ПОЛЕМІКА ЩОДО АКТИВІСТСЬКОЇ ТА HEAKTHBICTCbKOi ПОЛІТИКИ
Всі економісти в ідеалі прагнуть однієї мети — забезпечення високої зайнятості та стабільності цін. Проте їхні погляди стосовно досягнення цієї мети часто не збігаються. Прихильники активістської політики вважають, що самокоригуючий механізм пристосування через заробітну плату і ціни працює надто повільно.
Через це виникає необхідність для уряду проводити активну політику пристосування з метою усунення високого рівня безробіття, коли такий виникає. Прихильники неактивіз- му, з іншого боку, вважають, що функціонування економіки поліпшилося б, якби уряд уникав активної політики, спрямованої на усунення безробіття. Отже, ми розглянемо полеміку про активістську та неакти-
Графік 28.9. Норма безробіття і природний рівень безробіття: 1960—1990 рр.
Джерела: норма безробіття: Economic Report of the President; природний рівень безробіття: Robert Gordon, Macroeconomics, Fifth Edition (Chicago: Scott, Foresman, 1990).
вістську політику насамперед з позиції того, якою, з точки зору обох підходів, має бути політика, коли економіка терпить від безробіття.
Реакція на високе безробіття
Припустімо, що урядовці мають справу з ситуацією, коли економіка перемістилася в точку 1' на графіку 28.10. У цій точці сукупний обсяг виробництва (Yr) нижчий за природний, і економіка потерпає від високого безробіття. В урядовців є два можливих підходи. Перший: вони не вживають ніяких заходів (прихильники неактивізму), тоді крива сукупної пропозиції буде зрештою з часом переміщуватися, і економіка рухається з точки 1' у точку 1, де відновлюється повна зайнятість. Активістська альтернатива полягає в усуненні високого безробіття шляхом переміщення кривої попиту праворуч в AD2. Це переміщення досягається через проведення стимулювальної політики (збільшення пропозиції грошей, збільшення урядових видатків або зниження податків).
Якби творці економічної політики могли перемістити криву сукупного попиту в AD2 миттєво, тоді економіка одразу ж перемістилася б у точку 2, де має місце повна зайнятість. Проте існує декілька видів лагів, що не допускають цього негайного переміщення:1. Інформаційний лаг — час, потрібний урядовцям, щоб отримати фактичні дані, які відображають стан економіки. Точні дані стосовно
ВНП, наприклад, недоступні протягом кількох місяців після закінчення повного кварталу.
2. Контрольний лаг — час, потрібний урядовцям, щоб упевнитися, що одержані дані сигналізують про майбутній стан економіки. Наприклад, з метою мінімізації помилок Національне бюро економічних досліджень (установа, що офіційно реєструє ділові цикли) не повідомляє, що економіка входить у рецесію, доти, доки не мине шість місяців з часу, коли воно визначило, що спад почався.
3. Законодавчий лаг — час, потрібний для прийняття законодавства з метою проведення відповідної політики. Такого лагу не існує для більшості важелів монетарної політики, таких, як операції на відкритому ринку. Проте цей лаг може мати важливе значення для проведення фіскальної політики. Інколи може знадобитися від шести місяців до року, щоб законодавчо змінити податки або державні видатки.
4. Виконавчий лаг — час, потрібний творцям економічної політики, щоб змінити інструментарій для проведення нової політики. Цей лаг не має значення для здійснення операцій на відкритому ринку, бо торговельний відділ ФРС може майже одразу купувати або продавати облігації, коли йому накаже діяти так Федеральний комітет відкритого ринку. Проведення фіскальної політики потребує часу. Наприклад, потрібен час, щоб урядові установи змінили свою поведінку видатків, як у випадку зміни податкових таблиць.
5. Ефективний лаг — час, потрібний для політики, щоб вплинути на економіку. Важливим елементом монетаристської точки зору є те, що цей лаг для змін пропозиції грошей є тривалим і мінливим (від декількох місяців до декількох років).
Кейнсіанці звичайно розглядають фіскальну політику як таку, що має коротший ефективний лаг, ніж монетарна політика (фіскальна політика потребує приблизно року для досягнення її повного наслідку), але існує суттєва невизначеність щодо тривалості такого лагу.Активістська і неактивістська позиції
Тепер, коли розуміємо обставини, що впливають на прийняття урядовцями рішення щодо проведення активістської чи неактивістської політики, можемо розглянути, якому ВИДОВІ політики ми б віддали перевагу.
Випадок для активістської політики. Прихильники активізму, як-от кейнсіанці, розглядають пристосування цін та заробітної плати як процес, що протікає дуже повільно. Отже, вони бачать великі втрати від політики невтручання в економіку, тобто від неактивістської політики. Повільне повернення назад до повної зайнятості матиме своїм результатом великі втрати обсягу національного виробництва. З іншого боку, навіть коли п’ять видів лагів, що тут описані, гальмують на рік або два переміщення кривої сукупного попиту до AD2, то крива сукупної пропозиції переміститься за цей час дуже мало. Придатним напрямом для творців економічної політики є, отже, активістська політика переміщення економіки у точку 2 на графіку 28.10.
Випадок для неактивістської політики. Прихильники неактивіз- му, як-от монетариста, розглядають пристосування цін і заробітної плати як процес, що протікає значно швидше, ніж вважають активісти. Неактивісти вбачають, що втрати від невтручання держави в економічні процеси невеликі, бо обсяг виробництва швидко повертається до природного рівня. З іншого боку, адепти неактивізму вважають, що активістська політика переміщення кривої сукупного попиту до AD2 буде дорогою і витратною, бо вона викликає більшу нестабільність і в рівні цін, і в обсязі виробництва. Причиною цієї нестабільності є те, що час, потрібний для переміщення кривої сукупного попиту до AD2, значний, в той час як процес пристосування цін і заробітної плати значно швидший.
Тому ще до того, як крива сукупного попиту переміститься праворуч, крива сукупної пропозиції переміститься вниз до AS2, і економіка рухатиметься з точки 1' до точки 1, в якій вона повертається до природного обсягу національного виробництва, Yn. Після пристосування сукупної пропозиції переміщення кривої сукупного попиту до AD2 зрештою справляє свій вплив, ведучи економіку до точки 2' — перетину AD2 і AS2. Сукупний обсяг національного виробництва Y2. є тепер більшим за природний рівень (Y2. > Yn), і тому крива сукупної пропозиції переміщуватиметься ліворуч до AS1, переміщуючи економіку у точку 2, де обсяг виробництва повертається до природного рівня.Хоча активістська політика зрештою переміщує економіку до точки 2, що мали на увазі урядовці, вона привела до ряду рівноважних точок 1’, 1, 2', 2, в яких і обсяг виробництва, і рівень цін стали дуже нестабільними. Обсяг виробництва перестрибує свій бажаний рівень, Уп, а рівень цін падає з Pr до P1, а далі зростає до P2, і, зрештою, до P2. Оскільки така мінливість небажана, урядовці були б у кращій позиції при проведенні неактивістської політики, яка перемістила б економіку до точки 1 і залишила б її там.
Сподівання і полеміка щодо активізму та неактивізму
Наш аналіз інфляції з середини і до кінця 1970-х років (у прикладній вставці, яка вже розглядалася в цьому розділі) демонструє, що сподівання щодо політики можуть бути важливим елементом в інфляційному процесі. Врахування прогнозів, які складаються через політику встановлення заробітної плати (процес встановлення заробітної плати), забезпечує додатковий показ для проведення неактивістської політики.
Чи сподівання щодо політики мають значення для встановлення заробітної плати та підсилюють стимули для неактивістської політики? Випадок для неактивістської політики стверджує, що за повільного пристосування заробітної плати і цін активістська політика повертає економіку до повної зайнятості в точці 2 значно швидше, ніж потрібно для досягнення повної зайнятості у точці 1 за неактивістської політики. Проте доказ на користь активізму не враховує (1) можливості, що сподівання щодо політики мають значення для процесу встановлення заробітної плати, і (2) економіка може початково переміститися з точки 1 до точки 1', адже спроби робітників підвищити свою заробітну плату або збурення в пропозиції перемістять криву сукупної пропозиції з AS2 до AS1. Ми, отже, маємо поставити таке запитання стосовно активістської політики: чи крива сукупної пропозиції продовжуватиме переміщуватися ліворуч після того, як економіка досягнула точки 2, ведучи до інфляції витрат?
Відповідь на це запитання ствердна, якщо сподівання щодо політики мають значення. Наш аналіз інфляції витрат на графіку 28.5 означає, що коли робітники знатимуть, що в майбутньому матиме місце політика поступок, то вони продовжуватимуть нав’язувати свій рівень заробітної плати, а крива сукупної пропозиції переміститься ліворуч. Як результат, творці економічної політики змушені будуть пристосовувати витрати, пов’язані з переміщенням кривої сукупного попиту праворуч, для того, щоб усувати зростаюче безробіття. Активістська політика поступок з її націлюванням на високу зайнятість має приховані недоліки, що можуть вести до інфляції.
26 8-171
Основною перевагою неактивістської політики без поступок, за якої урядовці не повинні переміщувати криву сукупного попиту праворуч у відповідь на збільшення витрат, є те, що вона запобігає інфляції. Як показано на графіку 28.4, результатом нав’язування високого рівня заробітної плати, всупереч неактивістській політиці, буде певний період безробіття, що перевищує природний рівень, в якому фактично крива сукупної пропозиції і рівень цін повертатимуться назад до їхньої початкової позиції. Основним напрямком критики цього виду неактивістської політики є те, що економіка потерпатиме від тривалих періодів безробіття, коли крива сукупної пропозиції переміщуватиметься ліворуч. Робітники, можливо, не нав’язували б вищого рівня заробітної плати, якби вони знали, що їхні вигоди призведуть до тривалого періоду безробіття. Неактивістська без поступок політика має не лише перевагу щодо запобігання інфляції, але й приховані вигоди, бо відвертає переміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч, що веде до надмірного безробіття.
Висновок: якщо погляди робітників на майбутню політику — з поступками чи відсутністю поступок — матиме значення для процесу встановлення заробітної плати, тоді позиція для проведення неактивістської політики значно сильніша, а позиція для активістської політики значно слабша.
Чи сподівання щодо політики мають значення для процесу встановлення заробітної плати? Відповідь на це питання має неабияке значення при вирішенні, якій політиці віддати перевагу — активістській чи неактивістській. Вона стала основною темою поточних досліджень для економістів. Доказів ще недостатньо для остаточної відповіді. Проте можна запитати, чи сподівання щодо політики дійсно впливають на поведінку людей в інших сферах, а це, в свою чергу, допоможе нам встановити, чи вони є важливими для процесу встановлення заробітної плати.
Як відомо будь-якому учасникові переговорів, переконати вашого опонента в тому, що ви будете непоступливі, є критично важливим для успіху. Якщо ви, наприклад, торгуєтеся з автомобільним ділером щодо ціни, то ви повинні переконати його, що можете легко піти геть з його салону і купити автомобіль в іншій частині міста. Цей принцип також підходить і для проведення зовнішньої політики: ви матимете перевагу, якщо переконаєте вашого опонента, що навіть оголосите війну (будете непоступливі), якщо ваші вимоги не будуть задоволені. Так само, якщо ваш опонент сподівається на вашу поступливість, він неодмінно використає це. (Для прикладу див. вставку 28.2). Нарешті, всі, хто мав справу з дворічною дитиною, знають, що чим більше їй поступатися (проводячи політику поступок), тим більше вимог з’являється в дитини. Тобто сподівання людей щодо політики справді
Вставка 28.2
Небезпека політики поступок: дилема тероризму
Основна дилема, з якою має справу наша зовнішня політика протягом останніх років, полягає в тому, чи поступатися вимогам терористів, коли вони утримують американських заручників. Оскільки нам притаманне почуття тривоги за долю заручників, ми можемо схилятися до проведення політики поступок, до задоволення вимог терористів, щоб заручники неушкодженими прибули додому. Проте проведення політики поступок, імовірно, заохотить
терористів взяти додаткових заручників у майбутньому. Дилема тероризму висвітлює принцип, за яким опоненти скористаються з вашої поступливості в майбутньому, коли ви зробите їм поступки зараз. Усвідомлення цього принципу, який демонструє небезпеку політики поступок, пояснює, чому уряди таких країн, як США або Ізраїль, неохоче поступалися вимогам терористів, навіть коли це закінчувалося загибеллю заручників.
впливають на їхню поведінку. Отже, цілком правдоподібно, що сподівання щодо політики також впливають на процес встановлення заробітної плати [CXIII].
Правила проти свободи дій: висновки
З нашого аналізу можна зробити такі висновки: прихильники активізму вважають, що використання політики державного втручання усуває надмірне безробіття кожного разу, коли воно виникає. Вони розглядають процес пристосування цін і заробітної плати як надто інертний і несприйнятливий до сподівань щодо політики. Прихильники неакти- візму, з іншого боку, вважають, що політика державного втручання, яка протидіє надмірному безробіттю, є непродуктивною, бо заробітна плата і ціни швидко пристосовуються, а також тому, що сподівання щодо політики можуть мати значення для процесу встановлення заробітної плати. Прихильники неактивізму, отже, захищають проведення політики утримування кривої сукупного попиту від зміщень від трендового темпу зростання природного рівня обсягу виробництва. Монетаристи, які дотримуються неактивістської позиції і які також розглядають гроші як єдине джерело переміщень кривої сукупного попиту, отже, захищають політику, за якої Федеральна резервна система забезпечує зростання пропозиції грошей постійним темпом. Монетаристське правило відоме як правило постійного темпу зростання кількості грошей.
Як засвідчує наш аналіз, важливим елементом для досягнення успіху у проведенні політики, що не грунтується на поступках і дотримується правил незмінності її проведення, є довір’я. Люди мають вірити, що творці економічної політики будуть стійкими і не переміщуватимуть криву сукупного попиту для усунення безробіття зі зростанням витрат. Іншими словами, державні діячі повинні мати довір’я людей як борці з інфляцією. Інакше робітники виступатимуть за вищу заробітну плату, яка переміщуватиме криву сукупної пропозиції ліворуч, після того як економіка досягне повної зайнятості у точці, наприклад, 2, на графіку 28.10, і це вестиме до безробіття чи до інфляції, або водночас до обох цих бід. Натомість гідна довір’я політика, що грунтується не на поступках, а на правилах, дає вигоду, що робить зростання витрат менш імовірним і, отже, запобігає інфляції та можливому збільшенню безробіття. Наведений далі прикладний фрагмент показує, що недавній історичний досвід підтверджує важливість довір’я для успішного проведення політики.