СИСТЕМА ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ

Система золотого стандарту сформувалась у ХІХ ст. як золото­монетний стандарт. У цей період відбувся відхід від срібного обігу і країни одна за одною запровадили обмін національних валют на зо­лото.

Причини швидкого поширення золотого стандарту в другій поло­вині XIX ст. досліджував відомий учений Й. А. Шумпетер; він виді­лив такі з них: авторитет Великої Британії, яка в цей період досягла найбільшого розквіту; популяризація досвіду використання золотого стандарту у засобах масової інформації; “міраж автоматизму” - при золотому стандарті втручання держави у грошовий обіг зводилось лише до визначення золотого вмісту монет. Система була саморегу­льованою. Якщо в якусь країну надходило більше золота, то це вело до грошової та кредитної експансії, якщо ж золоті резерви країни змен­шувались, то це спричиняло обмеження обсягів грошової маси і кре­дитних можливостей.

Юридично як світова валютна система золотий стандарт у формі золотомонетного стандарту був оформлений міжнародною угодою на Паризькій конференції 1867 р. Золото за цією угодою визнане єдиною формою світових грошей.

Золотомонетний стандарт ґрунтувався на таких принципах.

По-перше, фіксація золотого вмісту національних валют і наяв­ність на цій підставі твердих валютних курсів, які визначали на заса­дах золотих паритетів - співвідношення золотого вмісту двох валют. Курси плавали в межах золотих точок, тобто відхилялись від офіцій­них паритетів лише на ±1%. Якщо ринковий курс валюти відхилявся на більше значення, то боржники за міжнародними зобов’язаннями розраховувалися золотом, а не іноземною валютою.

По-друге, золото вільно рухалось між країнами, тобто платежі за кордон і з-за кордону не мали обмежень. Хоча зазначимо, що і в той час золото слугувало лише для оплати пасивного сальдо балансу між­народних розрахунків країни. Навіть у період розквіту золотого стан­дарту міжнародні розрахунки здійснювали за допомогою тратт (пере- казних векселів).

По-третє, в обігу функціонували золоті монети, а також банкноти, розмінні на золото за першою вимогою власника. Цей обмін забезпе­чували комерційні банки. Коли ж вони не мали такої змоги, то обмін проводили центральні банки країн.

Тому четвертий принцип, на якому ґрунтувалась система золотого стандарту, полягав у потребі встановлення золотого забезпечення (по­криття) золотими запасами центральних банків банкнотної емісії.

Золотомонетний стандарт діяв у країнах Західної Європи до по­чатку Першої світової війни (1914), у Японії до 1917 р., США зберегли його до 1933 р.

Перша світова війна призвела до кризи світової валютної системи. З початком війни центральні банки країн, що воювали, припинили роз­мін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військо­вих витрат.

До 1920 р. курс фунта стерлінгів щодо долара США знизився на 1/3, французького франка й італійської ліри - на 2/3, німецької марки - на 96% [10. С. 61].

Після Першої світової війни відбувся перехід до урізаних форм зо­лотого стандарту - золотозливкового і золотодевізного.

Новою світовою валютною системою, яка почала діяти після Пер­шої світової війни, була система золотодевізного стандарту, засно­вана на золоті і валютах, які обмінювали на нього (девізах). Юридич­но золотодевізний стандарт оформлений на міжнародній економічній конференції в м. Генуї (Італія) 1922 р.

Ця система передбачала використання у міжнародних розрахунках поряд із золотом національних кредитних грошей. Проте жодна ва­люта в цей період не мала статусу резервної. Система зберігала золо­ті паритети. Конвертація валют у золото відбувалась непрямим шля­хом - через девізи.

Золотий стандарт у вигляді золотозливкового запровадили після Першої світової війни дві європейські країни: Англія (1925) та Фран­ція (1928). За золотозливкового стандарту золоті монети в обігу не функціонують. Національні гроші - фунт стерлінгів та франк - можна було обміняти лише на зливок золота. Наприклад, в Англії 1 700 фун­тів стерлінгів обмінювали на зливок золота масою близько 12 кг. Схе­ми конвертації національних валют у золото зображено на рис. 18.1.

Рис. 18.1. Схеми конвертації національних валют у золото в системі золотого стандарту

Післявоєнний золотий стандарт у всіх його формах проіснував не­довго. Світова економічна криза поклала край функціонуванню цієї системи. Країни припинили обмін національних валют на золото: Ве­лика Британія - 1931 р., США - 1933 р. Після припинення існування золотого стандарту створено валютні блоки. У 1931 р. виник стер­лінговий блок, до складу якого ввійшли країни Британської імперії та деякі інші держави. У 1933 р. після скасування золотого стандарту в США створено доларовий блок, до якого увійшли США, Канада, країни Латинської Америки. Європейські країни - Франція, Бельгія, Нідер­ланди, Швейцарія, а пізніше - Італія та Польща - створили 1933 р. зо­лотий блок, який проіснував до 1936 р.

18.3.