Облікові відсотки та інфляція

Банківська облікова ставка — це ставка, за якою центральний банк країни надає кредити комерційним банкам для поповнення їх­ніх грошових резервів і кредитування клієнтів.

Політика облікової ставки є одним із найстаріших методів гро­шово-кредитного регулювання — вона активно застосовується з се­редини ХІХ ст.

Найчастіше банки беруть короткострокові позики, щоб упоряд­кувати свої резерви відповідно до вимог центрального банку країни. Наприклад, у разі, коли непередбачені вилучення депозитів виклика­ли зменшення резервів конкретного банку нижче від обов’язкового рівня, встановленого центробанком.

Одним із можливих шляхів залучення банком грошей є позики в іншому банку. Ринок, на якому банки надають свої резерви у формі короткострокових позичок іншим банкам, називається міжбанків- ським кредитним ринком. Банки також можуть залучати додаткові кошти шляхом позик у центральному банку. Для цього останній (в Україні — Національний банк України) встановлює для таких по­зик облікову ставку. Чим вища облікова ставка центрального банку, тим вищий відсоток установлюють комерційні банки за надані ними кредити, і навпаки. Якщо центробанк вважає за необхідне створити сприятливі умови для збільшення пропозиції грошей на кредитному ринку, він знижує рівень банківської облікової ставки. Обсяг вида­них кредитів при цьому збільшується. Така політика «дешевих гро­шей» була поширена в 30-40 роках ХХ ст. Наприклад, в Англії з 1932 по 1951 р. облікова ставка утримувалася на рівні 2%, у США з 1937 до 1948 р. — 1%. Це сприяло також фінансуванню державних витрат на пільгових умовах після Другої світової війни.

У сучасній економіці розвинутих країн облікова ставка колива­ється в досить широких межах — від 2 до 15%.

Розміри облікової ставки НБУ за період з 1994 р., які поступово зменшувалися за роками: 240% у 1994 р., 90 — у 1996 р., 35 — у 2000 р., 10 — у 2002 р., 7 — з 5.12.2002 по 8.06.2004 р.

Облікова ставка Національного банку України з 30.04.2008 р. ста­новить 12% річних.

Облікова ставка НБУ — «один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених коштів на відповідний період, і є основною відсотковою ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроеконо- мічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку» [48].

Якщо центробанк вважає за необхідне скоротити пропозицію гро­шей, він підвищує рівень облікової ставки. Відповідно збільшується ціна коштів, а відтак зменшується попит на позику. Таке резервуван­ня гарантує відшкодування втрат вкладників у разі непередбачених збитків з вини кредитних установ. Суть методу полягає в тому, що кредитні установи здійснюють обов’язкові відрахування в резерви центрального банку країни. Вперше цей метод застосовували у США в 1933 р.

В Україні засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і порядок відшкодування депозитів вкладникам вста­новлюються законом [17].

У фінансово-комерційній практиці однією з основних форм вза­ємовідносин між підприємством і банком є кредит. Під кредитом ро­зуміється надання в борг товарів, послуг або грошей одним суб’єктом господарювання іншому з наступним поверненням боргу та відсотків через наперед визначений строк. При банківському кредиті позика надається банком. При комерційному кредиті позика або товари на­даються одним підприємством іншому на договірній основі з опла­тою через визначений час. Такі взаємовідносини між підприємствами оформлюються у вигляді кредитної угоди або векселя.

Вексель — це письмове боргове зобов’язання строго встановленої форми, яке дає власнику векселя (векселетримач) безперечне право вимагати з боржника сплати вказаної у векселі суми по закінченню вказаного строку.

Взаємовідносини між кредитором і позичальником можна уяви­ти так: продавець (кредитор) надає покупцю (позичальнику) товар, покупець видає продавцю вексель, вартість векселя дорівнює вар­тості товару та протягом часу не змінюється, продавець цей вексель відсилає в банк, банк продавця оформлює платіжні документи банку покупця і отримує від нього гроші, отримані гроші передаються про­давцю за вирахуванням відсотків банка.

У векселі вказана сума, яку позичальник повинен повернути креди­тові. Відсотки за користування кредитом часто позичальник виплачує при видачі кредиту. Тому сума, отримана позичальником (P), і сума, яка вказана у векселі, неоднакові. Для практики дуже актуальна задача за заданою величиною S, вказаною у векселі, визначити величину P, яку отримав позичальник. Така операція називається дисконтуван­ням — визначенням значення поточної вартості P за умови, що в май­бутньому (після нарахування на неї відсотків) вона складе величину S.

Якщо власнику векселя необхідні гроші, то він може продати банку або фінансовій компанії вексель до закінчення строку. Купівля банком або спеціалізованою фінансовою кредитною установою век­селів до закінчення строку називається обліком векселя. При цьому банк отримує прибуток — дисконт (D) — це різниця між номіналь­ною вартістю векселя S, тобто сумою вказаною у векселі і отрима­ною векселедержателем сумою P :

D = S - P.

Дисконт реалізується через обліковий відсоток — відсоток, який відшкодовують банки із суми векселя при обліку векселя.

При погашенні кредиту та обліку векселів використовується об­лікова ставка.

Облікова ставка — це виражене у відсотках відношення суми до­ходу, який виплачується за визначений період (S - P), до величини нарощеної суми, отриманої після закінчення цього періоду (S), тобто де P — сума отримувана позичальником;

S — сума, яка має бути повернена позичальником кредитору; n — тривалість періоду нарахування в роках;

d — проста облікова ставка.

Відсотки нараховуються на початку кожного інтервалу. Сума від­соткових грошей визначається виходячи з нарощеної суми.

Нарощення за простою обліковою ставкою виконують за форму­лою:

Розділ II. Урахування інфляційного чинника під час прийняття фінансово-інвестиційних рішень де d — проста облікова ставка.

Розглянемо, як впливає інфляція на погашення кредиту та об­лік векселів для випадку простих облікових ставок при n < 1.

Реальна загальна сума S', яка має бути повернена позичальником при отриманій сумі P, при використанні простих облікових ставок дорівнює:

де r — реальна складна облікова ставка;

n — тривалість періоду нарахування в роках.

Індекс інфляції, як випливає з формули (2.10), у такому випадку буде дорівнювати I = (1 + n-а), оскільки при n < 1, n_a = 0, а n_b = n.

З (2.32) знайдемо:

Вираз S = S'■1 при I = (1 + n-а) підставимо у (2.34) і отримаємо:

Дисконтом називається дохід отриманий за обліковою ставкою, тобто різниця між розміром кредиту та сумою, що видається безпо­середньо:

111

Приклад 2.11. Як зміниться проста облікова ставка і сума відсотків (дис­конту) після врахування інфляції при проведенні операції обліку 3-місячно- го векселя на 300 грн, якщо банківська облікова ставка 10% річних? Індекси інфляції в Україні, за даними Держкомстату, у вересні 2007 р. 102,2%, жовт­ні — 102,9, листопаді — 102,2%.

Яку просту облікову ставку варто використовувати, щоб реальна при­бутковість операції обліку векселя становила 10% річних?

Розв’язання. За формулою (2.13) індекс споживчих цін за ці три місяці дорівнює:

Знайдемо дисконт без урахування інфляції з (2.38):

Отже, якщо врахувати інфляцію, то облікова ставка збільшиться з 10 до 37,2095%, а сума дисконту збільшиться з 7,48 до 27,83 грн. Щоб реальна при­бутковість операції обліку векселя складала 10% річних, варто використову­вати просту облікову ставку 19,2428%.

Нарощення за складною обліковою ставкою ( d ) виконують за формулою

де d — складна облікова ставка.

Завдання для самостійної роботи

Розгляньте самостійно, як впливає інфляція на погашення кредиту та облік векселів при строку n років для випадку складних облікових ставок d, якщо r — реальна складна облікова ставка, а — темп інфляції, I — індекс інфляції.

де

f — номінальна облікова ставка;

m — кількість періодів нарахування відсотків у році.

Завдання для самостійної роботи

Розгляньте самостійно, як впливає інфляція на погашення кредиту та облік векселів при строку n років для випадку складних облікових ставок і за умови, що дисконтування здійснюється m разів на рік, m > 1, якщо r — реальна складна номінальна облікова ставка, а — темп інфляції, I — індекс інфляції.