Економічна система: поняття та основні типи

Соціально-економічний розвиток людського суспільства - це його поступовий рух від менш розвинених суспільних форм до розвиненішим.

Історію соціально-економічного розвитку можна представити у вигляді окремих періодів.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства в сукупності з виробничими відносинами складають певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства складають соціально-економічну формацію. Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль в суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності (саме власність визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва), а його головною рушійною силою є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами і - загострення класової боротьби в суспільстві.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовну зміну одну способу виробництва іншим: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний; комуністи чний.

Цивілізаційний підхід розглядає еволюцію як зміну цивілізацій.

Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, яке характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей.

Цивілізаційний підхід долає класово формаційні детермінанти періодизації суспільного розвитку. Важливою межею цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не тільки головним суб'єктом виробництва і цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій зростання", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

- традиційне суспільство;

- перехідне суспільство;

- стадія зрушення;

- стадія зрілості;

- стадія високого рівня масового споживання.

Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Американський учений Л. Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно в горизонтальному і вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодія неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, які розвивалися в історичний певні періоди часу.

По горизонталі виділяють наступні цивілізації:

Старогрецька, Давньоримська, Візантійська, Азіатська, Англійська, Північно-германська, Інків і т.п.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації в широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступову ходу від одного ступеня зрілості до іншого - вищого. Йому властива логіка усесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

По вертикалі виділяють наступні цивілізації:

- аграрна цивілізація;

- індустріальна цивілізація;

- постіндустріальна цивілізація.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та інші), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації: доіндустріальне суспільство; індустріальне суспільство; постіндустріальне суспільство.

Доіндустріальне суспільство (аграрна цивілізація) заснована на натуральному господарстві і ручній праці, тут відсутнє масове виробництво і домінує сільське господарство, головні позиції в суспільстві займають власники землі. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

Індустріальна цивілізація (суспільство) формується в ситуації домінування сфер важкої промисловості і машинобудування в економіці країни. заснована на крупному машинному виробництві, що веде вид діяльності - промисловість, що веде роль грає крупне механізоване промислове виробництво, влада в суспільстві належить власникам капіталу. Цю модель економічно розвинені країни світу пройшли ще в початку ХХ ст., але вона є домінуючою для України і більшості пострадянських країн.

У постіндустріальній цивілізації (інформаційне суспільство) основна роль належить наукоємним, високотехнологічним виробництвам, науці, інформації, сфері послуг, основні позиції займають власники інформації. Тут домінують принципово новий вигляд техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки і управління. Постіндустріальна цивілізація характерна для економічно розвинених країн і охоплює лише 16% населення світу. Її характерними рисами виступають: інтенсивний тип відтворення, високий рівень наукоємного виробництва, ресурсозберігаючий тип технічного прогресу, збільшення питомої ваги сфери нематеріального виробництва, збільшення ролі висококваліфікованої праці, перш за все ролі науковців, зростання величини інвестицій в людський капітал, збільшення ролі соціального чинника в розвитку економіки.

Інші сучасні дослідження розвитку суспільства визначають наступні сім цивілізацій:

1. Неолітична - 7-4 тисячоліття до н.е.

2. Схиднорабовласніцка - 3-1 тисячоліття до н.е.

3. Антична — VII ст. до н.е. - VI ст. н.е.

4. Ранньофеодальна - VII-XIII ст.

5. Передіндустріальна - XIV-XVIII ст.

6. Індустріальна - 60-і роки XVH ст. - 50-і роки XX ст.

7. Постіндустріальна - починаючи з 60-х років XX ст.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншої відбувається завдяки глибинним якісним змінам в продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність,

упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Економічна система має відповідати на три запитання:

1. Що і в яких обсягах виробляти?

2. Як (за допомогою яких ресурсів) виробляти?

3. Для кого (хто буде власником і споживачем виробленої продукції) виробляти?

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання (рис. 1.10).

Рис. 1.10 - Основні ланки економічної системи

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з : техніко-економічних та виробничих відносин (у які входять організаційно-економічні і соціально-економічні відносини) (рис. 1.11).

Рис. 1.11 - Система економічних відносин

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системоутворюючу функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Основними інструментами регулювання економічних процесів є:

- механізм ринкового саморегулювання (ринковий механізм) - заснований на взаємодії попиту і пропозиції, діє стихійно, спонтанно;

- механізм державної регулювання - сукупність цілеспрямованих заходів державного впливу на економічні процеси.

Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва;

- за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, командну, ринкову, змішану (рис. 1.12).

Рис. 1.12 - Типи економічних систем

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи та Азії.

Ринкова економічна система характеризується різноманітністю форм власності при домінуванні приватної власності, пануванням товарно- грошових відносин, свободою підприємництва, конкурентним механізмом господарювання, вільним ціноутворенням, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, особистою свободою, домінуванням індивідуального інтересу. Вона передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору виду підприємницької

діяльності, однаковий доступ до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст. та поступово трансформувалась в змішану економічну систему.

Змішана економічна система, яка характеризує сучасний розвиток економічно розвинених країн світу, еволюціонувала з ринкової економіки. Вона виникає внаслідок нездатності ринкової системи в чистому вигляді вирішувати ряд соціально-економічних та екологічних проблем. Змішана економічна система поєднує в собі ринковий механізм та державні методи регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного, і характеризується такими рисами:

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

• різноманіттям (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

Слід розрізняти два типи стану економічних систем:

- стійкий (урівноважене) стан, коли функціонують зв'язки і елементи, які складають зміст системи;

- перехідний стан, коли старі економічні форми відмирають і з'являються нові, складові основу економічної системи, що зароджується.

Перехідна економіка - це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (від еволюції до зрілого урівноваженого стану) і реформування (від еволюції до нової економічної системи, до нового урівноваженого стану).

При цьому про перехідну економіку можна говорити, спираючись на різні класифікації економічних систем, тому що перехідна економіка - це проміжний стан економіки, період перетворення, трансформації, наприклад, традиційної економічної системи в ринкову (функціональний підхід до класифікації економічних систем); індустріального суспільства в постіндустріальне (критерій класифікації - ступінь індустріально- економічного розвитку); феодального способу виробництва в капіталістичний (формаційний підхід).

1.2.3