МОДЕЛІ ГРОШОВИХ РЕФОРМ

За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту — впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захис­ту від підробки і т.іп.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог до їхньої якості у зв'язку із застосуванням різних технічних пристроїв — банкоматів, елек­тронних машин тощо);

б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в обігу перебуває велика кіль­кість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки вій­ни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;

в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформ­лення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприк­лад зміною державної символіки.

Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основно­му суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо рефор­ма обмежується розв'язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.

2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або “шокові” ре­форми. Такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру: встановлення ліміту па обмін банкнот;

заморожешія частки депозитів понад встановлений рівень; тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Мета цих і подібних заходів — конфіскація незаконних дохо­дів, відновлення соціальної справедливості, отримання додатко­вого доходу державою.

Коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюють­ся досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі — зі знижувальним коефіцієнтом. Як пра­вило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можуть базува­тися і на обміні старих ірошей на нові з використанням знижуваль­ного коефіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні од­норазовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної гро­шової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів насе­лення тощо.

Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післярево­люційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскацій­ного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. Тоді криза охопила всі ланки виробництва, але иайсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично пов­ністю занепала.

Залежно від мети проведення й глибини перебудови наявної грошової системи розрізняють грошові реформи у вузькому й широкому розумінні.

Грошову реформу у вузькому розумінні цього поняття кла­сифікують тоді, коли йдеться про проведення обмежених заходів, що пов’язані із заміною діючої грошової одиниці на нову та відпо­відною стабілізацією грошей без якісної перебудови системи гро­шового обігу. До таких грошових реформ відносяться грошові реформи формального типу, грошові реформи з деномінацією грошового обігу, конфіскаційного типу тощо.

Грошова реформа в широкому розумінні передбачає впро­вадження в обіг не тільки нової грошової одиниці, а й струк­турну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин, запровадження принципово нової за структурою і зміс­том системи грошового обігу. Такі грошові реформи було про­ведено в процесі переходу окремих країн від біметалевого грошо­вого обігу до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи в широкому розумінні мало на меті подолання негативних наслідків адміністративно- командної системи і формування якісно нових грошей ринкової економіки в Україні (1996 р.) й інших незалежних країнах.

Реалізація заходів під час здійснення грошових реформ в широкому розумінні передбачає втілення в життя масштабних й різнопланових структурних змін та інституційних перетворень, тому потребує тривалого часового періоду, як правило, кілька років.

Одномоментні грошові реформи, як правило, пов’язані із введенням в обіг нових грошей за короткий строк (7-15 днів), тобто термін реформування визначається технічними можливос­тями вилучення старих грошей і запровадження нових. Грошові реформи конфіскаційного типу проводяться якнайшвидше у часі, щоб власники великих запасів грошей не встигли приховати їх від конфіскації.

3. Реформи паралельного, або, як їх іще називають, консер­вативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширю­ючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці — стара й нова, відбува­ється відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система паралель­ного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіска­ційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одини­ці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми — встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населен­ня могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахун­ки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір зале­жить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідно­шення є фіксованим; якщо різний — то співвідношення визнача­тиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів гро­шових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Велико­британії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час введення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим прин­ципом, а старі — надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому CPCP 1922- 1924 рр. Як відомо, червінці емітувалися у вигляді редисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку “совзнак”) продовжу­вала знецінюватися, а уряд не бажав застосовувати єдині принци­пи фінансування для всіх суб’єктів господарювання.

В Україні з моменту запровадження гривні емісію карбован­ців було припинено. Протягом певного терміну мало місце пара­лельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.

6.8.