ФОНДОВА БІРЖА

Функціонування фондового ринку забезпечується рухом цінних паперів, який здійснюється насамперед фондовою біржею. Саме тут знаходять один од­ного продавець і покупець цінних паперів.

Для того, щоб уявити масштаби її діяльності, достатньо сказати, що у 1990 р. вартість акцій, тобто титулів власності на фірми, оцінювалася у 3 трлн дол. США. Сума продажу акцій становила 2 трлн дол.¹

Крім Нью-Йоркської, провідними фондовими біржами у світі є Токійська, Лон­донська, Франкфуртська, Гонконгівська, Торонтська і Цюрихська. Отже, за визна­ченням П. Самуельсона, фондова біржа є центром корпоративної економіки, а ри­нок цінних паперів є душею ринкової економіки^{[251] [252].}

На підставі біржової інформації формують свою господарську та фінансову стратегію уряди, акціонерні товариства, підприємства і домогосподарства.

Невипадково перехід до ринкової економіки супроводжувався зростанням кількості бірж в Україні (табл. 15.4).

Біржа - це випробувана форма здійснення ринкових відносин. Саме це ви­значило швидке зростання бірж різного типу. Якщо у 1992 р. існувало всього 66 бірж, то на 1999 р. їх кількість зросла більш ніж у 45 разів. Особливо збільши­лася частка товарних і товарно-сировинних, а також універсальних бірж. Щодо фондових і товарно-фондових бірж, то їх чисельність зросла майже в 14 разів - із 2 до 27.

Існування фондової біржі нерозривно пов’язане з виникненням і розвитком акціонерних товариств. Адже саме вони емітують акції, яким у нашій економі­ці відводиться головне місце як за кількістю, так і за значенням. Щоправда, по­ряд з ними в обігу перебувають державні цінні папери: облігації й казначейські зобов’язання, а також векселі та ощадні сертифікати. За обсягом (вартісним) векселі посідають друге місце, хоча це втричі менше, ніж вартісне вираження акцій.

Таблиця 15.4

Динаміка зростання кількості бірж в Україні (на початок року)

Джерело: Статистичний щорічник України, 2000.

Фондова біржа, концентруючи рух цінних паперів, сприяє об’єднанню коштів як приватних виробників, так і населення, мобілізації грошових накопичень, ство­ренню обсягів капіталу, потрібних для організації або розширення виробництва.

Фондова біржа - це, як правило, вторинний ринок цінних паперів, коли рані­ше емітовані цінні папери купуються і продаються, переходять із одних рук в інші. Воднораз варто зауважити, що на фондовій біржі емітент може розповсюджувати цінні папери, тобто біржа може виконувати функції первинного ринку. Це є свід­ченням того, що первинний, по суті своїй - позабіржовий, ринок не другорядний і на ньому можуть діяти досить солідні фірми, які, хоча дещо відстають від біржо­вих стандартів, проте з часом завдяки швидкому зростанню та високій активності можуть увійти до числа біржових “законодавців”. Невипадково позабіржовий ри­нок називають “інкубатором”, де виростають компанії, які в недалекому майбут­ньому стануть членами біржі, а їхні акції котируватимуться на ній.

За принципами організації та діяльності біржа є акціонерним товариством. Засновники біржі - її члени. Якщо вони вважають за потрібне розширювати коло акціонерів - членів біржі, то оголошують торги “біржовими місцями”, які, як правило, є досить дорогими. Купивши “біржове місце”, покупець стає членом біржі й отримує право вести операції на біржових торгах. Члени біржі можуть як купувати, так і продавати свої місця, їхня ціна висока. Навпаки, з погіршенням справ на біржі попит на біржові місця знижується і їхня ціна зменшується.

Ціна біржових місць коливається, і досить істотно. Так, у 1989 р. ціна місця на Нью-Йоркській фондовій біржі коливалася від 420 тис. до 765 тис. дол. Пік цін було зафіксовано в 1987 р. - 1 млн 150 тис. дол., а мінімальну ціну в 1977 р. - 35 тис. дол. Це були найгірші часи біржі.

Вирізняють дві моделі біржової діяльності, що зумовлено відмінностями в структурі володіння акціями. Перша модель (англо-американська) характеризу­ється тим, що контрольні пакети акцій порівняно невеликі, а більшість акцій віль­но обертається на ринку.

Цілком зрозуміло, що за наявності на ринку великої кількості акцій розширю­ються можливості зростання чисельності інвесторів, які прагнуть на біржу, і роз­криваються причини, чому остання відіграє значно більшу роль у США порівняно з континентальними західноєвропейськими країнами. Перша модель надає реаль­ні можливості скупити значну кількість акцій, сформувати контрольний пакет і врешті-решт зумовлює перехід компанії в інші руки. Друга модель унеможливлює такий перебіг подій, оскільки обіг акцій на біржах невеликий. Перехід компанії в інші руки можливий тільки за згоди ЇЇ власників.

Акція вважається дієздатною лише тоді, коли вона має ліквідний характер, тобто в будь-який час може бути продана, перетворена в гроші. Саме біржа як вторинний ринок, концентруючи попит і пропозицію на цінні папери, надає акці­ям властивості ліквідності. Як осередки торгівлі цінними паперами фондові біржі цілком закономірно виникали в центрах великих економічних районів, де функці­онувала значна кількість акціонерних товариств. Згодом, з усуспільненням вироб­ництва, на перший план вийшли фондові біржі, які розміщувалися у головному фінансовому центрі країни. На цих біржах котирувалися акції компаній, масш­таби яких сягали загальнонаціональних. Поряд з ними функціонували, хоча й не завжди успішно, провінційні фондові біржі. У такий спосіб складалася моноцен­трична біржова система, властива, наприклад, Англії та Франції.

В окремих країнах, особливо в країнах-федераціях, формувалися полі- центричні біржові системи з притаманними їм кількома рівноправними цен­трами фондової торгівлі. Так, у Канаді провідними стали біржі Монреаля й То­ронто, в Австралії - Сіднея та Мельбурна. Дещо відрізняється ситуація у США. Завдяки тому, що фондовий ринок цієї країни дуже великий, на вершині її сис­теми поряд із загальновідомою Нью-Йоркською фондовою біржею існує і діє ще одна велика біржа - Американська фондова біржа, яка також розташована у Нью-Йорку. Біржі доповнюються мережею провінційних бірж. Хоча їх кількість за останні десятиріччя дещо зменшилася, проте чимало їх залишилося й вони посідають досить міцні позиції.

Біржова структура відображує суспільну організацію економіки. На провідних біржах зосереджується порівняно невелика, проте досить стала кількість компа­ній. Так, Нью-Йоркська фондова біржа охоплює 1366 членів, їх чисельність зали­шається незмінною з 1953 р.; на Токійській біржі налічується 1597 членів, тобто тільки 1 % їх загальної кількості. Проте останні становлять ядро японської еконо­міки, вони зосереджують понад 1/4 усіх товарів і послуг. За 1985-1989 рр. в Японії збанкрутувало близько 100 тис. компаній, з яких лише 3 були зареєстровані на То­кійській фондовій біржі. Отже, розорюються переважно дрібні фірми, що ж до ве­ликих, зареєстрованих на біржі, то їх абсолютна більшість не зазнає краху в "морі” економічних потрясінь.

Реєстрація фірми на біржі надає їй великих переваг: відчутно розширює коло акціонерів, уможливлює доступ до ресурсів фінансового капіталу, підвищує репу­тацію компанії, оскільки вона потрапляє у біржові відомості. Сам факт реєстрації забезпечує помітне підвищення курсу акцій, адже глибоке вивчення стану справ певної компанії напередодні реєстрації та експертні оцінки фінансового стану і кредитоспроможності є гарантією надійності цієї компанії для інвесторів. До того ж, двічі на рік керівництво компанії готує докладну фінансову та комерційну звіт­ність. Інакше кажучи, реєстрація на біржі є ознакою високої рентабельності фірми (прибуток має становити не менш ніж 300 млн ієн протягом трьох років, що пере­дують реєстрації, статутний капітал - не менш ніж 1 млрд ієн і забезпечувати диві­денди не менш ніж 5 ієн на кожну акцію). Як бачимо, відбір на біржі для реєстрації дуже жорсткий і витримати його можуть тільки великі й сильні компанії.

Важливо також те, що членство на біржі потрібно постійно підтверджувати, дбаючи, щоб курс акцій був і високим, і досить стійким, хоча, як відомо, він дуже рухливий, що залежить від безлічі не тільки економічних, а й політичних чинни­ків. Навіть чутки можуть вплинути на курс акцій. Все це спричиняє різні махінації, пов’язані з біржею. Однак такі негативні процеси не можуть применшити її вели­чезної ролі у стимулюванні економічного розвитку.

Упровадження технічних новинок, які обіцяють зниження собівартості про­дукції та зростання її якості, створення нових технологій та їх широке застосуван­ня - все це робить акції такої компанії достатньо принадними, їх курс підвищуєть­ся, збільшуються інвестиційні фонди, прискорюється розвиток і, навпаки, якщо компанія відстає від вимог ринку за технічним оснащенням і за якістю продукції, має високі витрати виробництва, низький прибуток, то курс акцій падає. У зв’язку з цим власники таких акцій прагнуть позбутися їх, а компанія має вживати рішу­чих заходів, аби вижити.

Біржова торгівля нерозривно пов’язана з системою посередництва. Посеред­ники можуть діяти і на біржі, і на позабіржовому ринку, адже далеко не всі цінні папери можуть котируватися на біржі. Посередника, який спочатку купує цінні па­пери за власні гроші або взяті кредити, а потім продає їх за курсом, вищим, ніж під час купівлі на американському позабіржовому ринку, називають дилером, У міру поглиблення й розширення сфери торгівлі акціями та іншими цінними паперами ускладнюються взаємовідносини між покупцями та продавцями акцій, а отже, по­силюється спеціалізація з-поміж її посередників. Так, головні центральні посеред­ники можуть працювати за власний кошт, а ті, що пов’язані з ними, - на комісійних засобах. Головний центральний посередник на Лондонській біржі називався джо- бером, на Нью-Йоркській - спеціалістом. Посередники, які зводять центральних посередників із самими покупцями або продавцями, називають брокерами.

Варто зауважити, що останнім часом головного центрального посередника де­далі успішніше замінює комп'ютер. Постає питання: хто краще проводить біржо­ву торгівлю - брокер чи дилер? Цілком зрозуміло, що на початку розвитку бірж немає людей, які самі володіли б чималими капіталами і змогли безпосередньо купувати цінні папери у клієнта. Навіть якби цим посередникам банки видавали кредити, то й це не запобігло б ризику. І якщо дилер припуститься помилки, то він не тільки не зможе повернути кредит, а дестабілізує ринок, спричинивши ланцю­гову реакцію банкрутств. У разі, якщо дилер не ризикуватиме, буде надто обереж­ним, він гальмуватиме хід операції. Все це справлятиме негативний вплив на стан справ. Мабуть, і через це, як переконує досвід, у нас посередництво розвивається через брокерську діяльність, яка оплачується у вигляді певного процента від суми операції, тобто комісійної винагороди. Брокери забезпечують концентрацію по­питу й пропозиції цінних паперів, збільшують масштаби біржової торгівлі. Посту­пово накопичуються кошти і з часом окремі брокери можуть брати на себе дилер­ські операції, ставати дилерами.

У спеціальній, а особливо в художній літературі, дуже поширений міф, що на­чебто з біржею пов'язане існування прошарку рантьє, які "стрижуть купони” у вигляді дивідендів на придбанні акцій. Справді, так колись було. Нині ситуація суттєво змінилася. Виявляється, що розрахунок на дивіденди взагалі не фігурує в переліку мотивів, які б спонукали інвесторів до купівлі акцій. Більше того, вияв­ляється, що коефіцієнт "дивідендовіддачі” на сучасній біржі неухильно знижуєть­ся. Так, на Токійській біржі в 1980 р. вартість продажу акції була в середньому у 20 разів більшою за дохід, що його вона могла забезпечити. На початку 1990 р. цей показник збільшився майже у 70 разів.

Для рантьє, що існували раніше, таке зниження доходу на акцію було непри­пустимим, вони кинулися б до банку, щоб одержати більший процентний дохід. Виявляється, що за такої ситуації біржа вигідніша за банк, але вигідніша не через розміри дивіденду, а через неухильне зростання ринкової вартості саме акцій. На Токійській біржі, наприклад, за останні десять років вона зросла більш ніж у 6 ра­зів. Для кожного, хто через брокерів продав акції, придбані у 1980-1986 рр., серед­ньорічний дохід на вкладений капітал становив 27,4 %, а це вже в 4 рази більше, ніж міг запропонувати банк.

Взагалі багаті та мудрі інвестори прагнуть не до сьогоденної вигоди, а до три­валого успіху, вибирають акції на перспективу. Цьому сприяє те, що уряд регуляр­но публікує списки прогресивних технологій, які зумовлюють спрямування капі­таловкладень. Це системи лазерного та супутникового зв'язку, наручні телефони та промислові комп’ютери, промислові підприємства в космосі, прогнозування землетрусів, створення штучних нервових клітин, міні-AEC, термоядерна керо­вана реакція тощо. Саме біржа спонукає до зосередження капіталів на таких магі­стральних напрямах науково-технічного прогресу.

І ще одна важлива риса сучасної японської біржі. Справжніми господарями на ній нині є не багатії-індивідуали, як це було сорок років тому, коли на Токійській біржі приватні особи володіли кожними двома акціями із трьох. Тепер у приватно­му володінні перебуває менш ніж 20 % усіх акцій, що перебувають в обігу на біржі, інші належать фінансовим установам, страховим компаніям та корпораціям. По суті, в повоєнний період відбулися глибокі зрушення у володінні капіталами, коли частка індивідуальних внесків у вкладеному в акції капіталі істотно зменшилася, водночас підвищилася частка колективних внесків. Це одна із найважливіших но­вих рис сучасного суспільства. Отже, разом зі змінами у способі виробництва від­буваються глибокі зміни також у критеріях і формах діяльності фондової біржі.

Біржа, як і банки, є нервовою системою ринкової економіки, а щоденні біржові показники курсу акцій є свідченням стану ділової активності, режиму функціону­вання економіки. Вона відбиває зрушення у світовій економіці. Відомо, що Японія домоглася величезних успіхів у економічному розвитку, стала одним із провідних центрів економічної могутності. Вона посіла друге місце у світі за обсягами вироб­ництва, успішно завойовує ринки США та Західної Європи. Усе це відбивається на Токійській біржі. Сьогодні у перерахунку на долари її частка становить приблизно половину обсягу світового ринку акцій, а частка США - одну третину. За вартістю акцій тільки одна японська корпорація (HTT) дорожча, ніж такі американські гі­ганти, як IBM, “Дженерал моторз”, “Дженерал електрик” та “Ексон” разом узяті.

Біржа - це вираження ринку капіталів, форма руху фінансового капіталу, його розподілу і перерозподілу в інтересах інвестування в господарство, що є основою бізнесу. Біржа в Японії - це “море” цінних паперів, які випускають не тільки під­приємці всіх рівнів, а й місцеві органи та держава. Наприкінці 1980-х років у Япо­нії перебувало в обігу цінних паперів на суму 309 трлн ієн. Це фантастична цифра. Вона складається з номінальних цін акцій, визначених до запуску їх у торгівлю, ціна їх продажу перевищує номінал у десятки, сотні, навіть тисячі разів. Усе зале­жить від перспективності справи, престижу компанії та її становища на ринках.

Сьогодні фондові біржі здійснюють свою діяльність за допомогою складних електронних систем обробки інформації, яку вони використовують. Застосування комп’ютерної техніки - порівняно нова справа навіть для розвинених країн. На­приклад, у Франції процес автоматизації розпочався лише в середині 1980-х років. Електронна система дає змогу швидко і точно виконувати заявки на укладення угод, від їх підписання до виконання, обліковувати та реєструвати замовлення, ав­томатично визначати ціни з урахуванням попиту й пропозиції на світових біржах, пропонувати варіанти угод.

Традиційний біржовий зал з молодими енергійними людьми, з тріскотнею те­лефонів і телеграфів поступово відходить у минуле. Використання комп'ютерних систем, супутникових каналів зв'язку докорінно змінює уявлення про біржову тор­гівлю. Нині біржовому маклерові не потрібно бути в залі, оскільки його комп'ютер підключений до відповідної підсистеми мережі розподілу обробки біржової ін­формації. Продавцеві та покупцеві також не обов’язково бути на біржі - інформа­цію про стан фінансового ринку, а також відповідне замовлення можна отримати та обробити вдома. Наприклад, у Франції біржова інформація періодично переда­ється однією з центральних програм телебачення. Для того, щоб зробити замов­лення, достатньо по телефону повідомити про це посередницьку фірму.

Досвід переконує, що фондовий ринок має бути досить великим за розмірами обігу та активністю. Це забезпечує вищу ліквідність, тобто прискорює обіг цін­них паперів, і робить його привабливим для інвесторів. Інакше кажучи, без певної концентрації та централізації біржової справи не обійтися. В іншому разі немину­чим стає дроблення обігу акцій, зниження швидкості їх руху, а отже, зменшення ліквідності. Певний рівень концентрації та централізації біржової справи не має нічого спільного із загрозою монополізму. Адже для ринкової економіки голов­ним є не суперництво між біржами, а суперництво між тими, хто надає послуги акціонерам на біржі.

Світовий досвід функціонування фондових бірж має для нас вагоме значення. На жаль, ми втратили власний досвід, накопичений до революції і навіть під час НЕПу. Тому сьогодні доводиться створювати власний ринок цінних паперів, за­конодавчу базу, готувати кадри біржових маклерів, налагоджувати ведення що­квартальної звітності для кожної компанії й організації, які сподіваються роз­повсюджувати свої акції на біржі. Зауважимо, що це не простий бухгалтерський квартальний звіт, отже, потрібна всебічна характеристика діяльності фірми, всіх її сфер, починаючи з реалізації товарів на ринку і закінчуючи доцільністю витрат на утримання персоналу. Уряд має контролювати роботу і компаній, і біржі, усуваю­чи різні махінації з акціями.

Отже, фондова біржа - це надзвичайно складний фінансово-економічний ме­ханізм, володіння яким потребує неабияких знань і уміння.

15.4.