ЯМАЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Недоліки Бреттон-Вудської валютної системи, невідповідність но­вому співвідношенню сил у світовій економіці стали помітними ще на початку 1960-х років. З огляду на це спершу в наукових, а пізніше у правлячих колах обговорювали можливі моделі побудови майбутньої валютної системи.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні на Ямайці відбулася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій підписано угоду про ство­рення нової валютної системи. Угода набула чинності 1978 р. після її ратифікації країнами-учасницями.

Головні принципи функціонування Ямайської валютної системи такі.

1. Демонетизація золота, відміна його офіційної ціни та золотих паритетів. Золото перестали використовувати в міжнародних розрахунках, знято будь-які заборони в його приватному вико­ристанні. Золото перетворилося у звичайний товар.

2. Країни отримали право вільного вибору режиму валютного кур­су, тобто, на відміну від Бреттон-Вудської системи, яка ґрунтува­лась на твердій фіксації валютних курсів, Ямайська угода ввела плаваючі валютні курси. Для пом’якшення впливу плавання ва­лютних курсів на міжнародну торгівлю дозволено запровадити змішані форми твердих і плаваючих валютних курсів.

У 1982 р. МВФ ухвалив класифікацію режимів валютних курсів, яка передбачала, що валюти поділяють на:

- валюти з фіксованим курсом;

- валюти з обмежено гнучким курсом;

- валюти з плаваючим курсом.

За режиму фіксованих валютних курсів фіксацію можна було про­водити до однієї національної валюти або до кошика валют.

Обмежено гнучкий валютний курс - це офіційно визначене співвід­ношення між національними валютами з допустимими межами коли­вання валютного курсу.

Плаваючі валютні курси змінюються під впливом попиту і пропо­зиції на валютному ринку. Різновидами режимів плавання є: кори­говане плавання, кероване плавання, незалежне (вільне) плавання. Функції міждержавного валютного регулювання покладені на МВФ.

3. Запровадження стандарту СПЗ замість золотодевізного.

Угода про створення СПЗ підписана країнами-учасницями МВФ 1967 р. Перша зміна Статуту МВФ, пов'язана з випуском СПЗ, набула чин­ності 28 липня 1969 р., а в 1970-1972 рр. проведено їхню емісію на суму 9,3 млрд. Емісію СПЗ Міжнародний валютний фонд провадить лише в безготівковій формі. СПЗ розподіляють між країнами МВФ відповідно до їхньої квоти у вигляді спеціального запису на рахунках. Спеціальні пра­ва запозичення призначені для міжнародних розрахунків, регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних валютних резервів.

Спочатку СПЗ отримали такий же золотий вміст, який на той час мав долар - 0,888671 г золота. Тому їх почали називати “паперове зо­лото”. З 1 липня 1974 р. золоте забезпечення СПЗ було відмінено, і курс почали визначати на підставі валютного кошика, до якого входило 16 валют країн, частка яких у світовій торгівлі становила на той час понад 1%. З 1 січня 1981 р. для спрощення розрахунку вартості СПЗ склад ко­шика валют було зменшено до п'яти: долара США, англійського фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни.

Кожні п'ять років МВФ переглядає структуру кошика СПЗ. У 1999 р. з огляду на запровадження євро в безготівковий обіг замість німець­кої марки та французького франка для визначення вартісної основи СПЗ використовують євро, тобто у складі кошика залишилося чотири валюти країн, які мають найбільший обсяг експорту товарів та послуг і частку в офіційних резервах країн МВФ. Сьогодні МВФ щоденно ви­значає вартість СПЗ у доларах США.

4. На відміну від моноцентризму Бреттон-Вудської валютної систе­ми, Ямайська валютна система побудована на принципі поліцен- тризму, що відповідало змінам співвідношення сил у світовій еко­номіці. Поряд із США її центрами стали Європа та Японія. Країни мають змогу не тільки самостійно вибирати режими валютного курсу, а й формувати свою валютну політику, об'єднуючись у ва­лютні союзи (блоки). Найдосконалішою формою таких союзів є міжнародна (регіональна) Європейська валютна система.

18.5.