СКЛАДНІШІ ДОКАЗИ МОНЕТАРИСТІВ. МОДЕЛЬ СЕНТ-ЛУЇСА

У 1968 р. Леонел Андерсен і Джері Джордан, економісти з федерального резервного банку Сент-Луїса, опублікували першу версію моделі Сент- Луїса ^[101]. їхній намір полягав у перевірці трьох підтримуваних кейнсі- анцями позицій через використання складнішого скороченого фор­мального підходу.

Ця модель є варіантом підходу Фрідмана — Мейзельмана, що до­пускає впливи на сукупні видатки і від монетарної, і від фіскальної політики одночасно. Крім того, впливи обох видів політики не розгля­даються як негайні, вони радше можуть діяти на сукупні видатки з певною затримкою. Коли Андерсен і Джордан оцінили цю модель, використовуючи декілька вимірників фіскальної політики, то вони виявили, що ці три кейнсіанські позиції не знаходять підтримки. Монетарна політика, що представлена зміною пропозиції грошей, мала (1) могутніший вплив; (2) була більш прогнозованою щодо впливу; і (3) справляла швидший вплив, ніж фіскальна політика.

фіскальної політики, можливо, не точні, що може вести до примен­шення впливу цієї політики. Четверте — характеристика впливів фіс­кальної політики, можливо, надто спрощена. Наприклад, кейнсіанські структурні моделі допускають, що впливи фіскальної політики від­різняються в залежності від фази ділового циклу, у якій політика проводиться. П’яте заперечення полягає в тому, що існують, очевидно, інші змінні, які залишилися поза моделлю. Врахування цих змінних, можливо, змінило б оцінку ефективності монетарної політики порівняно з фіскальною політикою.

Водночас модель Сент-Луїса справді показує, що монетаристський доказ, поданий у складнішій скороченій формальній системі, яка міс­тить впливи і монетарної, і фіскальної політики, дозволяє цим видам політики впливати на довготривалу ділову активність. Проте критичні закиди проти скороченого формального доказу взагалі не розв’язуються підходом Сент-Луїса.