Власність та її роль в економічному розвитку суспільства

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Виражаючи глибинні зв'язки і взаємозалежності, власність розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Як соціально-економічна категорія власність - це система об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ з приводу володіння, розпорядження та користування засобами виробництва та його результатами.

Як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі зв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

Привласнення - процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва та його результатів.

Відчуження - це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

- відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

- відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності;

- відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Відносини привласнення - це економічна форма взаємовідношень між людьми, які втілюються в право володіння.

Господарське використання здійснює як власник майна так і друга особа на певних умовах. Власник може сам використовувати свій об'єкт власності в господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає у двох іпостасях (особах): як власник і як господарюючий суб'єкт. Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і набуло значного суспільного характеру, головною особою господарського життя стає не власник, а суб'єкт, який використовує для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу, концесії, кредиту. Таким чином, з'являються два суб'єкти: суб'єкт- власник і господарюючий суб'єкт, які розподіляють повноваження та функції.

Економічна реалізація власності є відображенням корисності чи прибутковості об’єкта власності для суб’єкта власності і означає здатність приносити доход її власнику. Різні форми використання власності приносять різні доходи: прибуток, рента, процент та ін. Доход від власності є стимулом, який рухає процес нагромадження капіталів.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити:

• засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

• нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо);

• природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

• предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

• гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

• інтелектуальна власність;

• культурні та історичні цінності;

• робоча сила.

Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

• окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

• юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

• держава в особі органів державного управління;

• декілька держав або всі держави планети.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування. Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи.

Між власністю як економічною і як юридичною категоріями існує тісний взаємозв'язок.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення цих економічних відносин через систему юридичних законів і норм.

Форми власності зароджувалися у процесі тривалої еволюції суспільства і змінювали одна другу: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична. Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна власність, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб’єкта, який концентрує права власності.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Різновиди приватної власності: індивідуально-трудова, сімейна, індивідуальна з використанням найманої праці, партнерська і корпоративна.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу. Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство). Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність - це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є приватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні капіталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власники акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольного пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капіталом акціонерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за рамки класичної приватної власності. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. Суспільна власність існує у двох формах: державній (загальнодержавна та муніципальна (комунальна); колективній (власність колективу підприємства, кооперативна), власність громадських організацій, власність релігійних та культових організацій).

Загальнодержавна власність - це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Муніципальна (комунальна) власність - це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність - це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу - спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Змішана власність поєднує різні форми власності - приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.

Комбіновані форми власності. Створюється в результаті об'єднання підприємств різних форм власності за умови збереження кожною із них своєї базової якості: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об’єднання.

В Україні склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

> приватна;

> колективна;

> державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

В Україні перебудова форм власності відбувається на основі роздержавлення і приватизації. Роздержавлення і приватизація - не однозначні, хоча і тісно пов'язані між собою поняття.

Роздержавлення економіки - процес скасування державного монополізму, формування багатоукладної змішаної економіки, її децентралізації, - це зменшення функцій та зниження ролі держави в управлінні економічними об'єктами при одночасній приватизації частини державної власності, передачу ряду повноважень державних органів підприємствам; розвиток приватного підприємництва, заміна вертикальних зв'язків горизонтальними, ринкове саморегулювання.

Приватизація - форма перетворення власності, що представляє собою процес відчуження загальнодержавної та муніципальної власності на користь недержавних юридичних та фізичних осіб.