<<
>>

ЗАСТОСУВАННЯ ОЦІНКА ПЛАНУ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

У лютому 1991 р. міністерство фінансів США опублікувало довгоочі­куваний план реформи регулювання банківської системи (як перед­бачав Закон про реформу фінансових інститутів, оздоровлення та повноваження від 1989 р.).

Основний акцент в плані ставиться на обмеженні охоплення страхування депозитів та зміцнення банків шля­хом забезпечення їм нових можливостей для надання ними більшої кількості фінансових послуг. На підставі аналізу, проведеного в цьому розділі, ми оцінимо найважливіші положення плану міністерства фі­нансів і поцікавимось, чи може він оздоровити кризовий стан банків­ництва.

ПОРАДА

Спочатку прочитайте опис кожного набору положень плану міністер­ства фінансів. Перед тим як читати підпункт про оцінку, спробуйте продумати, наскільки добре ці положення розв’язують поточні про­блеми банківського регулювання. Така вправа допоможе вам глибше зрозуміти матеріал цього розділу.

Обмеження на страхування депозитів

План міністерства обмежив би вкладників, страхуючи до 200 000 дол. на банківський інститут: 100 000 дол. на чековий або ощадний рахунок

і 100 000 дол. на пенсійний рахунок. Брокерські депозити більше не охоплювалися б страхуванням, і Федеральна корпорація страхування депозитів вивчала б можливість менших лімітів на страхування де­позитів.

Оцінка. Першою проблемою, яка постає у зв’язку із запропонованими міністерством лімітами на страхування вкладів, є те, що їх легко обминути. Вкладники можуть відкрити рахунки в різних банках. Отже, ці ліміти можуть бути не досить ефективними у зменшенні потенційних збитків Федеральної корпорації страхування депозитів, особливо якби мали місце банкрутства банків і не дуже зросла зацікавленість вклад­ників наглядати за банками. Крім того, поки Федеральна корпорація страхування депозитів продовжує проводити політику «занадто вели­кий, щоб збанкрутувати», ліміти на страхування депозитів у великих банках фактично будуть непотрібні.

Вкладники знають, що, незалежно від розмірів їхніх рахунків у цих банках, вони не понесуть жодних збитків.

Національне банківництво

План міністерства фінансів передбачає скасування обмежень на бан­ківництво, що здійснюється в межах всієї країни. Повна банківська діяльність в межах всієї країни була б дозволена банківським хол­динговим компаніям уже протягом трьох років. Банкам було б дозволено відкривати відділення в інших штатах, якщо тільки в них не існують обмеження, які забороняють відділення. Багато спеціалістів вважає, що ця частина плану міністерства найімовірніше буде скоро прийнята.

Оцінка. Відділення по всій країні дозволяють одразу зменшити ви­трати регіональних банківських холдингових компаній, які можуть об’єднати банки різних штатів в одну ефективнішу банківську ділову організацію. Таким чином, відкриття філіалів ймовірно збільшить при­бутковість банків і поліпшить стан справ банківництва. Міністр фінансів Брейді підрахував, що відкриття відділень по всій країні сприятиме підвищенню ефективності, яка дасть банкам щорічно економію в сумі 10 млрд. дол. протягом п’яти років. Цю цифру він називає запамо­рочливо великою.

Іншою перевагою відкриття відділень по всій країні є те, що це дало б змогу банкам значно збільшити диверсифікацію своїх портфелів наданих позик. Банк більше не обмежували б у наданні позик вузьким географічним районом. Оскільки банкрутство банку з високим ступенем диверсифікації менш ймовірне, то банківництво в межах країни зреш­тою приведе до створення банківської системи, яка менш схильна до банкрутства банків. Проте у короткостроковому періоді малі банки можуть потерпіти від проникнення на їхні локальні ринки великих

національних банків. Це могло б зменшити прибутковість окремих регіональних банків і стати причиною їхнього банкрутства.

Цінні папери, взаємні фонди та відділення страхових компаній

Банку з достатньою сумою капіталу було б дозволено володіти цінними паперами, взаємними фондами та відділеннями банку для страхових операцій в новій структурі холдингової компанії, яка надає фінансові послуги.

Ці холдингові компанії могли б належати промисловим або фінансовим корпораціям. По суті, план міністерства дозволив би банкам повністю здійснювати операції з цінними паперами і займатися стра­ховим бізнесом. План також передбачає окрему капіталізацію цінних паперів, взаємних фондів та відділень страхування і суворе регулю­вання діяльності холдингових компаній, що надають фінансові послуги, щоб запобігти збільшенню ризику для пов’язаного з компанією банку із застрахованими депозитами.

Оцінка. Переваги надання дозволу банкам займатися цінними папе­рами та страховим бізнесом полягає в тому, що це відкриває для банків потенційно прибуткові види діяльності, що можуть їх оздоровити. З іншого боку, розширення сфер діяльності банків може посилити їхню ризикову діяльність. Наприклад, розширення масштабів діяль­ності внаслідок банківського законодавства 1980 і 1982 років не пішло на користь ощадно-позичковим асоціаціям. Останні почали більше ризикувати, що й призвело до величезних видатків платників податків на їхню поруку з боку уряду. Дозвіл промисловим корпораціям або фірмам, що проводять операції з цінними паперами, володіти холдин­говими компаніями, які надають фінансові послуги і, в свою чергу, володіють банками, міг би спричинити конфлікт інтересів, при яких банки надають надто ризикові позики корпорації-власнику. Хоча план міністерства містить пояснення щодо запобігання конфліктів інтересів, ряд спеціалістів сумніваються в достатній ефективності цих положень.

Положення про банківський капітал

Міністерство пропонує, щоб банківське регулювання було тісніше по­в’язане з величиною банківського капіталу. Банки були б віднесені до однієї з п’яти груп, залежно від величини їхнього банківського капіталу. Що менша величина банківського капіталу, то жорсткішим було б регулювання. Від банків з недостатньою величиною капіталу офіційно вимагалося б зменшення дивідендів або продаж активів, що зменшило б витрати Федеральної корпорації страхування депозитів. Тільки бан­кам з достатньою величиною власного капіталу було б дозволено ставати частиною холдингових компаній, які надають фінансові послуги.

Банки зі значним власним капіталом сплачували б нижчі страхові внески, ніж банки з недостатнім власним капіталом.

Оцінка. Всі положення плану міністерства про банківський капітал спрямовані на заохочення банків володіти більшим власним капіталом. Зростаючий банківський капітал зменшує стимули до морального ри­зику для банків. Банку є що втрачати при банкрутстві, і тому ймо­вірність надмірно ризикової його поведінки менша. Крім того, заохо­чення банків до володіння більшим власним капіталом зменшує по­тенційні збитки Федеральної корпорації страхування депозитів. Більша величина банківського капіталу є своєрідним амортизатором, що змен­шує ймовірність банкрутства банку. Прив’язування розміру страхових внесків до величини банківського капіталу є лише формою страхування вкладів, що грунтується на врахуванні ризику, при якому надійніші банки мають менші витрати на страхування.

Об’єднання установ регулювання

Комерційні банки, а також ощадно-позичкові асоціації нині регулюють чотири урядові установи: Федеральна корпорація страхування депо­зитів, Федеральна резервна система, Управління контролера грошового обігу та Управління інспекції ощадностей. План міністерства фінансів пропонує зменшити їх кількість до двох: 1) нової регулятивної уста­нови — Федерального банківського управління, яке регулювало б ді­яльність всіх банків, що зареєстровані федеральним урядом, та ощад­них асоціацій; 2) Федеральної резервної системи, яка регулювала б банки, що зареєстровані штатами. При такій структурі кожен банків­ський інститут регулювався б тільки однією регулятивною установою, а не декількома, як це має місце нині. Федеральна корпорація стра­хування депозитів більше не займалася б регулюванням. Вона діяла б виключно як страхувальник, зосереджуючись на роботі з неплато­спроможними інститутами.

Оцінка. Об’єднання установ регулювання, при якому кожен банківсь­кий інститут має тільки одну регулятивну установу (замість багатьох при теперішній системі), усуває дублювання зусиль, зменшує плутани­ну і невизначеність для банків щодо способів їх регулювання. Це утримує банки також від протиставлення одного регулятивного органу іншому, що ослаблює регулювання. Окремі критики плану міністерства твердять, що він не доведений до кінця, бо тільки при наявності однієї регулятивної установи, а не двох, ефективність регулювання зросла б.

Проблематичною рисою плану міністерства є те, що він вилучає Федеральну корпорацію страхування депозитів з процесу регулювання. Оскільки ця корпорація безпосередньо несе витрати, пов’язані з бан­крутством банків, то вона серед усіх регулятивних установ, можливо, найменше підпадає під проблему «власника-управителя» і має най­більшу зацікавленість утримувати застраховані банки від надмірного ризику. Таким чином, позбавлення Федеральної корпорації страху-

вання депозитів функцій регулювання діяльності банків призвело б до менш точного регулювання і посилило «бюрократичні ігри», які, в свою чергу, призвели б до дорожчої поруки за банки в майбутньому.

Загальна оцінка плану

Хоча план міністерства містить положення для зменшення ризикової діяльності банків, багато спеціалістів відчуває, що він все ще залишає банкам багато стимулів для втягнення в надмірно ризикову діяльність. Ліміти на страхування вкладів навряд чи будуть ефективними для зменшення ризикової поведінки банків доти, доки план міністерства має важливі упущення. Він не змінює політики «занадто великий, щоб збанкрутувати». Великий банк знає, що його вкладники не ви­лучатимуть депозитів при втягненні його у ризикові види діяльності. Політика «занадто великий, щоб збанкрутувати» захищає вкладників від будь-яких збитків. Тому в банку існують великі стимули до над­мірного ризику. Хоча план міністерства справді створює додаткові стимули для банків збільшувати розмір їхніх власних капіталів, все ж збільшення капіталу, можливо, не буде достатнім для запобігання значним збиткам Федеральної корпорації страхування депозитів. Це особливо актуально, бо план не акцентує на точних методиках обліку на основі ринкової вартості, що дало б змогу регулятивним установам мати точнішу оцінку банківського капіталу.

Неспроможність плану міністерства реформувати страхування вкла­дів так, щоб істотно зменшити проблеми несприятливого вибору і морального ризику, робить інші важливі сторони плану досить про­блематичними. Без реформування системи страхування депозитів та­ким чином, щоб істотно зменшились стимули до ризикової діяльності, дозвіл банкам здійснювати нові види діяльності, такі, як первинне розміщення цінних паперів клієнта та страхування, можуть збільшити рівень ризикової діяльності банку і стати причиною катастрофи. Голова комітету по банках палати представників Генрі Гонзалес красномовно виклав свої заперечення щодо плану в таких рядках: «Це той же підхід, який завдав лиха сфері ощадно-позичкових асоціацій на початку 1980-х років,— ставити віз попереду коня. Давайте наперед встановимо обмеження швидкості і навчимо поліцейських, перш ніж відкриємо супершвидкісну магістраль для фінансових інститутів»1.

1 Цитується з: «Administration Presents Plan for Sweeping Overhaul of Banking System», New York Times (February 6, 1991)., p. D6.

<< | >>
Источник: Мишкін, Фредерік С.. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин.— K.: Основи, 1998,— 963 с.. 1998

Еще по теме ЗАСТОСУВАННЯ ОЦІНКА ПЛАНУ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ: