ТЕОРІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.2.1. Кейнсіанська теорія грошово-кредитного регулювання

Кейнсіанська теорія грошей сформувалась у 20-30-х роках XX ст., тоб­то в період різкого загострення економічних і соціальних проблем, які спричинили світову економічну кризу 1929-1933 рр.

Дж. М. Кейнс уважав, що періодичні спади і депресії є характерною рисою ринку вільної конкуренції, тому для забезпечення ринкової рівноваги та стабільного розвитку потрібно створити механізм дер­жавного регулювання економіки. У праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” учений критикував основи класичної теорії. Він стверджував, що ринкова економіка не є саморегульованою системою, яка здатна на безперервне процвітання. Нестабільність приватних ін­вестицій зумовлює нестабільність економіки.

Базовим кейнсіанським рівнянням є рівняння сукупних видатків

У цьому рівнянні державні видатки - прямий компонент сукуп­ного попиту. Тому вони є важливим елементом політики державного регулювання. Збільшення чи зменшення державних видатків сприяє розширенню або скороченню обсягу внутрішнього виробництва. З огляду на це держава під час спадів повинна збільшувати свої видатки, а під час інфляції - зменшувати їх. Податкова політика впливає на спо­живання та інвестиції прямо і передбачувано.

Рис. 2.1. Кейнсіанський передавальний механізм монетарної політики [5. С. 398]

Значну увагу Дж. М. Кейнс приділяв аналізу мотивів нагромаджен­ня грошей (див. розділ 5). Він також дослідив роль процента і його вплив на динаміку інвестицій та з'ясував, як динаміка інвестицій впливає на зміну інвестиційного попиту, зайнятості, темпи економіч­ного зростання. Вчений виправдовував помірну інфляцію, грошово- кредитну політику, спрямовану на розширення пропозиції грошей з метою стимулювання ефективного попиту для сприяння зайнятості та економічному зростанню. Водночас він застерігав від можливості виникнення “ліквідної пастки”. Кейнсіанська теорія “ліквідної пастки” ґрунтується на його теорії спекулятивного попиту на гроші. “Ліквідна пастка” може виникнути, коли поточна ставка процента нижча від пев­ного критичного рівня. Суб'єкти ринку в цьому випадку будуть збері­гати своє багатство у формі грошей, припинивши нарощувати дохідні активи, тобто нададуть перевагу ліквідності. Інвестиційний попит пе­рестане зростати. Розірветься зв'язок між грошима і виробництвом, ринки розбалансуються, ціни зростуть. Отже, на думку кейнсіанців, хоча гроші й мають значення, управління ними через проведення моне­тарної політики є менш дієвим інструментом стабілізації економіки порівняно з фіскальною політикою, оскільки за допомогою регулювання податків, дефіцитного фінансування суспільних потреб можна опера­тивніше впливати на платоспроможний попит.

Політика “накачування ефективного попиту” виявилась успішною у 20-30-х роках XX ст., коли потрібно було подолати глибокий спад ви­робництва і масове безробіття.

2.2.2. Монетаристська теорія грошово-кредитного регулювання

Монетаризм виник у 50-ті роки, а як наукова школа сформував­ся у 60-70-х роках XX ст. у США. Його ідеологом був видатний аме­риканський учений, лауреат Нобелівської премії з економіки 1976 р. Мілтон Фрідмен. Свої ідеї вчений висвітлив у таких відомих працях, які принесли йому міжнародне визнання та світову славу: “Кількісна теорія грошей: нове формулювання” (1956), “Програма монетарної стабілізації” (1959), “Інфляція: причини і наслідки” (1963), “Моне­тарна історія Сполучених Штатів 1867-1960” (1963) у співавторстві з А. Шварц, “Оптимальна кількість грошей та інші нариси” (1969), “Гро­ші й економічний розвиток” (1973) та ін.

Монетаристи, на відміну від кейнсіанців, теорія яких була спрямо­вана на боротьбу з безробіттям та економічним спадом 20-30-х років за допомогою “накачування попиту”, головну увагу зосередили на по­доланні інфляції, що виникла у 70-х роках ХХ ст. Кейнсіанські рецепти державного регулювання через фіскально-бюджетну політику в той період виявилися неможливими. Монетаристи, відводячи грошам провідну роль (“гроші вирішують усе”), запропонували свої підходи та методи грошово-кредитного регулювання.

Учені Чиказького університету Ф. Найт, Дж Стіглер, Дж. Вайнер, Г. Саймонс під керівництвом М. Фрідмена, притримуючись головних положень кількісної теорії грошей, далі її розвинули. Вони наголошу­вали на тому, що “кількісна теорія” є теорією попиту на гроші (див. розділ 5). На думку монетаристів, ринкова система забезпечує висо­кий рівень саморегулювання, їй притаманна внутрішня стійкість, тому втручання держави у її функціонування є шкідливим і спричиняє порушення гармонії та посилює нестабільність системи. Тобто моне­тариста є прихильниками вільного ринку. Держава, навіть усупереч своїм добрим намірам, використовуючи дискретну фіскальну та моне­

тарну політику, посилює циклічні коливання, придушує індивідуаль­ну ініціативу, тобто свободу людини.

Базовим рівнянням монетаристів є рівняння обміну

Представники монетаризму стверджують, що швидкість обігу грошей V є стабільною у короткотермінових періодах і змінюється лише в довго­термінових, однак ці зміни є плавними і можуть бути легко передбачені.

Отже, на думку монетаристів, зміна пропозиції грошей, є головним чинником, від якого залежить попит на всі види активів і поточний обсяг виробництва та ціни. І вона в кінцевому підсумку прогнозовано змінює номінальний ВВП.

На відміну від І. Фішера, який наголошував на впливі кількості гро­шей в обігу на рівень цін, монетаристи довели, що пропозиція грошей впливає на ВВП. Передавальний механізм монетаристів відображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Монетаристський передавальний механізм грошово-кредитної політики [5. С. 398]

У праці “Монетарна історія Сполучених Штатів 1867-1960” М. Фрід- мен та А. Шварц довели, що номінальний обсяг ВВП залежить від ди­наміки грошової маси. Причому динаміка ВВП та, відповідно, цін з певним відставанням прямує за зміною грошової маси в обігу. Отже, через регулювання грошової маси в обігу можна запобігати кризовим явищам та інфляційним процесам, згладжуючи коливання ділового циклу. Водночас з монетаристського погляду неправильне грошово- кредитне регулювання може більше дестабілізувати економіку, ніж внутрішні чинники. Це зумовлено двома причинами: 1) існуванням непередбачених часових лагів; 2) неможливістю одночасно стабілізу­вати процентну ставку і пропозицію грошей.

Оскільки зміна пропозиції грошей впливає на ВВП як упродовж ко­роткого періоду (від шести до восьми місяців), так і в тривалішому пе­ріоді (до двох років), то передбачити часові лаги важко. Тому не відомо, яку дискретну політику потрібно використовувати на певний момент - спрямовану на розширення грошової пропозиції чи на її звуження. Адже невміле і несвоєчасне її застосування може посилити негативні тенденції на грошовому ринку. Наприклад, у праці “Монетарна історія

Сполучених Штатів 1867-1960” М. Фрідмен та А. Шварц довели, що сві­това економічна криза 1929-1933 рр. була спровокована помилковими рішеннями у сфері монетарної політики, які призвели до надмірного скорочення грошової пропозиції та платоспроможного попиту.

Щодо використання процентних ставок, то, контролюючи їх для стабілізації інвестицій, монетарна влада сприятиме розширенню гро­шової пропозиції, що, відповідно, може призвести до розвитку інфля­ційних процесів.

Грошово-кредитне регулювання монетариста пропонують прова­дити шляхом стабілізації не процентних ставок, а темпів зростання пропозиції грошей. М. Фрідмен наголосив на необхідності викорис­товувати для регулювання грошової пропозиції “грошове правило”, за яким грошову масу треба щорічно збільшувати поступово, відпо­відно до темпу зростання потенційного реального ВВП. Розраховані М. Фрідменом за таким правилом темпи грошової пропозиції М для США становили 3-5%. “Рівняння Фрідмена”, побудоване за цим пра­вилом, має такий вигляд:

Монетаристська теорія сьогодні є популярною на практиці. Напри­клад, під час прем’єрства М. Тетчер рекомендації монетаристів успіш­но використовували для грошово-кредитного регулювання у Великій Британії. Монетаристські підходи слугували також грошовому оздо­ровленню Ізраїлю, ринковій модернізації країн Південно-Східної Азії, Східної Європи.

2.2.3. Кейнсіансько-неокласичний синтез

Історичний розвиток теорій грошей засвідчує, що популярність тієї чи іншої теорії грошово-кредитного регулювання визначена об’єктивними економічними проблемами, які постають перед світо­вою наукою і практикою, та намаганням їх вирішити за допомогою на­укових рекомендацій. У період між Першою та Другою світовими вій­нами, а також після Другої світової війни до 60-х років ХХ ст. значного поширення, особливо в англомовних країнах (США, Великій Британії, Канаді) та Японії, набуло кейнсіанське економічне вчення. Пропози­ції кейнсіанців слугували основою проведення державної політики грошово-кредитного регулювання. Це було зумовлене потребою подо­лання економічного спаду, депресії, боротьбою з безробіттям.

У середині 60-на початку 70-х років ХХ ст., коли проблеми без­робіття стали другорядними і гостро постала потреба боротьби з інфляцією, особливої популярності набула монетаристська теорія грошово-кредитного регулювання, яка й нині посідає чільне місце в економічній теорії, слугує науково-методологічним підґрунтям фор­мування грошово-кредитної політики провідних держав світу. Моне­тариста, як уже зазначено, в особі свого лідера М. Фрідмена, а також представників економічної теорії пропозиції (М. Фелдстайна, А. Лаф­фера), школи раціональних сподівань (Р. Лукаса, Дж. Мута) та інших учених, які є прихильниками цього напряму, вважають, що ринкова економіка має внутрішній механізм стійкої динамічної рівноваги і не потребує допомоги з боку держави.

Коли світова економіка у 70-80-х роках ХХ ст. почала рівномірно розвиватися, а інфляційні процеси стабілізувалися, хоча можливість їхнього виникнення не зникла, так само, як і загроза появи безробіття, використовувати у чистому вигляді рецепти кейнсіанців чи монета- ристів стало недоцільно і тому відбулося взаємопроникнення цих тео­рій, тобто кейнсіансько-неокласичний синтез.

Ідея компромісу між кейнсіанцями та неокласиками висунута значно раніше, ніж були зроблені перші кроки на цьому шляху. Ще в 1939 р. Дж. Хікс у відомій статті “Кейнс і класики: запропонована інтерпретація” писав, що варто використовувати кейнсіанський ма- кроаналіз, який пропонує методи державного регулювання економіки для ліквідації масового безробіття і забезпечення повної зайнятості ресурсів, і в разі досягнення цього результату мікроекономічні про­блеми (ціноутворення, розподіл доходів) вирішувати на засадах кон­курентного ринку відповідно до останніх здобутків неокласики.

У ході формування кейнсіансько-неокласичного синтезу ставили мету: усунути деякі нечіткі, неоднозначні та суперечливі місця вчен­ня Дж. М. Кейнса, поєднати макроекономічний аналіз кейнсіанства і мікроекономічний аналіз неокласиків, універсалізувати кейнсіанство.

Кейнсіансько-неокласичний синтез повинен був дати адекватну відповідь на проблеми, які постали перед економічними системами в період піднесення, що супроводжувалося інфляцією і мало нестабіль­ний характер. Крім того, в умовах економічного піднесення головною проблемою став не попит, а нагромадження ресурсів. Тому виникла проблема формування загальної концепції регулювання економіки, яка була б придатною, не тільки в умовах спаду, а й в умовах економіч­ного зростання.

З кейнсіанства “синтез” узяв дослідження ефективного попиту, теорію економічних циклів і антициклічну політику, з неокласичної теорії - теорію факторів виробництва, теорію розподілу, моделі еко­номічного прогнозування. Практичне використання “неокласично­го синтезу” сприяло створенню на Заході оновленого й ефективного господарського механізму, який поєднував би ринкову конкуренцію з державним регулюванням.

Біля витоків кейнсіансько-неокласичного синтезу були відомі аме­риканські економісти, лауреати Нобелівської премії Пол Е. Самуельсон і Лоуренс Р. Клейн.

Одним з перших кроків у формуванні кейнсіансько-неокласичного синтезу була побудова П. Самуельсоном у підручнику “Економікс” спро­щеної моделі Дж. М. Кейнса, яку називають “кейнсіанський хрест”, або “45-градусна модель”. Наступним етапом кейнсіансько-неокласичного синтезу стала модель IS-LM Хікса-Хансена, яка об'єднала дослідження реального (виробничого) сектора з аналізом грошового ринку. Модель IS-LM зображена на рис. 2.3. Системою координат графіка є сукупний обсяг виробництва Y і процентна ставка r.

Рис. 2.3. Модель IS-LM

Модель IS-LM дає змогу з'ясувати вплив на економічні процеси окремих складових державної економічної політики. Крива IS відо­бражає вплив фінансово-бюджетної політики держави, а крива LM - грошово-кредитної.

Крива IS у моделі відображає ситуацію на ринку товарів і послуг. Вона охоплює точки, в яких сумарна кількість вироблених товарів до­рівнює кількості товарів, на які є попит, а також точки, у яких товар­ний ринок перебуває в рівновазі. Для кожного визначеного рівня про­центної ставки крива IS показує, який повинен бути сукупний обсяг виробництва для досягнення рівноваги на товарному ринку.

Крива LM об'єднує точки, що відповідають стану рівноваги на гро­шовому ринку. Цей стан досягається за умови, коли обсяг попиту на гроші дорівнює обсягу пропозиції грошей. Для кожного рівня сукуп­ного обсягу виробництва крива LM відображає, якою повинна бути процентна ставка, щоб досягти рівноваги на ринку грошей.

Точка перетину Е кривих IS і LM - це таке співвідношення між су­купним обсягом виробництва і процентною ставкою, за якого сукуп­ний обсяг виробництва дорівнює сукупному попиту, а обсяг попиту на гроші дорівнює пропозиції грошей, тобто товарний та грошовий ринок перебувають у рівновазі.

Пізніше американський економіст Роберт А. Манделл (лауреат Но­белівської премії 1999 р.) й англійський економіст Д. Флемінг розро­били відкриту модель IS-LM-BP. Цю модель називають MF-модель за початковими літерами прізвищ авторів. На відміну від закритої моделі IS-LM, відкрита модель IS-LM-BF враховує не тільки норму процента та внутрішню пропозицію грошей, а й обмінний курс національної ва­люти. Вона описує також залежність бюджетної і грошово-кредитної політики від режиму валютних курсів.

Вагомий внесок у розвиток кейнсіансько-неокласичного синтезу зробив американський вчений Джеймс Тобін. Він є лауреатом Нобелів­ської премії 1981 р. Дж. Тобін свої дослідження присвятив проблемам функціонування фінансових ринків і розвинув теорію Дж. М. Кейнса аналізом інвестиційної функції. Грошово-кредитна та бюджетна полі­тика, на думку Дж. Тобіна, можуть змінювати інвестиції, заощадження, споживання, впливаючи на вибір певної структури портфеля активів.

Отже, представники кейнсіансько-неокласичного синтезу вважали, що економіка є змішаною системою, в якій домінує ринок і приватна власність, але вона повинна опиратися на державне регулювання. Таке регулювання повинно відбуватися за допомогою фіскальних і моне­тарних методів. Кейнсіансько-неокласичний синтез використаний у США в період президентства Б. Клінтона.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть головні риси раннього періоду металістичної теорії.

2. Назвіть основних представників металістичної теорії грошей.

3. Охарактеризуйте головні недоліки металістичної теорії грошей.

4. Охарактеризуйте головні положення номіналістичної теорії грошей.

5. У чому полягав внесок Г. Кнаппа в розвиток номіналістичної теорії грошей?

6. Проаналізуйте рівняння обміну І. Фішера.

7. Порівняйте рівняння обміну І. Фішера з “кембріджським рівнянням”.

8. Назвіть основних представників кількісної теорії грошей.

9. Охарактеризуйте головні постулати кількісної теорії грошей.

10. Охарактеризуйте кейнсіанський передавальний механізм монетарної політики.

11. Поясніть монетаристський передавальний механізм грошово-кредитної політики.

12. Дайте характеристику основних положень кейнсіанської теорії грошово-кредитного регулювання.

13. У чому полягає “грошове правило” М. Фрідмена?

14. Охарактеризуйте головні положення монетаристської теорії грошово-кредитного регулювання.

15. Дайте порі вняльну характеристику монетаризму та кейн- сіанства.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Монетаризм виник у...

1) 30-х роках XX ст. у Франції;

2) 90-х роках XIX ст. у Великій Британії;

3) 50-х роках XX ст. у США;

4) 70-х роках XX ст. у Німеччині.

2. Яка з грошових теорій побудована на постулаті пропорційності?

1) кількісна;

2) еволюційна;

3) раціоналістична;

4) металістична.

3. Монетарне правило М. Фрідмена полягає в тому, що пропозиція грошей щорічно повинна зростати відповідно до зростання ВВП на.

1) 1-2%;

2) 3-5%;

3) 6-7%.

4. Кількісна теорія грошей зародилась у...

1) X ст.;

2) XVI ст.;

3) XVII ст.;

4) XVIII ст.

5. Яке з наведених положень не притаманне кількісній теорії грошей?

1) купівельна сила грошей, як і ціни товарів, встановлюється на ринку;

2) купівельна спроможність грошей обернено пропорційна, а рівень цін прямо пропорційний до їхньої кількості;

3) оголошення грошей абстрактними рахунковими одиницями.

6. Прихильниками металістичної теорії були.

1) Дж. Стюарт, Дж. Берклі, Г. Кнапп;

2) А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс;

3) А. Монкретьєн, У Стаффорд, Ф. Галіані;

4) І. Фішер, Ж. Боден, М. Фрідмен.

7. Твердження про те, що гроші є продуктом державного правопорядку і творінням державної влади, належить.

1) Г. Кнаппу;

2) К. Кнісу;

3) Ж. Бодену.

8. Трансакційний варіант кількісної теорії грошей розроблений.

1) А. Маршаллом;

2) І. Фішером;

3) А. Пігу.

9. Кембріджське рівняння має вигляд.

1) M-V = P-Q;

2) M^d = k-P-Y;

3) M = m∙B.

10. Першим із учених намагався пояснити причини “революції цін” у Західній Європі.

1) Д. Рікардо;

2) Дж. М. Кейнс;

3) Ж. Боден.

Список рекомендованої літератури

1. Габбард Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка : підручник / Р. Глен Габбард ; [пер. з англ.] ; наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. - К. : КНЕУ 2004. - 889 с.

2. Гроші та кредит : навч. посібник / [за ред. д-ра ек. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Ви­давничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2010. - 408 с.

3. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред. М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНЕУ 2006. - 744 с.

4. Івасів Б. С. Гроші та кредит : підручник / Б. С. Івасів ; [вид. 3-тє, змін. й доп.]. - Тернопіль : Карт-бланш, К. : Кондор, 2008. - 528 с.

5. Макконнелл Кемпбелл Р. Макроекономіка / Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю ; [пер. з англ.] ; наук. ред. пер. Тяня Панчишина. - Львів : Просвіта, 1997. - 671 с.

6. Манків Г Макроекономіка / Г. Манків ; [пер. з англ.] ; наук. ред. пер. Степана Панчишина. - К. : Основи, 2000. - 588 с.

7. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Ф. Мишкін ; [пер. з англ. С. Панчишина, Г. Стеблій, А. Стасишина]. - К. : Основи, 1998. - 963 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка : навч. посібник / С. Панчишин. - К. : Либідь, 2001. - 616 с.

9. Фридмен М. Количественная теория денег / М. Фридмен ; [пер. с англ.]. - М. : Эльф Пресс, 1996. - 131 с.

10. Фридмен М. Монетарная история Соединенных Штатов 1867-1960 / М. Фридмен, А. Шварц. - К. : Ваклер, 2007. - 880 с.

11. Харрис Л. Денежная теория / Л. Харрис ; [пер. с англ.] ; общ. ред. В. М. Усоскина. - М. : Прогресс, 1990. - 750 с.