НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

Перші спроби пояснити сутність грошей та їх роль у суспіль­стві робилися ще в.античному світі.

Платон у праці “Держава” зазначав, що гроші потрібні для об­слуговування суспільного поділу праці та повинні слугувати мірою вартості і засобом платежу.

1. Прихильники абстрактної теорії грошей прагнули знайти вичерпну відповідь на питання, що пов’язані з виявленням сутнос­ті і внутрішньої природи та форми грошей. Вони недооцінювали зовнішні чинники впливу грошей на економіку. Найбільш відоми­ми проявами такого напрямку є металістична, номіналістична, марксистська та інші теорії грошей.

Металістична теорія ототожнює гроші з благородними мета­лами і стверджує, що тільки золото і срібло можуть бути дійсними грошима; надає фундаментального значення резервній функції металевих грошей як засобу скарбів. Свого часу ця теорія відігра­ла позитивну роль у боротьбі з псуванням монет.

Недоліки металістичної теорії грошей:

-розглядає багатство суспільства як накопичення благородних металів, а не як сукупність матеріальних і духовних благ;

- не передбачає можливості заміни повноцінних грошей паперо­вими знаками вартості.

Представниками металістичної теорії в Англії були: Вільям Стеффорд (1554-1612 рр.), Томас Мен (1571-1641 рр.) і Девід Hope (1641-1691 рр.); у Франції: Монкрет’єн (1575-1621 рр.).

Номіналістична теорія. Суть номіналістичної теорії полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умов­них знаків, що позбавлені внутрішньої вартості.

Позитивна риси цієї теорії: визнання можливості заміни пов­ноцінних грошей знаками вартості; цінність грошей визначається тим, що на них написано, тобто їх номінальною вартістю; гроші можуть бути виготовлені з будь-якого матеріалу.

Недоліки номіналістичної теорії грошей:

- ігнорування суті грошей як загального еквівалента, надання державі повної влади над грошима;

- змішування (підміна) функції грошей міри вартості з масштабом цін.

Представниками номіналістичної теорії в Англії були: Джеймс Берклі (1685-1753 рр.) і Джон Стюарт (1712-1780 pp.).

2. Представники другого напрямку, яких ще називають моне­таристами, зосереджували увагу не лише на з’ясуванні природи грошей. В основному вони досліджували реальний механізм впли­ву грошового фактора на економіку, зокрема, питання попиту і пропозиції грошей, процентної політики, інструментів фінансо­вого ринку та інших важелів. Найбільш відомим напрямом моне- таристської теорії є кількісна теорія, яка у свою чергу, залежно від етапів її розвитку, поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одно­часно, як самостійне відгалуження неокласичної кількісної теорії, сформувалася спочатку кейнсіанська, а пізніше неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

Класична кількісна теорія грошей. В економічній науці про гроші найбільш поширеною і відомою є кількісна теорія. Хоча сформувалася ця теорія як обґрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді, по суті, на всі питання теорії та практики використання грошей.

Ключовим у кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обіїу — тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих у світовій науці поглядах на вартість взагалі, на сутність грошей та на процес формування їх вартості.

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з'ясувати причини цього явища. Найбільш очевид­ним, таким, що лежить на поверхні, поясненням видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота з Америки після відкриття континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже, й товарні ціни, залежать від їх кількості.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кіль­кості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своєму трактаті “Відповідь на парадокси де Мальструа” він дійшов висновку, що високі ціни, хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота й срібла. Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, по­ступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії.

Важливий внесок у розвиток кількісної теорії зробив англійсь­кий економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам мерка- тилізму твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромаджен­ня буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював англійський філософ Д. Юм. У нарисі “Про гроші" (1750 р.) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається “постулатом од­норідності”: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін, виражених у грошах, але не зачіпає від­носних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм “постула­том однорідності” Д. Юм дав поштовх до формування концепції “нейтральності грошей” у ринковій економіці та екзогенного, на­в'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.

Визнання “нейтральності грошей” та екзогенності кількісного фактора створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. обмежувалася використанням своїх класичних постулатів:

- причинності, згідно з яким зміна ціп визначається зміною кіль­кості грошей;

- пропорційності, згідно з яким ціпи змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

- однорідності, згідно з яким у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціпи па всі товари, а співвідношен­ня ціп па окремі товари залишається незмінним.

Кількісна теорія Д. Юма підготувала методологічну основу для характеристики принципів формування вартості грошей. Юм вважав, що поняття вартості грошей є суто умовним, бо відсутня їх вартісна основа, і вони її отримують тільки в процесі обміну. Такий характер вартості грошей називається представницьким або фіктивним, а кількість їх визначається за формулою:

Кількість грошей, ______________________________ Σ цін товарів_______________________

що обслуговує товарний обіг Число оборотів грошової одиниці

Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного та неокласичного напрямків кількісної теорії. Відстоюючи кла­сичні постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) не виявляли інтересу до розкриття складного процесу впливу грошей на систему цін, а через них — на еко­номічні процеси взагалі. Вони просто декларували факт рівнопро­порційного зростання цін у разі збільшення кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу. Тому представникам класичної кількісної теорії так і не вдалося розірвати вузького кола механічного зв'язку товарних цін і грошової маси, хоча серед них були і класики політичної економії капіталізму, передусім Д. Рікардо.

2.2.