 19з1 р.;

2) 1944 р.;

3) 1976 р.;

4) 1947 р.

Список рекомендованої літератури

1. Адамик Б. П. Центральний банк і грошово-кредитна політика : підручник / Б. П. Адамик. - Тернопіль : Карт-бланш, 2007. - 393 с.

2. Банківські операції : підручник / За ред. В. І. Міщенка, Н. Г. Слав'янської. - К. : Знання, 2006. - 727 с.

3. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С. Я. Боринець ; [вид. 4-те, перероб. і доп.]. - К. : Знання-Прес, 2004. - 350 с.

4. Гальчинський А. Теорія грошей : навч. посібник / А. Гальчинський. - К. : Основи, 1998. - 415 с.

5. Гроші та кредит : навч. посібник / [І. В. Алексеев, М. К. Колісник, О. Й. Вівчар та ін.]. - Львів : Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2004. - 168 с.

6. Гроші та кредит : навч. посібник / [за ред. д-ра ек. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Ви­давничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2010. - 408 с.

7. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред. М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНЕУ 2006. - 744 с.

8. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19.02.1993 р. № 15 - 93 [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1. rada.gov.ua

9. Дзюблюк О. В. Валютна політика : підручник / О. В. Дзюблюк. - К. : Знання, 2007. - 422 с.

10. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения : учебник / под ред. Л. Н. Красавиной. - [3-е изд., перераб. и доп.]. - М. : Финансы и статистика, 2005. - 576 с.

11. Міжнародні валютно-кредитні відносини : підручник / за ред. А. С. Філіпенка. - К. : Ли- бідь, 1997. - 208 с.

12. Міжнародні розрахунки та валютні операції : навч. посібник / За ред. М. І. Савлука. - К. : КНЕУ, 2002. - 392 с.

13. Міжнародні фінанси : підручник / [О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін.]. - К. : Либідь, 2003. - 784 с.

14. Міжнародні фінанси : підручник / С. Я. Боринець. - К. : Знання - Прес, 2002. - 311 с.

15. Моисеев С. Р. Международные валютно-кредитные отношения : учеб. пособие / С. Р. Мои­сеев ; [2-е изд., перераб и доп.]. - М. : Издательство “Дело и Сервис”, 2007. - 816 с.

16. Носкова И. Я. Международные валютно-кредитные отношения : учеб пособие / И. Я. Нос­кова. - М. : Банки и биржи, 1995. - 208 с.

17. Петрашко Л. П. Валютні операції : навч. посібник / Л. П. Петрашко. - К. : КНЕУ, 2001. - 204 с.

18. Роде Э. Банки, биржи, валюты современного капитализма / Э. Роде ; [пер. с нем.] ; под ред. В. Н. Шенаева. - М. : Финансы и статистика, 1986. - 216 с.

19. Центральний банк та грошово-кредитна політика : підручник / [кол. авт. : А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. - К. : КНЕУ, 2005. - 556 с.

20. Шемет Т. С. Теорія і практика валютного курсу : навч. посібник / Т. С. Шемет ; за ред. О. І. Рогача. - К. : Либідь, 2006. - 360 с.

21. Ющенко В. А. Валютне регулювання : навч. посібник / В. А. Ющенко, В. І. Міщенко. - К. : Знання, 1999. - 359 с..