НЕКЛАСИЧНА МОДЕЛЬ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ

Багато економістів не приймають властивостей гнучкості заробітної плати і цін у новій класичній моделі. У цій моделі вся заробітна плата і всі ціни повністю гнучкі щодо сподіваних змін у рівні цін, тобто зростання сподіваного рівня цін має своїм результатом негайне і однакове зростання заробітної плати та цін.

Довгострокові трудові угоди є однією із причин негнучкості, що не дозволяють заробітній платі і цінам повністю реагувати на зміни у прогнозованому рівні цін (її називають «негнучкість заробітна плата — ціни»). Робітники можуть, наприклад, наприкінці першого року їхньої трирічної угоди про заробітну плату, яка точно визначає ставки за­робітної плати для наступних двох років, одержати нову інформацію, що підсилює їхні прогнози щодо темпу інфляції і майбутнього рівня цін. Але вони не можуть нічого вдіяти, бо скуті угодою про заробітну плату. Навіть за вищих сподівань щодо рівня цін ставки заробітної плати не будуть пристосовуватися. Через два роки, коли трудова угода буде укладатися наново, і робітники, і фірми можуть врахувати сподіваний темп інфляції у їхній новій угоді, але вони не можуть зробити це негайно.

Іншим джерелом негнучкості є те, що фірми, як правило, неохочі до частих змін заробітної плати, навіть коли немає певних угод із цього питання. Багато найманих працівників не підписують точних угод про заробітну плату, але вони виявляють, що їхня заробітна плата не підвищується частіше, ніж один раз на рік. Негнучкість цін може також мати місце, бо фірми підписали угоди з їхніми поста­чальниками у фіксованих цінах. Всі ці джерела негнучкості (що змен­шують гнучкість цін і заробітної плати), навіть коли вони не присутні у всіх угодах по заробітній платі та цінах, означають, що збільшення сподіваного рівня цін не може перелитися у негайне і повне присто­сування заробітної плати і цін.

Такі економісти, як Стенлі Фішер з MTI, Едмунд Фелпс з Ко­лумбійського університету та Джон Тейлор з Стенфордського уні­верситету, не погоджуються з повною гнучкістю заробітної плати і цін, з чого виходить нова класична макроекономіка. Проте вони все ж усвідомлюють важливість сподівань для визначення сукупної про­позиції і готові прийняти теорію раціональних сподівань як пра­вдоподібну характеристику формування сподівань. Ці економісти роз­винули «некласичну модель раціональних сподівань», яка припус­кає, що сподівання раціональні, але не припускає повної гнучкості цін та заробітної плати. Ця модель натомість припускає, що ціни і заробітна плата негнучкі. Головний висновок, що випливає з такої моделі, полягає в тому, що непередбачена політика сильніше впливає на сукупний обсяг виробництва, ніж передбачена політика (як у новій класичній моделі). Проте, на відміну від нової класичної моделі, в даній моделі теорема неефективності політики не підтверджується, бо передбачена політика справді впливає на сукупний обсяг вироб­ництва і діловий цикл.

Впливи передбаченої і непередбаченої політики

На частині (а) графіка 30.4 ми бачимо короткострокову реакцію не­передбаченої стимулювальної політики для некласичної моделі раці­ональних сподівань. Цей аналіз відповідає аналізу нової класичної моделі. Ми знову почнемо з точки 1, в якій крива сукупного попиту AD₁ перетинає криву сукупної пропозиції AS₁ на природному рівні обсягу виробництва та рівні цін P₁. Коли ФРС проводить стимулю- вальну політику купівлі облігацій і збільшує пропозицію грошей, то крива сукупного попиту переміщується праворуч у положення AD₂. Оскільки стимулювальна політика непередбачена, то сподіваний рівень цін залишається незмінним і незмінною залишається крива сукупної пропозиції. Отже, економіка переміщується в точку иа, в якій сукупний обсяг виробництва збільшився до Y_uα, а рівень цін зріс до P_ua.

На частині (б) графіка 30.4 ми бачимо, що станеться, коли стиму­лювальна політика ФРС, що переміщує криву сукупного попиту з положення AD₁ у AD₂, передбачена. Оскільки стимулювальна політика передбачена, а сподівання раціональні, то прогнозований рівень цін зростає, що спричиняє підвищення заробітної плати і переміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч. Оскільки існує відома негнучкість цін та заробітної плати, що не допускає їхнього повного пристосування, то крива сукупної пропозиції не переміщується ліворуч аж до поло­ження AS₂, як це подається у новій класичній моделі. Замість цього крива переміщується у положення AS_a, і економіка стає збалансованою у точці а, на перетині AD₂ і AS_a. Сукупний обсяг виробництва збіль­шився понад його природний рівень до Y_a, в той час як рівень цін збільшився до P_a. На відміну від нової класичної моделі, у некласичній моделі раціональних сподівань передбачена політика реально впливає на сукупний обсяг виробництва.

Ми можемо бачити з графіка 30.4, що Y_ua є більшим, ніж Y_a, і тому реакція обсягу виробництва на непередбачену політику сильніша, ніж на передбачену. Реакція сильніша, бо крива сукупної пропозиції не переміщується, коли політика непередбачена, що викликає нижчий рівень цін і, отже, вищий рівень обсягу виробництва. Ми бачили, що як нова класична модель, так і некласична модель раціональних сподівань розрізняє впливи передбаченої політики і непередбаченої політики. При цьому непередбачена політика впливає дужче.

Значення моделі для тих, хто виробляє політику

Оскільки некласична модель раціональних сподівань показує, що пе­редбачена політика впливає на сукупний обсяг виробництва, вона аж ніяк не виключає сприятливого результату активістської стабілізацій­ної політики. Нова класична модель заперечує ці впливи. Водночас некласична модель справді попереджає творців політики, що проек­тування такої політики не буде легким завданням, бо впливи від передбаченої та непередбаченої політики можуть бути цілком різними. Як і в новій класичній моделі, для того щоб творці політики прогно­зували наслідки своїх дій, вони повинні усвідомлювати сподівання громадськості щодо цих дій. Творці політики зустрічаються з певними труднощами на шляху до успіху і в новій класичній моделі, і в некласичній моделі раціональних сподівань.