Після другої світової війни економісти, озброєні кейнсіанськими мо­делями (наприклад, моделлю ISLM), що описували, як урядова полі­тика може використовуватися для зміни зайнятості та обсягу ви­робництва, відчули, що ця активістська політика може зменшити амплітуду коливань ділового циклу без посилення інфляції.

У 60-і та 70-і роки ці економісти отримали можливість запровадити свої погляди на політику в практику (див. розділ 28), але результати були не тими, яких вони сподівалися. Економічні результати цього періоду не були успішними.

У 70-і та 80-і роки такі економісти, як Роберт Лукас і Томас Сарджент (тепер обидва працюють в Університеті Чикаго), застосували теорію раціональних сподівань для дослідження того, чому активістська політика приносила такі погані результати. їхній аналіз поставив під сумнів можливість застосування макроекономічних моделей для оцінки потенційних впливів політики і те, що сама політика може бути ефективною, якщо населення сподівається, що саме така політика буде проводитися у життя. Оскільки аналіз Лукаса і Сарджента мав таке серйозне значення для способу проведення політики, то його було названо революцією раціональних сподівань ^{[128] [129]. У цьому розділі досліджуються теоретичні основи революції раціональних сподівань. Ми почнемо з Лукасової критики, яка показує, що, оскільки сподівання важливі в економічній поведінці, важко дізнатися, якими будуть на­слідки активістської політики. Потім ми проаналізуємо впливи раці­ональних сподівань на інструментарій сукупного попиту і сукупної пропозиції, що був розвинутий у 26 розділі через дослідження трьох моделей, які включали сподівання в різні способи.}

Порівняння всіх цих трьох моделей показує, що існування раціо­нальних сподівань робить активістську політику менш успішною і ставить питання про довір’я як про важливий елемент, що впливає на наслідки урядової політики. За наявності раціональних сподівань суттєвою складовою для успішної антиінфляційної політики є довір’я до цієї політики в очах громадськості. Революція раціональних споді­вань нині нерідко перебуває в центрі поточної полеміки з багатьох питань монетарної політики, що має важливе значення для того, як слід проводити монетарну і фіскальну політику.