ЗАСТОСУВАННЯ ПОЯСНЕННЯ ЗРОСТАННЯ ТЕМПІВ ІНФЛЯЦІЇ В США: 1960 — 1980 рр.
Тепер, коли виявлені основні джерела інфляції, застосуємо ці знання для з’ясування основних причин посилення інфляції з 1960-го по 1980 рік.
На графіку 28.7 показано зростання інфляції з 1960-го по 1980 рік.
На початку цього періоду щорічний темп інфляції становив близько 1 %, в той час як наприкінці сімдесятих — у середньому близько 8 %. Як теоретичний матеріал цього розділу пояснює таке зростання темпів інфляції?Дані за період з 1960-го по 1980 рік є вагомою підтримкою висновку, що інфляція — грошовий феномен. У цьому періоді існує тісна відповідність між динамікою темпу інфляції і темпом зростання кількості грошей за два роки до того (графік 28.7). (Темпи зростання кількості грошей взято за два попередні роки, бо наукові дослідження показують, що зміна у зростанні кількості грошей довго впливає на темп інфляції). Зростання інфляції у 1960—1980 рр. можна віднести за рахунок підвищення темпів зростання кількості грошей протягом цього періоду. Проте ви, можливо, зауважили, що у 1974—1975 рр. та 1979 —1980 рр. темп інфляції істотно вищий за темп зростання кількості грошей у двох попередніх роках. З розділу 26 ви можете згадати, що тимчасовий спалах темпів інфляції у ці роки можна віднести за рахунок збурень- зривів пропозиції внаслідок зростання цін на нафту та продовольчі товари, що відбулося у 1973—1975 рр. і в 1978—1980 рр.
Графік 28.7. Інфляція і зростання кількості грошей: 1960—1990 рр. Джерело: Economic Report of the President.
Однак зв’язок між зростанням кількості грошей та інфляцією після 1980 р. на графіку 28.7 аж ніяк не очевидний. Це результат суттєвого прискорення обігу грошей у 1980-і роки (показано у розділі 23). Справді, перша половина 1980-х років є періодом швидкої дезінфляції (значне падіння темпу інфляції). Проте темп зростання кількості грошей, що поданий на графіку 28.7, не виявляє очевидної спадної тенденції до припинення дезінфляційної політики.
(Дезінфляційний процес у 1980-і роки буде проаналізовано в іншому прикладному додаткові наприкінці цього розділу). Хоча окремі економісти розглядають 1980-і роки як доказ відсутності зв’язку зростання кількості грошей та інфляції, інші вбачають 1980-і роки особливим періодом з великим коливанням процентних ставок та фінансовими інноваціями, що зробило правильне вимірювання грошей важким завданням (див. розділ 2). За цим підходом, 1980-і роки є відхиленням, тому вважається, що тісна відповідність грошей та інфляції підтверджується.Яка основна причина зрослого темпу збільшення кількості грошей, що мав місце з 1960 р. по 1980 р.? Ми виявили два можливі джерела інфляційної монетарної політики: урядову прихильність до забезпечення високої зайнятості та бюджетні дефіцити. На графіку 28.8 подивімося, чи бюджетні дефіцити можуть пояснити перехід до інфляційної монетарної політики, застосувавши відношення державного боргу до ВНП. Це відношення забезпечує міру того, чи дефіцит державного бюджету справляє тиск у напрямі до підвищення процентних ставок. Щойно це від-
ношення зростає, то виникає тенденція до підвищення процентних ставок, зумовлена бюджетним дефіцитом, оскільки населення тоді спонукають володіти більшою кількістю державних облігацій порівняно з його спроможністю купувати їх. Дивно, що протягом двадцятирічного періоду, з 1960-го по 1980 рік, це відношення зменшувалося, а не зростало. Отже, бюджетний дефіцит у США в цьому періоді не збільшував процентних ставок і тому не міг заохотити ФРС розширити пропозицію через купівлю облігацій. Отже, з графіка 28.8 випливає, що можна виключити бюджетні дефіцити як джерело зростання інфляції в цьому періоді.
Оскільки політичні діячі цього періоду часто нарікали на бюджетні дефіцити, чому ж тоді дефіцити не вели до зростання відношення борг — ВНП? Причина полягає в тому, що в цьому періоді бюджетні дефіцити були достатньо малими, через що збільшення розміру державного боргу протягом двадцятирічного періоду було все ще повільнішим, ніж зростання національного ВНП, і відношення боргу до ВНП зменшувалося.
Ви можете побачити, що тлумачення розмірів бюджетного дефіциту є складною справою [112].Оскільки бюджетний дефіцит виключено нами як збурювач, то що ще могло бути основною причиною вищого темпу зростання кількості грошей та вищих темпів інфляції у 1960-і роки? З графіка 28.9, який показує норму безробіття стосовно природного рівня безробіття, випливає, що безробіття в економіці було нижчим природного рівня, за винятком одного року, протягом всього періоду 1965—1973 рр. Це означає, що у 1965 —1973 рр. американська економіка зазнавала інфляції попиту, що показано на графіку 28.6.
В намаганні досягнути цільового обсягу національного виробництва, що був надто високим, державні діячі проводили політику, яка безперервно переміщувала криву сукупного попиту праворуч. Тому індукувалося безперервне зростання рівня цін, що описано графіком 28.6. Це мало місце тому, що урядовці, економісти та політики стали орієнтуватися в середині 60-х років на 4 %-ну цільову норму безробіття. Цей рівень безробіття, як тоді вважалося, узгоджувався зі стабільністю цін. Більшість економістів нині погоджуються, що природний рівень безробіття в цьому періоді був суттєво вищим— в межах 5—6 % (див. графік 28.9). Наслідком недоречного націлювання на 4 %-ну норму безробіття став початок найтривалішого інфляційного періоду в американській історії.
Після 1975 р. норма безробіття залишалася вищою за природний рівень безробіття, але інфляція продовжувалась. Виглядає так, що ми маємо справу з явищем інфляції витрат, показаної на графіку 28.5 (але імпульс для цієї інфляції дала попередня інфляція попиту). Тривалість інфляції має пояснюватись тим, що урядова політика далі була спрямована на досягнення високої зайнятості. З вищим темпом сподіваної інфляції, яка початково виникає з інфляції попиту, крива сукупної пропозиції на графіку 28.5 продовжувала переміщуватись ліворуч, викликаючи зростання безробіття. Це безробіття влада намагалася усунути шляхом переміщення кривої сукупного попиту праворуч. Наслідком було продовження інфляції, яка почалася у 1960-і роки.