ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУ

Необхідність кредиту. Економічною основою, на якій вини­кають і розвиваються кредитні відносини, є існування товарного виробництва й товарного обігу.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення й розвитку товарного виробницт­ва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних вироб­ників (селян, ремісників).

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх ета­пах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих фор­мах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позич­ковий капітал, спрямовуючи його переважно у сферу підприєм­ницької діяльності, банки створили підґрунтя для перебудови системи кредитних відносин.

В умовах ринкової економіки кредит набуває загального ха­рактеру, стає обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та ци­вілізоване становлення нових підприємств малого і середнього бізнесу, впровадження нової техніки, сучасних технологій тощо.

Необхідність кредиту тісно пов'язана з особливостями круго­обігу капіталів, що знаходяться у розпорядженні суб’єктів гос­подарювання. Зокрема, кредит необхідний для підтримки безпе­рервності кругообігу капіталів діючих господарських формувань, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в період становлення ринкових від­носин. Більшість суб’єктів господарювання потребують кредитів, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, тобто між оплатою поточних витрат і надходженням виторгу.

Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту — це коливання потреб в обіговому капіталі, а також виникнення потреби у відтворенні основного капіталу діючого підприємства.

Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб'єкт господарювання повинен мати необхідні запаси, Що створюються його власним коштом. Однак через різні обстави­ни, специфічні для кожного суб’єкта господарювання (сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо), потреба в обіговому капіталі може раптово зростати, що й зумовлює необхідність одержання кредиту. За рахунок кредиту, як правило, покривається лише різниця між загальною потребою в обіговому капіталі і наявними в розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит є балансуючим джерелом формування обігових капі­талів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Значні коливання потреб в основному капіталі зумовлені особ­ливостями його відтворення.

Отже, необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі круго­обігу індивідуальних капіталів одні суб’єкти господарювання на­громаджують тимчасово вільні кошти, а інші — потребують цих коштів. Кредит сприяє розв’язанню суперечності між можливим тимчасовим “заморожуванням” коштів і необхідністю їх ефектив­ного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тим­часово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.

Сутність кредиту як економічної категорії. Слово “кредит” походить від латинського “creditum”, що означає “позика", “борг". Цей термін також перекладається як “вірю", “довіряю". А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є най­більш загальне тлумачення кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, більшість дослідників звертають увагу на такі засади кредиту:

- кредит — це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтуєть­ся на взаємній довірі сторін цих відносин;

- економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тим­часово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

- кредитування — це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику па умовах повернення, платності та добровільності.

Якщо узагальнити ці ознаки кредиту⁷, то можна дати таке ви­значення: кредит — це система економічних відносин, що вини­кають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тим­часово вільних коштів та їх використання на умовах повернення й платності.

Кредиту, в ринковій економіці, притаманні такі ознаки:

- по-перше, позичальниками здебільшого стають суб’єкти господа­рювання, кредиторами — переважно банки;

по-друге, гроші, надані в позику, використовуються позичаль­ником як капітал;

- по-третє, джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

- по-четверте, кредит використовується як гнучкий механізм “пере­ливання” капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівню­вання норми прибутку.

Кредитні відносини. Кредит забезпечує трансформацію гро­шового капіталу в позичковий та відображає стосунки між креди­торами й позичальниками. Ці сторони називаються суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода, — об’єктами кредиту.

Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому економічному суб’єкту в тимчасове користування. Креди­тором може бути юридична чи фізична особа, у розпорядженні якої знаходяться тимчасово вільні кошти.

Позичальник — суб’єкт кредитних відносин, який отримує у тимчасове користування кошти на умовах повернення в обумов­лений строк та відповідну плату. Позичальником може бути юри­дична чи фізична особа, котрій не вистачає власного капіталу.

Специфіка кредитних відносин полягає в тому, що суб’єкти кредиту можуть бути як кредиторами, так і позичальниками. Еко­номічна роль і місце позичальника в кредитній операції відрізня­ється від ролі й місця кредитора. Позичальник не стає власни­ком позичених йому коштів, він лише реалізує право тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу залишається кредитор. Згадаймо відомий вислів: “Узявши кредит, позичаєш чужі гроші на певний термін, а віддавати треба власні гроші й назавжди”.

Для того, щоб можливість одержання кредиту стала реальніс­тю, необхідні певні економічні передумови.

По-перше, оскільки сама природа кредитної операції ґрунту­ється на тимчасовому позичанні чужої власності, це зумовлює необхідність матеріальної відповідальності учасників такої опера­ції за виконання взятих на себе зобов’язань. Для цього контр­агенти, що вступили в кредитні відносини, повинні мати якесь власне майно або, принаймні, право розпоряджатися таким май­ном. Позичальник зобов’язаний надати кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарантіями можуть бути, наприклад, застава майна для забезпечення позики, зобо­в’язання гаранта, поручителя (солідної фірми або банку) чи страхової компанії погасити заборгованість у разі неплатоспро­можності позичальника. Водночас, кредитні відносини між суб’єк­тами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу кошти не здійснюють кругообігу, або коли той, хто хоче скорис­татися кредитом, не має постійного доходу. Тому учасники кре­дитної операції мають бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони є цивільно дієздатними і мають стабільні гарантовані дже­рела доходів.

По-друге, можливість кредитних відносин реалізується лише за умови збігу інтересів кредитора й позичальника. Кредитор має бути так само зацікавлений надати позику, як позичальник її отримати. Такий збіг інтересів не досягається автоматично навіть при наявності вільних грошових ресурсів у одного контрагента і потреби у коштах в іншого. Вирішальне значення має узгод­ження конкретних параметрів (умов) позики — її цільового при­значення та забезпечення, терміну кредитування, величини про­цента, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

По-третє, для кредитора спонукальним мотивом для надання позики є одержання позичкового процента. Без одержання від позичальника доходу у вигляді процента у кредитора не буде стимулу надавати кредит. У свою чергу, необхідність погашення кредиту та сплати процентів за користування ним породжує за­цікавленість позичальника у раціональному техніко-економічному обґрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також стає засобом контролю за окупністю кредитних вкладень.

Кредитні відносини виникають між різними економічними суб’єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, яка визначається складом суб’єктів та характером їхньої еконо­мічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення. Можна виділити п’ять загальних типів кредитних відносин:

1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності — з іншого. Вони характеризуються на підставі того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. За умов ринкової економіки широкого розвитку набувають кре­дитні відносини між су б" єктами господарської діяльності, що пов’язано, насамперед, із запровадженням у господарський обіг комерційного кредиту та вексельного обігу.

3. Кредитні відносини між банками й державою складаються, передо­всім, у процесі реалізації державних цінних паперів, які активно можуть “працювати’" на вторинному ринку. -

4. Набирають дальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депози­ти, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки падають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце належить кредитам для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства тощо.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між держа­вами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валют­них чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

На підставі вищенаведеного можна зробити висновок про те, що кредит є об’єктивною вартісною категорією, а його необхід­ність пояснюється існуванням в суспільстві товарно-грошових від­носин. Передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами — постійне коливання потреби в коштах у суб’єктів господарювання та різноманітність джерел надходження цих коштів.

Кредит, як вартісна категорія, тісно пов’язаний з категоріями грошей і фінансів (рис. 7.1).

Кредит має багато спільного з грошима і фінансами. Всі вони є вартісними категоріями і тісно переплітаються між собою функ­ціонально. Кредит у функції перерозподілу вартості забезпечує концентрацію та переміщення капіталу і, тим самим, сприяє фор­муванню фінансових ресурсів, розвитку економіки. Кредит тісно пов’язаний з фінансами при формуванні та використанні дер­жавного бюджету. Фінанси та кредит покликані разом забезпе­чувати процес розширеного відтворення.

Кредит особливо пов’язаний з грошима. Так гроші, як засіб платежу, з’явилися в обігу на ґрунті кредитних відносин. Емісія сучасних грошей здійснюється банківською системою на кредит­ній основі. Кредит виступає формою (інструментом) обігу “грошей як капіталу”, матеріалізацією якого є кредитні гроші, що репре­зентують вартість капіталу — вартість, що самозростає. Отже, кредит за сферою використання є більш “вузькою” категорією, ніж гроші.

Водночас, кредит, як специфічний тип економічних відносин, має свої особливості, що відрізняють його від інших економічних (вартісних) категорій:

- при наданій кредиту позичальник лише реалізує право тимчасового користування наданими коштами чи цінностями (об’єкт кредиту залишається у власності кредитора);

-суб’єкти кредиту можуть почергово виступати як у ролі кредитора, так і в ролі позичальника;

- позичальник зобов’язаний пред’явити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення борту;

- повернення кредиту здійснюється позичальником, а у виключних випадках - третьою особою - гарантом, якщо позичальник неспро­можний сам це зробити;

конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обста­вин: 1) особливостей кругообігу коштів у позичальника (на який термін необхідні кошти і коли він зможе погасити позику) та 2) можливостей кредитора щодо терміну, на який він може па­дати кредит;

характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. Формула руху позичкового капіталу в ринковій економіці

має вигляд Г - Г. При цьому слід зауважити, що вартість зростає не в сфері обігу, а в сфері виробництва Г - T... В - T - Г;

- кредитні відносини реалізуються тоді, коли збігаються інтереси кредитора і позичальника відносно конкретних параметрів позики, в першу чергу її цільового призначення, забезпечення, терміну кредитування та величини позикового процента.

7.3.