СУТНІСТЬ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

Для організації системи грошових відносин у державі необхідні пев­ні об'єктивні та суб’єктивні передумови, до яких належать, по-перше, досягнення достатньо високого рівня розвитку товарно-грошових відносин, що зумовлює потребу їхнього регулювання державою, і, по­друге, визначення в законодавчому порядку законних платіжних засо­бів та регламентація їхнього обігу.

Поняття “грошова система” можна розглядати за функціональним та інституційним підходами.

Функціональний підхід до тлумачення поняття “грошова система” передбачає її характеристику як упорядковану сукупність грошових відносин, форм, методів і принципів організації грошового обігу в державі чи в єдиному економічному просторі.

За інституційним підходом грошова система є сукупністю інсти­тутів, які створюють та регулюють економічні й правові основи емісії грошей, способи їхнього обігу, нагромадження, розподілу та перероз­поділу.

На практиці функціональний та інституційний підходи до тлума­чення сутності грошової системи взаємопов’язані й утворюють єд­ність системи. Грошові відносини, їхні форми, методи та принципи організації в державі чи єдиному економічному просторі не можуть існувати поза межами інститутів, що їх організують. Відповідно, грошово-кредитні інститути з’являються саме тоді, коли грошові від­носини набувають достатньо розвинених форм і виникає необхідність їхнього регулювання [5. С. 93-94].

Отже, грошова система - це законодавчо визначена форма органі­зації грошового обігу в державі. Грошові системи кожної окремої краї­ни формуються історично, відображають досягнутий рівень розвитку економічних відносин та національні особливості. Держава формує власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки [4. С. 146].

Грошова система кожної держави складається з окремих елементів, які тісно взаємодіють між собою і забезпечують її цілісність.

- найменування грошової одиниці;

- масштаб цін;

- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного пла­тіжного засобу;

- регламентація безготівкових грошових розрахунків;

- регламентація готівкового грошового обігу;

- регламентація режиму валютного курсу;

- державні органи, які здійснюють регулювання грошового обігу та конт­роль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці визначене на законодавчому рівні й зумовлене, зазвичай, історичними процесами становлення та розвит­ку держави, проте у випадках поділу або об’єднання країн новоутворе­на держава може запровадити нове найменування грошової одиниці. Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.

Масштаб цін - це вартість, відображена в грошовій одиниці. За умов, коли роль грошей відігравали благородні метали (золото і сріб­ло), він був законодавчо визначений їхнім ваговим вмістом у грошовій одиниці. У сучасних умовах металевого вмісту грошової одиниці не визначають, однак про наявність масштабу цін свідчить різниця в рів­нях цін на одні й ті ж товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Крім того, масштаб цін може змінюватися внаслідок впливу ін­фляції, тому його підтримка на сталому рівні протягом довготривало­го періоду є важливим завданням держави.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодав­чий орган держави, який надає їм статусу законного платіжного засо­бу. Відповідно до Закону України “Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймають усі фізичні та юридичні особи без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів. Емісію національної грошової одиниці мо­нопольно провадить Національний банк України.

Крім видів грошових знаків, важливе значення для зручності учас­ників платіжного обороту має їхня купюрність (розмірність номіна­лів банкнот і розмінної монети).

Регламентація безготівкових грошових розрахунків - важливий елемент грошової системи кожної держави, оскільки дає змогу вдоско­налювати безготівковий грошовий обіг для зміцнення платіжної дис­ципліни, максимального прискорення платежів, контролю за їхньою легальністю.

Нормативно-правовою базою реалізації безготівкових розрахунків в Україні є закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та переказ кош­тів в Україні”, “Про обіг векселів в Україні”, Інструкція про міжбанків- ський переказ коштів в Україні в національній валюті, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення опера­цій з їх використанням та ін.

Безготівкові розрахунки кожної держави реалізують у межах спеці­ально створених платіжних систем як важливих складових грошової системи. Платіжні системи передбачають механізми переказу коштів між економічними суб’єктами (юридичними особами, фізичними осо­бами, банками тощо) та функціонують на підставі спеціальних прин­ципів здійснення платежів.

Переказ коштів у платіжній системі виконують за допомогою пла­тіжних інструментів, до яких належать документи на переказ (пла­тіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, платіжні вимоги, меморіальні ордери, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги тощо) і спеціальні платіжні засоби (наприклад, платіжні картки).

У більшості країн світу, у тому числі й Україні, платіжну систе­му формують декілька самостійних систем, кожна з яких обслуговує окрему платіжну сферу.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем належать такі:

- внутрішньобанківські платіжні системи, створені банками для перека­зування коштів між 'їхніми підрозділами (філіями);

- системи міжбанківських розрахунків, призначені для переказу коштів між банківськими установами;

- системи масових платежів, створені для переказу коштів за операціями, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Окрім внутрішньодержавних, в Україні функціонують також між­народні платіжні системи.

Регламентація готівкового грошового обігу передбачає застосу­вання технічних заходів щодо посилення захисту купюр від фальшу­вання (водяний знак, захисна стрічка, рельєфні елементи, суміщений малюнок, райдужний друк, антисканерна сітка, мікротекст, видимі за­хисні волокна та ін.), запровадження правил визначення платіжності банкнот і монет, аналіз стану та розроблення заходів з удосконалення структури і динаміки готівкового обігу, регулювання готівкового гро­шового обігу в небанківській сфері та регулювання касових операцій банків.

Обіг готівки, який відбувається через каси підприємств і організа­цій усіх форм власності та видів діяльності, регламентований Поло­женням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яким обумовлено вимоги до організації готівкових розрахунків, по­рядок оформлення касових операцій, обмеження розміру готівки, що перебуває в касах підприємств, через запровадження лімітів залишку готівки в касі тощо.

Крім того, чинне законодавство України передбачає граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень [19].

Регулювання касових операцій банків в Україні регламентоване Ін­струкцією про касові операції в банках України, яка визначає правила

- приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку;

- видачі готівки національної та іноземної валюти клієнтам з 'їхніх ра­хунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їхніх рахунків чи відповідного ра­хунка банку через його касу або банкомат;

- приймання від фізичних і юридичних осіб готівки національної та іно­земної валюти для переказу і виплати отримувачу суми переказу в го­тівковому вигляді;

- вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на до­слідження;

- обміну клієнтам непридатних до обігу банкнот (монет) національної валюти на придатні.

Регламентацію режиму валютного курсу використовують для за­хисту і забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Валютний курс - це вартість грошової одиниці однієї країни, ви­ражена у грошових одиницях інших країн або міжнародних платіжних засобах.

Запровадження порядку визначення курсу національної валюти, його зміни та використання для розрахунків у міжнародних економіч­них відносинах прийнято називати режимом валютного курсу. Відпо­відно до класифікації Міжнародного валютного фонду, залежно від ступеня свободи щодо зміни валютного курсу всі валюти поділяють на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом [21. С. 117-118]. Детальніше цей елемент розглянуто в розділі 16.

Функції регулювання грошового обігу та контролю за дотриман­ням чинного законодавства з монетарних питань покладено на центральний банк держави. В Україні, згідно з Конституцією та Зако­ном “Про Національний банк України”, їх виконує Національний банк України (НБУ). Всі інші органи державного управління, застосовуючи заходи впливу на грошовий обіг, повинні узгоджувати свої дії з НБУ.

3.2.