ВИДИ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

Розвиток фінансової системи й інвестиційного ринку привів до ускладнення й урізноманітнення системи фінансового посередництва. Це виявляється у появі нових видів фінансових інститутів і розширен­ні асортименту послуг, які вони надають.

Зазначені процеси привели до сегментації ринку фінансового по­середництва, в основі якої - характер узятих перед клієнтами та учас­никами зобов’язань і домінування окремих напрямів інвестиційної ді­яльності, що притаманні тим чи іншим групам фінансових інститутів.

На особливу увагу заслуговує класифікація фінансового посередни­цтва. Щодо цього питання нема єдиного погляду ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі.

У працях вітчизняних науковців найпоширенішим є поділ фінансо­вих посередників на дві групи:

- банки;

- небанківські фінансово-кредитні установи, які називають ще спеці­алізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників розділяють на три групи:

- депозитні інституції;

- договірні ощадні інституції;

- інвестиційні посередники.

Різні підходи до класифікації фінансового посередництва зумовле­ні такими двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття “банк” та відсутністю загальновизнаних критеріїв кла­сифікації всіх посередників. У європейському законодавстві сутність банківської діяльності потрактована значно ширше, ніж в американ­ському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків (наприклад, інвестиційні банки), за американським законодавством не є такими і в науковій літературі їх зачисляють до спеціалізованих небанківських інституцій (інвести­ційних посередників).

З огляду на це правомірною є класифікація всіх фінансових посеред­ників за критерієм їхньої участі у формуванні пропозиції грошей. За цією ознакою їх поділяють на:

- банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впли­вати на пропозицію грошей;

- небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні устано­ви), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп фінансових посередників можна поді­ляти на окремі підвиди за іншими критеріями (табл. 10.1).

1. За юридичним статусом - фінансові посередники-юридичні і фі­зичні особи.

2. За територіальною ознакою - місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансові посередники.

3. За організаційною формою - акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо.

4. За відповідністю чинному законодавству - легальні (фінансові посе­редники, що зареєстровані й діють у рамках чинного законодавства), напів­легальні (підприємства, які зареєстровані відповідно до законодавства, але виконують певні операції, ним не передбачені) і нелегальні (фірми й особи, що провадять фінансову посередницьку діяльність поза законом).

5. За типом винагороди - фінансові посередники, що одержують до­хід у вигляді різниці процентів на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют тощо), та фінансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних).

КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

6.

7. За функціональними особливостями фінансових посередників можна розділити на:

- депозитні інститути, в основі діяльності є яких залучення коштів клієнтів і учасників для подальшого їхнього вкладення й отримання доходу (комерційні, ощадні банки, ощадні та кредитні установи);

- кредитні фінансові установи, що переважно надають кредитні послу­ги (кредитні спілки, ломбарди, лізингові й факторингові компанії тощо);

- договірні ощадні інститути - установи, які в процесі діяльності проводять на договірних засадах довготермінове накопичення активів клієнтів або учасників для проведення надалі на їхню користь виплат цільового характеру (наприклад, страхові компанії, пенсійні фонди, накопичувальні доброчинні фонди);

- інвестиційні посередники, діяльність яких полягає в об’єднанні коштів індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщенні цих коштів у різноманітних фінансових (фондових) активах для отримання при­бутку (інститути спільного інвестування, інвестиційні компанії, ін­вестиційні банки).

Крім того, серед банківських установ розрізняють центральні й ді­лові; універсальні та спеціалізовані, комерційні, ощадні банки тощо. Небанківських фінансових посередників за видом фінансових послуг виділяють в окремі фінансові установи - страхові компанії, інвести­ційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

Спеціалізація небанківських фінансово-кредитних посередників відбувається за двома критеріями:

- за характером залучення вільних коштів кредиторів;

- за додатковими послугами, що їх надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредит­них установ має ту особливість, що воно не є абсолютно депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скорис­татися, як банківськими вкладами.

- кредитні фінансові посередники, які надають кредитні послуги;

- договірні фінансові посередники, що залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором);

- інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Хоча всі фінансові посередники працюють у сфері надання фінан­сових послуг, за функціональною спрямованістю та проведеними опе­раціями вони відрізняються. Спільні й відмінні риси між головними групами суб’єктів фінансового ринку (зокрема, банками і небанків- ськими фінансовими установами) наведені у табл. 10.2.

СПІЛЬНІ Й ВІДМІННІ РИСИ МІЖ БАНКАМИ

ТА НЕБАНКІВСЬКИМИ ФІНАНСОВИМИ УСТАНОВАМИ

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що слугувало передумовами виникнення фінансового посередництва?

2. Охарактеризуйте основні етапи розвитку довірчого управління як першої форми фінансового посередництва.

3. Що таке фінансові посередники? Як можна визначити суть фінансового посередництва?

4. Які фінансові послуги можуть надавати фінансові посередники?

5. Охарактеризуйте переваги фінансового посередництва для грошово-кредитної системи держави.

6. Які функції виконують фінансові посередники? Розкрийте та обґрунтуйте найважливіші з них.

7. Як відбувається державне регулювання фінансових інститутів та які головні завдання покладено на державних регуляторів фінансового ринку?

8. За якими критеріями і як саме можна класифікувати фінансових посередників?

9. Як поділяють фінансових посередників за характером участі у формуванні пропозиції грошей? Охарактеризуйте головні групи цих фінансових інститутів.

10. Як розмежовують фінансових посередників за функціональною спрямованістю?

11. За якими критеріями проводять спеціалізацію небанківських фінансово-кредитних інститутів?

12. Проаналізуйте спільні та відмінні риси в діяльності банків і небанківських фінансових установ.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Поява фінансового посередництва пов'язана із...

1) виникненням грошей;

2) виникненням кредитних відносин;

3) формуванням інституту приватної власності;

4) усім переліченим.

2. Розвиток довірчого управління як однієї з сучасних форм фінансового посередництва бере свій початок з.

1) ХІІ ст. у Німеччині;

2) XIV ст. у США;

3) XVI ст. у Японії;

4) ХІІ ст. в Англії.

3. Фінансові посередники - це.

1) спеціалізовані інститути, які опосередковують рух фінансових ресурсів;

2) учасники фінансового ринку, що залучають кошти та вкладають їх у різноманітні фінансові активи;

3) інститути, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів від власника капіталу до його споживача;

4) установи, що забезпечують виконання усього переліченого.

4. Перевагами фінансового посередництва є...

1) можливість оперативно розмістити вільні кошти кредитора в дохідні активи;

2) скорочення витрат на переміщення вільних фінансових ресурсів від кредитора до позичальника;

3) послаблення фінансових ризиків для суб'єктів грошового ринку через перекладення значної частини з них на фінансових посередників;

4) усе перелічене.

5. До функцій фінансових посередників належать.

1) формування ринкових цін на фінансові послуги та фінансові активи;

2) фінансове забезпечення інвестиційних процесів;

3) торгівля фінансовими інструментами;

4) усе перелічене.

6. Головними завданнями державних регуляторів діяльності фінансових посередників є.

1) створення сприятливих умов для роботи фінансових установ;

2) захист безпеки фінансової системи;

3) сприяння інноваціям у наданні фінансових послуг;

4) усе перелічене.

7. За участю у формуванні пропозиції грошей фінансових посередників поділяють на.

1) банки і небанківські фінансові установи;

2) державні та приватні фінансові інститути;

3) фінансові посередники - юридичні особи та фінансові посередники - фізичні особи;

4) легальні, напівлегальні і нелегальні фінансові установи.

8. За функціональними особливостями фінансових посередників можна розділити на.

1) фінансових посередників, що отримують доходи у вигляді маржі (різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки), та фінансових посередників, які працюють за фіксовану винагороду (комісійні);

2) фінансові установи, що взаємодіють з клієнтом особисто, та фінансові установи, які спілкуються з клієнтами за допомогою електронних засобів зв'язку;

3) депозитні, кредитні, договірні ощадні й інвестиційні фінансові інститути;

4) центральні та ділові фінансові установи.

9. Спільними рисами банків та небанківських фінансових установ є.

1) функціонування у секторі опосередкованого фінансування;

2) вкладення тимчасово вільних коштів для отримання інвестиційного доходу;

3) перерозподіл ризиків шляхом диверсифікації вкладення коштів;

4) усе перелічене.

10. Діяльність банків і небанківських фінансових інститутів відрізняється за...

1) видами фінансових послуг, що їх можуть надавати фінансові установи;

2) впливом на динаміку пропозиції грошей на фінансовому

ринку;

3) необхідністю та ступенем регулювання з боку держави;

4) усіма переліченими критеріями.

Список рекомендованої літератури

1. Василик О. Д. Теорія фінансів : підручник / О. Д. Василик. - К. : НІОС, 2000. - 410 с.

2. Версаль Н. І. Фінансове посередництво в Україні: теоретичні та практичні аспекти / Н. І. Версаль // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С. 99-108.

3. Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг : навч. посібник / Л. М. Горбач, О. Б. Каун. - К. : Кон­дор, 2006. - 436 с.

4. Гроші та кредит : навч. посібник / [за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Ви­давничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2010. - 408 с.

5. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред. М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНЕУ 2006. - 744 с.

6. Жуков Е. Ф. Инвестиционные институты : учеб. пособие / Е. Ф. Жуков. - М. : Банки и бир­жи, ЮНИТИ, 1998. - 198 с.

7. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121 - ІІІ [Електро­нний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

8. Закон України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. № 2664 - ІІІ [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

9. Зимовець В. В. Фінансове посередництво : навч. посібник / В. В. Зимовець, С. П. Зубик. - К. : КНЕУ, 2004. - 288 с.

10. Іванов В. М. Ринок фінансових послуг: сутність, структура та використання у різних джере­лах / В. М. Іванов // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2004. - Вип. 190. - С. 668-674.

11. Корнєв В. В. Модифікація форм фінансового посередництва в Україні / В. В. Корнєв // Фі­нанси України. - 2008. - № 1. - С. 77-85.

12. Реверчук С. К. Інституційна інвестологія : навч. посібник / [С. К. Реверчук, О. Д. Вовчак, С. І. Кубів та ін.]; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - К. : Атіка, 2004. - 208 с.

13. Скоморович І. Г Історія грошей і банківництва : підручник / [І. Г. Скоморович, С. К. Ре­верчук, Я. Й. Малик та ін.]; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - К. : Атіка, 2004. - 340 с.

14. Фінанси в трансформаційній економіці України : навч. посібник / [за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - 614 с.

15. Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг : навч. посібник / В. П. Ходаківська, О. Д. Дані- лов. - Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. - 501 с.

16. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : навч. посібник / В. М. Шелудько. - [2-ге вид., випр. і доп.] - К. : Знання-Прес, 2003. - 535 с.