ЦІННІ ПАПЕРИ, ЇХ ПРИРОДА І РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Цінні папери - це грошові або товарні документи, які виражають закладені в них майнові права та забезпечують одержання певного доходу.

Грошові документи - це такі документи, які втілюють право на отримання гро­шової суми, наприклад: векселі, чеки, облігації.

Товарні документи виражають насамперед право власності та право закладу на товар, який перебуває у володінні іншої особи, наприклад, коносаменти, варі­анти та інші папери. Папери, які забезпечують право участі в будь-якій компа­нії, - це акції, сертифікати на акції.

Ключовою загальною рисою цінних паперів є їх обіговість на ринку, тобто здат­ність купуватися та продаватися, виступати у вигляді самостійного платіжного за­собу, що сприяє обігу товарів. Цінні папери мають таку важливу якість, як ліквід­ність, тобто здатність швидко перетворюватися на грошові кошти. Названі вище цінні папери мають такі ознаки. Проте не можна абсолютизувати ці ознаки. Напри­клад, майнові приватизаційні сертифікати, про які йтиметься нижче, мають імен­ний характер. Хоча є цінні папери, проте їх обіговість істотно обмежена, до того ж, існує низка грошових документів, які не належать до цінних паперів.

До цінних паперів не належать документи, що підтверджують одержання бан­ківського кредиту, документи про внесення певної суми в депозити банків (крім депозитних та ощадних сертифікатів), заповіти, строкові поліси, лотерейні білети. До того ж, поряд із цінними паперами на неофіційному, так званому чорному рин­ку перебувають в обігу сурогати цінних паперів.

Маса та різноманітність цінних паперів визначаються ступенем розвитку рин­кової економіки, форм власності, необхідністю та можливістю випуску боргових зобов'язань, які заміщують бюджетне фінансування та пряме банківське кредиту­вання. У свою чергу, розвиток форм власності зумовлюється масштабами прива­тизації на основі використання акціонерної форми власності, об’єднання капіталів у формі акціонування для створення нових ринкових структур (бірж, брокерських компаній, торгових домів, комерційних банків тощо).

Згідно зі ст. З Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” до випуску та обігу в нашій державі визначено такі цінні папери: акції, облігації внутрішніх рес­публіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Маючи спільні ознаки, цінні папери відрізняються і своїми особливими характеристиками.

Так, акція діє без встановленого строку обігу, вона засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні ним, одержання частки прибутку у вигляді дивіденду.

Облігація засвідчує внесення її власником грошових ресурсів, втілює зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений строк і ви­плату фіксованого процента (якщо іншого не передбачено умовами випуску). Інак­ше кажучи, облігація є цінним папером із фіксованим доходом і капіталом.

Казначейські зобов'язання також засвідчують внесення їх вкладниками гро­шових ресурсів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Каз­начейські зобов’язання можуть бути довго- (від 5 до 10 років), середньо- (від 1 до 5 років) та короткостроковими (до 1 року). Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету, Виплати доходу за цими цінними паперами здійснюються відповідно до умов їх випуску.

Досвід розвинених країн переконує, що різноманітність казначейських цінних паперів та їх висока ліквідність дають змогу ефективного використання для зміц­нення державного бюджету. Про це також свідчить вітчизняний досвід випуску спеціального виду цінних паперів - казначейських векселів. Проценти на вексель­ну суму не нараховуються. Векселедавцем і платником за цими цінними папера­ми є Головне управління Державного казначейства. Вони можуть випускатися на пред'явника, строк платежу не має перевищувати 1 року.

Казначейські векселі можуть використовуватися для погашення кредитор­ської заборгованості, продажу юридичним особам, у вигляді застави, для сплати податків до державного бюджету тощо.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошо­вих ресурсів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення вста­новленого строку депозиту і процентів по ньому (ст. 18 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”). Ощадний сертифікат виконує дуже важливу функцію мобілізації грошових ресурсів і використання їх &ля задоволення потреб держави та суспільства.

Своєю історичною значущістю та дієвістю відрізняється такий цінний папір, як вексель. Вексель засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця спла­тити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (ст. 21 Зако­ну України “Про цінні папери і фондову біржу”). У процесі становлення ринкової економіки цей класичний цінний папір займає дуже важливе місце на фондово­му ринку, оскільки саме він дає змогу оперативно розв'язувати складні господар­ські та фінансові проблеми, є одним із головних засобів здійснення взаємозаліків боргів підприємств, подолання платіжної кризи. Про це свідчить Указ Президен­та України "Про випуск в обіг векселів для покриття зовнішньої заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України” від 14 вересня 1994 р. № 530/94. З метою розширення сфери обігу векселів у господарському обороті Указом Пре­зидента України “Про розширення сфери обігу векселів” від 26 липня 1995 р. були вилучені обмеження щодо суми зобов’язання за одним векселем.

Поряд з давно відомими класичними видами цінних паперів (акціями, обліга­ціями, векселями та ін.) в Україні набули поширення нові їх види, а саме привати­заційні папери. Вони з’явилися після прийняття Верховною Радою законів, спря­мованих на приватизацію державного майна: "Про приватизацію майна державних підприємств” "Про приватизаційні папери”. Для забезпечення участі усіх громадян України в приватизації державного майна законодавством було визначено випуск особливого виду цінних паперів - приватизаційних, покликаних забезпечити без­платне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств.

Своєрідним видом цінних паперів є інвестиційні сертифікати, які випуска­ються інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями та дають право їх власникам на одержання доходу у вигляді дивідендів. їх використовують із метою залучення коштів інвесторів для спільного інвестування. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати п’ятнадцятикратного розміру їх статутних капіталів.

Багатоманітність цінних паперів набуває подальшого розвитку завдяки засто­суванню різних форм і методів створення та дії цінних паперів. Так, за способом легітимації особи, яка виступає суб’єктом права, акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейованими та простими. В іменній акції зазначено ім'я осо­би, якій вона належить. Вона може передаватися власником іншій особі на правах власності через передавальний запис на ім’я нового власника. Інші акції фіксу­ються в реєстрі власних іменних цінних паперів, що ведеться акціонерним това­риством або незалежним реєстратором.

Акція на пред'явника означає, що без будь-якої іншої легітимації (включаючи виникнення підозри, що власник є незаконним) боржник зобов’язаний виконати умови, визначені цим документом.

Привілейовані акції надають власникові переважне право на одержання ди­відендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товари­ства в разі його ліквідації. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до номінальної вартості, щороку виплачуваним дивідендом. Маючи переваги в одержанні дивідендів, власники привілейованих акцій не мають пра­ва брати участі в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбаче­но його статутом. Прості акції дають право їх власникам одержувати дивіденди, брати участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації та в управлінні товариством.

Законодавством України передбачено випуск облігацій двох видів: облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик і облігації підприємств. Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських та місцевих позик приймають­ся Кабінетом Міністрів України та місцевими радами народних депутатів.

Облігації підприємств можуть бути випущені тільки після реєстрації цього ви­пуску та інформації про випуск облігацій, який здійснюється в порядку, визна­ченому Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і обліга­цій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. Облігації не дають їх власникам права на участь в управ­лінні цими суб’єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені влас­ники акцій.

Однак власники облігацій мають певні переваги перед акціонерами.

По-перше, акціонерне товариство насамперед нараховує виплату процентів по облігаціях, а після цього дивідендів.

По-друге, в разі банкрутства акціонерного товариства воно передусім розра­ховується з кредиторами, власниками привілейованих акцій, а потім із держате­лями простих акцій.

Облігації випускають іменні та на пред’явника, процентні й безпроцентні, ці­льові, що перебувають у вільному обігу або з обмеженим колом обігу.

Термін, на який випускаються облігації, законодавством України не обмеже­ний, проте облігації, які випускаються на тривалі строки, приносять більші про­центи, ніж короткострокові облігації. Аналіз стану фондового ринку України свід­чить про те, що перевага віддається емісіям акцій і недостатньо використовуються можливості облігації! як важливого засобу залучення коштів інвесторів.

До речі, облігації внутрішньої державної позики користуються великим по­питом на фондовому ринку, проте штучні обмеження придбання їх комерційни­ми банками обмежують їх використання. Нарешті, є ще один вид облігацій - кон­вертовані облігації, які після завершення певного строку обігу конвертуються на звичайні облігації. Досвід розвинених країн свідчить, що такі облігації популярні для інвесторів. В Україні, на жаль, не практикується емісія цього виду облігацій.

Видані сертифікати можуть бути строковими, тобто під певний договірний процент на визначений термін, або до запитання, іменні та на пред’явника. Під­приємства та громадяни для придбання ощадного сертифіката банку здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості. За кожні повні, напри­клад, 12,6, 3 місяці володіння сертифікатоїм до запитання банк нараховує договір­ний процент від величини номіналу цінного папера.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. В Росії Біржовий банк ще 1992 р. випустив такі сертифікати у формі металевих монет, що надає їм ще й нумізматичної цінності. В планах цього банку - емісія срібних сер­тифікатів.

На українському ринку ощадні сертифікати певний час були одними з найлік- відніших цінних паперів, які давали високі і стабільні доходи. Зараз активність комерційних банків щодо цього значно знизилася. Водночас Національний банк України дедалі ширше використовує ощадний сертифікат для регулювання об­сягів грошової маси в обігу. Ощадні сертифікати Нацбанку України можуть бути строковими або до запитання, іменні та на пред’явника. Строкові сертифікати пе­редбачають повернення власникам суми депозиту та виплату процентів у зазна­чений термін. У разі пред’явлення строкового сертифіката для дострокової оплати його власнику сплачується знижений процент. Сума зниження визначається умо­вами випуску сертифікатів.

Викуповування ощадних сертифікатів Нацбанком України здійснюється від­повідно до умов їх випуску, причому він може зробити це достроково. У цьому разі власники сертифікатів отримують відповідні доплати.

У нашій країні запроваджено вексельний обіг із використанням простого і пе- реказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р.

Простим визнається вексель, за яким зобов'язання сплати названої суми бере на себе особа, яка видала вексель (векселедавець). Простий вексель, строк плате­жу в якому не наведено, має бути сплачений за пред’явленням.

Переказним є вексель, за яким зобов’язання сплати зазначеної суми поклада­ється на третю особу, якій векселедавець пропонує сплатити цю суму кредитору (векселедержателю).

Досвід США свідчить про широкі можливості вексельного обігу. Однак для цьо­го потрібно запровадити процедуру державної реєстрації категорій векселів із тер­міном обігу понад 270 днів, визначати рейтинги запропонованих випусків векселів, що дає змогу інвесторам краще орієнтуватися на ринку цінних паперів. Крім того, має існувати ліквідний вторинний ринок векселів, завданням якого є не тільки ви­значення цін на векселі, а й забезпечення умов для їх реалізації у будь-який час.

Приватизаційні папери випускають у трьох видах: майнові сертифікати, жит­лові чеки та земельні бони. З метою захисту інтересів громадян випущені тільки іменні приватизаційні сертифікати, що виключає їх вільний обіг. Вони не можуть використовуватися для розрахунків або як застава. Дивіденди або проценти на них не нараховуються.

Житлові чеки мають також іменний характер, причому встановлено коефіці­єнт конверсії майнових сертифікатів і житлових чеків, який дорівнює 1:1 (тобто 1 грн першого дорівнює 1 грн другого). На жаль, іменна форма приватизаційних паперів значно знизила темпи приватизації та формування ринку цінних паперів, призвела до виникнення “тіньового фондового ринку”. Ось чому тільки перехід до грошової приватизації дасть змогу прискорити та підвищити ефективність при­ватизаційних процесів.

Як й інші цінні папери, інвестиційний сертифікат може бути іменним або на пред’явника, а інвестиційні фонди - відкритими або закритими. Відкриті фонди створюються на невизначений, а закриті - на визначений строк. Перші викупову­ють свої сертифікати у встановлений строк, а другі - після закінчення строку ді­яльності фонду.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватиза­ційні папери, якщо ці фонди отримали від Фонду державного майна України дозвіл на комерційну діяльність із приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у п'ятикратному розмірі обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, затвердже­ному Фондом держмайна України та Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку. Дохідність інвестиційних сертифікатів може коливатися залежно від прибутку, одержаного від інвестування, залучення коштів, а також придбання не­рухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських това­риств, у процесі приватизації. Аналіз свідчить, що інвестиційні сертифікати віді­грають достатньо активну роль на фондовому ринку України (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Цінні папери, їх структура та співвідношення (на початок року)

Джерело: Статистичний щорічник України. - 2000. - К.: Техніка, 2001 - С. 74.

Як бачимо із табл. 15.1, дані за 1993 р. визначені в карбованцях, а інших років, починаючи з 1996 р., - у гривнях. І хоча це не дає змоги зіставляти, проте струк­тура цінних паперів простежується доволі чітко. Так, у 1993 р. переважну частину загальної суми цінних паперів становили облігації, на другому місці були казна­чейські зобов’язання. Частка ощадних сертифікатів, особливо акцій, була вкрай низькою. За 1996-1999 рр. загальна сума цінних паперів зросла більш ніж у 10, а акцій - майже у 10 разів, помітно зріс вексельний обіг, сума векселів збільшилася приблизно в 9 разів. Якщо частка акцій перевищила дві третини загальної суми цінних паперів, то на векселі припадало трохи менше чверті. Спостерігалося сут­тєве зростання облігацій, проте їх частка була низькою у 1996 р., такою вона за­лишилася і в 1999 р.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів як особливого товару здійснюють такі суб’єкти:

- юридичні особи, що випускають цінні папери (емітенти), вони несуть зобов’язання, визначені в цих паперах, перед їх власниками;

- фізичні та юридичні особи, які купують цінні папери за свій кошт (інвесто- ри);

- юридичні особи, які здійснюють свою діяльність у вигляді посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта, інвестиційної ком­панії, інвестиційного фонду, тобто інвестиційні інститути.

Фінансовий брокер виконує функції купівлі-продажу цінних паперів за ра­хунок і за дорученням клієнта. Інвестиційний консультант надає консультації з питань випуску та обігу цінних паперів. Інвестиційна компанія організовує ви­пуск цінних паперів, видає гарантії щодо їх розміщення, здійснює купівлю та про­даж від свого імені і за свій кошт, у тому числі через котирування цінних паперів, тобто оголошення ціни продавця і ціни покупця, за якими інвестиційна компанія зобов’язується продавати та купувати цінні папери.

Інвестиційний фонд випускає акції з метою мобілізації грошових ресурсів ін­весторів та їхніх вкладень від імені фонду в цінних паперах, а також на банківські рахунки та до вкладів. Усі ризики, пов’язані з цими вкладеннями, доходи та збитки від зміни їх ринкової оцінки повністю відносять на рахунок власників (акціонерів) фонду. За законодавством України інвестиційні фонди створюються тільки у фор­мі акціонерних товариств. Банки здійснюють діяльність на ринку цінних паперів відповідно до ліцензії, яку видає Нацбанк України.

Цінні папери передбачають у обігу на фондовому ринку за ринковими цінами, які називають курсами. Поряд із фондовим існує позабіржовий ринок, на якому перебувають у обігу цінні папери з меншими вимогами учасників ринку.

Обіг цінних паперів - це процес, яким управляє держава. Вона розробляє за­кони, постанови та інструкції, які визначають правила та стандарти здійснення операцій із цінними паперами. Держава організовує реєстрацію цінних паперів, акціонерних товариств, визначає порядок оподаткування операцій Із цінними па­перами, встановлює умови випуску й обігу державних цінних паперів з метою від­шкодування витрат держави. Крім того, держава розробляє та реалізує політику впливу на ринок цінних паперів та інші макроекономічні агрегати, організовує ліцензування виробництва бланків цінних паперів, здійснює контроль за дотри­манням вимог законодавства, що регулює ринок. Збереження, облік і розрахунки по цінних паперах, перевірка їх, визначення взаємних зобов’язань, кліринг і пе­реказ грошових коштів та цінних паперів за зобов’язаннями, що виникають між суб’єктами фондового ринку, - це важлива складова функціонування цінних па­перів. Значний обсяг робіт у цій галузі припадає на депозитарії. У міжнародній практиці склалися принципи організації обігу цінних паперів: централізація роз­рахунків тією мірою, в якій це допускається розвитком ринку та станом платіжної

дисципліни, максимальна концентрація у місцях зосередження ринку, стандарти­зація розрахунково-клірингових систем, виконання часових стандартів (Т + 1 - для звірки угод, T + 3 - для врегулювання й закриття зобов'язань за ними, де T - день укладення угод); застосування систем заліку зобов’язань з цінних паперів при ви­борі типів заліку, які найбільше пасують до умов ринку у певній країні, викорис­тання позичок цінними паперами, грошових гарантій і депозитів, колективної відповідальності та ін. для забезпечення своєчасних поставок цінних паперів і за­вершення операцій за ними.

Операції обліково-розрахункового характеру за цінними паперами можуть бути зосереджені на фондовій біржі (в її розрахунковій палаті), частково або пов­ністю віднесені до клірингової корпорації, яка обслуговує одну або кілька фондо­вих бірж, передані банком-агентом або зосереджені в центральному депозитарії. Розрахунково-клірингові системи з цінних паперів можна класифікувати так:

- за власністю (банківські, компанії з цінних паперів, Національного банку, фондових бірж тощо);

- за територіальною ознакою (регіональні, національні, міжнародні);

- за спеціалізацією (універсальні або спеціалізовані за окремими видами цінних паперів, категоріями учасників ринку, видами бірж) та ін.

Порядок обліково-розрахункових операцій такий. Після укладання угоди по цінних паперах передбачено звірку зобов’язань контрагентами: одно- або двосто­роння. Внаслідок звірки виявляють і регулюють помилкові угоди, після чого здій­снюють обчислення зобов’язань і їх взаємний залік, переказ грошових ресурсів і цінних паперів. При цьому використовують дво- або багатосторонній залік (за активної взаємної торгівлі учасників ринку), безперервний залік (для проведення розрахунків контрагентом будь-якого учасника ринку за будь-якою угодою є клі­рингова корпорація).

Головними принципами розрахунків клірингу за цінними паперами, які змен­шують фінансові та операційні ризики, є поставка цінних паперів проти платежу, безперервність розрахунків (відсутність спеціального розрахункового дня).

Органом прямого державного регулювання цінних паперів в Україні є Держав­на комісія з цінних паперів та фондового ринку при Кабінеті Міністрів України, Міністерство фінансів, Національний банк, Державний комітет з управління дер­жавним майном, а також діють спеціалізовані органи, які створюються у законо­давчому порядку.

Ринок цінних паперів в Україні перебуває на стадії становлення. Однак і за та­ких умов він відіграє важливу роль у розв’язанні складних проблем. Наприклад, випуск державних облігацій дав змогу значною мірою припинити фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок кредитів Нацбанку, які мали емісійний характер. Воднораз досвід переконує, що за нинішньої ситуації держава не може обійтися без кредитів Нацбанку і значних позичок міжнародних фінансових орга­нізацій та іноземних держав. Усе це означає, що держава має збільшувати випуск цінних паперів, проте за умови скорочення витрат на їх обслуговування. Водночас має бути забезпечено прийнятний рівень дохідності боргових зобов’язань для ін­весторів, розширення кола інвесторів.

Варто зауважити, що в розвинених країнах фондовий ринок характеризується величезними обсягами цінних паперів та їх різноманітністю. До того ж, він розвива­ється у тісній взаємодії з фінансовим і валютним ринками. По суті, він є сектором як грошового ринку, так і ринку капіталів. Усе це підносить роль і значення ринку цін­них паперів, фінансового ринку, надає особливої динамічності діловій активності.

На цьому ринку вагому роль відіграє держава. Справа в тому, що витрати уря­ду нерідко перевищують податкові надходження. Тому дефіцит державного бю­джету покривається двома способами: або випуском нових сум грошей, або через позики грошей у населення. Досягається це за допомогою цінних паперів. Тому державний борг, як правило, це сукупна кількість випущених в обіг урядом цінних паперів. До того ж, слід мати на увазі, що уряд може продавати як ринкові, так і не- ринкові цінні папери. Про різноманітність державних цінних паперів і величезні обсяги їх обігу свідчить досвід США (табл. 15.2).

Таблиця 15.2 Державні цінні папери та обсяги їх обігу в США, млрд дол.

Джерело: Доллан Э. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Э. Доллан, К. Кэмпбелл, Р. Кэмпбелл. - М.; Л., 1991. - С. 46.

Як бачимо, ринковий борг держави представлено векселями, середньостро- ковими векселями та облігаціями. Вони спочатку продаються населенню, а потім здійснюється торгівля ними на фондовій біржі, тобто на вторинному ринку. Отже, коли казначейство продає нові цінні папери, воно створює первинний ринок цін­них паперів федерального уряду. Потім дилери створюють вторинний ринок, про­понуючи купити або продати ці цінні папери в період між датою випуску та датою погашення. Щоденний обсяг операцій з цими цінними паперами на Уолл-Стріт перевищує обсяг на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Останніми роками Державне казначейство США почало продавати свої рин­кові цінні папери у формі книжкового запису, не видаючи відповідного сертифі­ката. Це дає змогу заощадити на витратах на друкування і виключає можливість підробки сертифікатів. Крім того, це вигідно інвестору, оскільки він не може за­губити сертифікати та їх не можна у нього вкрасти.

Цінні папери Федерального уряду розрізняють за строками їх погашення. Так, векселі мають погашатися в межах одного року. Середньострокові векселі погашаються в межах від одного року до десяти років. У облігацій немає чітко визначеного строку погашення, хоча сучасні випуски мають строк не менш ніж 10 років.

Неринкові цінні папери також випускаються Державним казначейством. Ощадні облігації продаються населенню, проте вони не потрапляють на вто­ринний ринок. їх можна погасити та отримати готівку до закінчення строку по­гашення. Причому ощадні облігації можуть бути як у варіантах підвищення їх вартості, так і поточного доходу. Облігація з вартістю, яка підвищується, - це ощадна облігація, яка купується дешевше за свою вартість на момент погашен­ня, а процент виплачується у вигляді різниці між ціною під час купівлі та вартіс­тю на момент погашення.

Муніципальні облігації - це облігації, які випускають штати або місцеві орга­ни влади, доходи за якими не підпадають під оподаткування федеральним при­бутковим податком. Отримані кошти використовують для фінансування влас­них проектів - будівництва шкіл, житла, інфраструктури.

Використання державою цілої низки боргових зобов’язань забезпе­чує розв’язання такої складної проблеми, як неінфляційне покриття дефіци­ту бюджету, та одночасно це означає пов’язування вільних грошових ресурсів суб’єктів господарювання й населення.

Уявити обсяги ринку цінних паперів без урахування тієї їх частини, яка нале­жить домашнім господарствам, просто неможливо (табл. 15.3).

Як свідчить табл. 15.3, вже самі назви фінансових активів, або цінних паперів, виражають переплетіння ринку цінних паперів із грошовим та фінансовим рин­ками, що відкриває широкі можливості як для індивідуальних, так і для інститу- ціональних інвесторів. Для цього використовують різні цінні папери. Це активи із змінним доходом - акції, які дають право на частку прибутку компанії. Вони ґрунтуються на праві власності на майно фірми. Такий цінний папір є одним із найпоширеніших. Як бачимо з табл. 15.3, на акції корпорацій припадає майже 35 % загальної вартості цінних паперів домашніх господарств. Якщо до цього додати акції фондів грошового ринку та акції взаємних фондів, то частка цього цінного папера перевищить 40 %.

Більш складним видом активу зі змінним доходом є фондовий опціон. Опціони поширюються на різні активи, однак найпоширенішим є опціон на акції. Опціон по­купця (“колл") дає його власнику право на купівлю певної кількості акцій корпорації за фіксованою ціною протягом певного періоду. Опціон продавця (“пут”) дає право продати певну кількість акцій за фіксованою ціною протягом певного періоду.

481

Таблиця 15.3

Обсяги ринку цінних паперів домашніх господарств

Джерело: Сакс Дж. Макроэкономика / Дж. Сакс, Ф. Ларрен. - М.: Дело, 1996, - С. 679.

Головною рисою цінних паперів є те, що їхня ціна може змінюватися під впливом спекулятивного попиту. Саме так сталося у 20-ті роки XX ст., коли спо­стерігався великий бум на фондовій біржі. Зростання цін на акції не тільки не відображало зростання прибутків і дивідендів компаній, а навпаки, вони віді­рвалися від своєї основи. Це призвело в жовтні 1929 р. до краху, коли відбулося обвальне падіння курсів акцій. У точці найнижчого спаду в 1933 р. ринок цінних паперів втратив 85 % вартості 1929 р. Після великої кризи 1929-1933 рр. фондо­ва біржа почала відроджуватися. Реальний курс акцій сягнув рівня 1929 р. більш ніж через чверть століття - у 1955 р.^[CCL]

Величезні втрати, зумовлені глибокою кризою, змусили шукати шляхи та ме­тоди, які б дали змогу запобігти схожим явищам. Було створено теорію "ефек­тивного ринку”. Узагальнення досвіду функціонування ринку цінних паперів дало змогу дійти висновку, що найбільш вигідно і безпечно створювати набір акцій, диверсифікований портфель цінних паперів.

Дж. Сакс і Ф. Ларрен вважають, що велика різноманітність цінних паперів дає змогу домашнім господарствам і фірмам зменшувати ризик. Тому вони три­мають цілі портфелі, тобто набори фінансових активів, що зменшує можливість ризику.

Отже, враховуючи те, що коливання цін на фондовому ринку відбувається під впливом багатьох чинників, теорія "ефективного ринку" передбачає швидке усві­домлення нової інформації, оскільки ринкові ціни втілюють у собі цю інфоріиацію.

Прибутки можливі тоді, коли використовують не стару, а нову інформацію, і вра­ховують її оперативно, швидко.

15.3.