ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ

Сукупність елементів грошової системи визначає тенденції та за­кономірності її функціонування і розвитку. Унаслідок еволюції еконо­мічних відносин грошові системи змінювались та удосконалювались.

Грошові системи металевого обігу мали в обігу грошовий метал (монети), що виконував усі функції грошей. Банкноти в таких грошо­вих системах вільно обмінювали на метал.

Металеві грошові системи функціонували у формах біметалізму (XVI-XVIII ст.) та монометалізму (XIX ст.).

Біметалізм - це грошова система, у якій роль загального еквіва­лента відіграють два метали - золото і срібло.

Виділяють такі три різновиди біметалізму: система паралельної валюти, система подвійної валюти, система “кульгаючої” валюти.

Таблиця 3.1

ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ

Система паралельної валюти була історично першим різновидом біметалізму, для неї характерне співвідношення між золотом і сріблом відповідно до їхньої ринкової вартості. Труднощі, пов'язані з існуван­ням на ринку двох загальних еквівалентів та постійною зміною вар­тісного співвідношення між золотом і сріблом, призвели до запрова­дження системи подвійної валюти.

Система подвійної валюти - це грошова система, за якою вартісне співвідношення між золотом і сріблом держава визначає законодавчо зі збереженням їхнього відкритого карбування та обігу на ринках на однакових умовах. Однак і такий різновид біметалізму мав недоліки, пов'язані з невідповідністю реального ринкового співвідношення між золотом і сріблом із тим, що визначений державою. Нерівномірність витрат на видобуток і карбування золота та срібла призвела до того, що вартість одного металу була завищеною, іншого - заниженою. На­слідком цього стало витіснення з обігу недооціненого за законом мета­лу тим, вартість якого була завищена.

Системою “кульгаючої” валюти є грошова система, за якою золото і срібло вільно функціонують в обігу, відіграють роль законного пла­тіжного засобу, проте один з видів монет карбують у закритому по­рядку і з обмеженнями.

Біметалізм не відповідає потребам розвиненого ринкового госпо­дарства, оскільки два метали не можуть якісно виконувати функції міри вартості одночасно, загальним мірилом цінності може бути лише один з них [4. С. 154].

У 1865 р. Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія спробували зберегти систему біметалізму шляхом створення Латинського монетного союзу. З 1868 р. до них приєдналася Греція. Головною метою цього міждержав­ного фінансового утворення було об’єднання монетних систем перелі­чених країн і легалізація обігу їхніх монет у межах союзу. Відповідно до укладеної угоди, на територіях країн-учасниць союзу збереглися

- вільне карбування монет із золота та срібла з підтриманням фік­сованого співвідношення між ними (1 : 15,5);

- однаковий металевий вміст грошових одиниць, що дорівнював вмісту французького франка, який містив 4,5 г срібла або 0,29 г золота;

- можливість вільного обігу монет одних країн-учасниць на тери­торіях інших.

Проте вже з 1870-х років ринкова ціна срібла почала різко знижува­тись і його у великих кількостях перекарбовували в монети, що спри­чинило витіснення з обігу золотих монет. У таких умовах країнам- учасницям союзу стало невигідно допускати на свою територію срібні монети з інших країн.

Монометалізм - це грошова система, у якій роль загального екві­валента відіграє лише один метал (золото або срібло). Найпоширені­шим був золотий монометалізм, який існував у формах золотомонет­ного, золотозливкового та золотодевізного стандартів.

Золотомонетний стандарт - класична форма золотого мономета­лізму, що передбачає вільний обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, відсутність будь-яких валютних обмежень, ста­більність валютних курсів.

Для золотозливкового стандарту характерна відсутність в обігу зо­лотих монет, а банкноти можна обмінювати лише на стандартні золоті зливки масою не менше 12,4 кг кожен.

Золотодевізний стандарт - це грошова система, відповідно до якої банкноти можна обміняти на золото лише за посередництва девізи (іноземної валюти, розмінної на золото).

Золотозливковий та золотодевізний стандарти ще називають “урі­заними” формами золотого стандарту, оскільки в разі їхнього функці­онування золото не виконує функцій засобу обігу і платежу.

Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в пері­од великої депресії - економічної кризи 1929-1933 рр. і в перші після- кризові роки.

Системи паперово-кредитного обігу - це грошові системи, за яких обіг обслуговують паперові або металеві грошові знаки, що не мають внутрішньої вартості.

Під час функціонування паперової грошової системи грошові знаки випускають в обіг у вигляді казначейських білетів для покриття бю­джетного дефіциту, а не забезпечення потреб товарного обігу.

Характерними ознаками грошових систем, що ґрунтуються на обі­гові кредитних грошей, є скасування офіційного золотого вмісту, за­безпечення й обміну банкнот на золото, розвиток безготівкового грошового обігу і скорочення готівкового, посилення державного ре­гулювання грошового обігу, розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

Кредитний механізм емісії грошей створює передумови для забез­печення їхньої стабільності за допомогою регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обігу.

Саморегульовані грошові системи ґрунтуються на біметалізмі та монометалізмі, у яких діє механізм стихійного регулювання грошово­го обігу. Якщо через зміну обсягів виробництва і реалізації товарів по­треба в коштах скорочується, то відповідну їхню кількість вилучають з обігу, трансформуючи в скарби. І навпаки, у випадку зростання по­треби в грошових знаках їх зі сфери скарбів переводять в обіг.

Для регульованих грошових систем характерна наявність особли­вого механізму регулювання пропозиції грошей, що визначений дер­жавою. Регульованими є всі сучасні грошові системи, що ґрунтуються на нерозмінних на золото кредитних грошах.

Неринковим грошовим системам властиві обмеження щодо віль­ного функціонування грошей і переважання адміністративних ме­тодів регулювання грошового обігу. Такі грошові системи відповіда­ли потребам адміністративно-командної економіки з законодавчим розмежуванням грошового обігу на готівковий і безготівковий, за­бороною певних видів грошових операцій, проведенням жорсткого контролю за ними, обмеженням кредитних відносин тощо.

У грошових системах ринкового типу грошовий обіг регулюють шляхом використання економічних методів впливу на грошову масу. Для таких систем характерні розмежування емісії готівкових і безго­тівкових грошей між різними ланками банківської системи: централь­ним та комерційними банками, наявність взаємозв’язку між безготів­ковим і готівковим грошовим обігом з переважанням безготівкового, незалежність центрального банку від держави, забезпечення грошо­вих знаків активами банківської системи тощо.

Закриті грошові системи передбачають використання валютних обмежень, що виявляється в адміністративному регулюванні валют­ного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валют­ного курсу тощо. Такий тип грошової системи був притаманний краї­нам колишнього СРСР.

У відкритих грошових системах втручання держави в регулюван­ня валютних відносин є мінімальним. Це виражене у повній конверто­ваної валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу, відсутності обмежень на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами.

3.3.