Економічна рівновага і повна зайнятість

Основна теза кейнсіанської економічної теорії полягає у запере­ченні існування в ринковій економіці автоматичного механізму стабілізації, який би спонукав підприємців виробляти необхідний обсяг продукту без інфляції і при повній зайнятості.

Повна зайнятість, як бажана мета, забезпечується рівноважним обсягом ЧНП, але якщо інвестиції незначні, рівноважний рівень доходу означатиме безробіття і розтрату національних ресурсів. Так діє механізм мультиплікатора, який посилює нові інвестиції, але буде посилювати й негативний ефект скорочення інвестицій за умов спадної граничної схильності до споживання (MPC). Якщо чисті інвестиції впадуть до нуля, то дохід нації зменшиться до точ­ки рівноваги, але суспільство буде настільки бідним, що припинить будь-які заощадження.

Поки чисті заощадження, що відповідають повній зайнятості, не врівноважаться чистими приватними інвестиціями, у суспільстві буде зберігатися неповна зайнятість. Тоді виникає так званий дифляційний розрив, який вимірюється нестачею інвестицій порівняно із заоща­дженнями, що відповідають повній зайнятості, тобто — це та величи­на, на яку сукупні витрати (споживання та інвестиції) менші від рівня ЧНП за повної зайнятості. При цьому нестача витрат зумовлює депре­сивний вплив на економіку, обсяг реального ЧНП скорочується.

Якщо чисті інвестиції виявляють тенденцію до перевищення рів­ня заощаджень, який відповідає повній зайнятості, то попит на това­ри перевищить можливості їх виробництва і ціни почнуть зростати (виникає інфляція). У цьому випадку має місце так званий інфляцій­ний розрив, за якого сукупні витрати перевищать рівень ЧНП за умов повної зайнятості. Це призведе до зростання номінального ЧНП, але реальний ЧНП зростати не буде (див. статтю до графіка: «Взаємозв’язок рівноваги та повної зайнятості в моделі Кейнса»).

Зростання інфляції попиту може забезпечити повну зайнятість до того часу, доки існуватиме інфляційний розрив. Взаємозв’язок інфляції попиту і зайнятості відображається кривою Філліпса (див.

Кейнсіанська модель — модель антициклічна. Вона спрямована передусім на подолання економічної стагнації і спаду через досяг­нення повної зайнятості.

Антициклічне регулювання дозволило вивести ринкову еконо­міку з депресивного стану 30-х років XX ст. до стабільного і рівно­важного зростання 60-х.

Загальна ринкова рівновага в економіці постійно порушується внаслідок перерозподілу доходів. Структура національної економі­ки складна, нині у ній існують ринки з певними обмеженнями кон­куренції — монополістичні, олігополістичні і ринки монополістич­ної конкуренції. Ці обмеження стримують регулюючу роль цін, ресурси розподіляються неефективно, що зумовлює наступний пе­рерозподіл факторних доходів. Регулююча функція цін не реалізу­ється і під тиском інших чинників.

Вартість виробничих факторів для їх покупців є витратами, для власників ресурсів їх ціна є доходами — заробітною платою, про­центом, рентою, прибутком, підприємницьким доходом.

Таким чином, ціни виробничих факторів утворюють механізм формування розподілу і перерозподілу доходів у ринковій економі­ці. Ринкові ціни водночас визначають структуру витрат спожива­чів, їх здатність придбати той чи інший товар, виходячи із величи­ни власного доходу. Диференціація доходів власників виробничих ресурсів зумовлює необхідність їх перерозподілу.

Для визначення нерівності у розподілі доходів між різними гру­пами населення часто застосовують криву Лоренца (див. статтю до графіка «Крива Лоренца»).

Закономірності, що характеризують зміни у структурі витрат сімей залежно від зростання величини отримуваних ними доходів, виявляються у законі Енгеля, який називають «якісними схемами поведінки» (див. статті до графіка «Криві Е. Енгеля»).