Питання 108. Основні етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Виникнення валютних відносин як світової системи зумовлене процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Ця система створювалась та видозмінювалась як елемент та інструмент економічної інтеграції.

Першим етапом розвитку МВС була система золотого стандарту, яка сформувалася на початку ХХ ст., коли валюти низки держав вільно оберталися на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Система золотого стандарту характеризується наступними рисами:

- визначеним золотим вмістом кожної валютної одиниці;

- конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалась як у країні, так і за межами окремої держави;

- золоті зливки можуть вільно обмінюватися на монети і золото вільно експортується та імпортується, продається на міжнародних ринках золота;

- підтриманням жорсткого співвідношення між національним золотим запасом та внутрішньою пропозицією грошей в країні.

Конвертованість валют на золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично приводили до встановлення фінансових валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів та активів платіжних балансів. Цей же механізм не дозволяв державі фінансувати видатки шляхом інфляції. Таке положення забезпечувало стабільність економіки. Але система фіксованих валютних курсів має й недоліки, оскільки країни мають відмовитися від проведення незалежної грошової політики, а вимоги про фіксовані валютні курси можуть виконуватися країною лише за умов наявності золота в якості офіційних резервів. Країни, в яких діє золотий стандарт, мають змиритися з внутрішньоекономічними процесами пристосування, які набувають таких малоприємних форм, як безробіття та скорочення доходів, з одного боку, та інфляції — з іншого. Крім того, золотий стандарт може функціонувати лише до тих пір, доки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси.

"Велика депресія 30-х років" привела до краху системи золотого стандарту.

Нова система мала зберігати переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), одночасно уникаючи її недоліків. На конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який мав створити нову валютну систему, реальну та дієздатну, яка базується на відносно фіксованих валютних курсах. Подібна система проіснувала з деякими змінами до 1971 р.

Основні принципи організації валютних відносин за Бретон- Вудською системою були наступними:

1) Бретон-Вудська система базувалась на золотовалютному стандарті, який означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядалися як еквіваленти золота та могли функціонувати в якості валютних резервів;

2) існування фіксованих паритетів, узгоджених в рамках МВФ, на основі яких порівнювались та обмінювались валюти.

Щоб забезпечити відповідність дійсного курсу своєї валюти оголошеному паритетові, кожна країна могла:

- або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (варіант США, в 1945 р. — 35 дол. за 1 унцію золота);

- або підтримувати на ринках курс своєї валюти по відношенню до інших у межах коливань максимум в 1% паритету (що обрали інші країни);

3) конвертованість валют, свобода та багатобічність платежів у поточних операціях.

Бретон-Вудська система передбачала використання в якості міжнародних резервів золото та долар.

Долар був визнаний в якості світових грошей за двома причинами. По-перше, США вийшли з 2-ої світової війни з найбільш міцною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота та в період з 1934р. по 1971р. проводили політику скуповування та продажу золота іноземним фінансовим органам за фіксованою ціною в 35 дол. за трійську унцію. Таким чином, долар переводився в золото за пред’явленням; долар став розглядатися як замінник золота і тому вважався "таким же надійним, як золото".

Але зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих масштабів міжнародної торгівлі та фінансів, тому долар набув ролі важливого світового валютного резерву. Країни світу отримували долар в якості резервної валюти в результаті дефіциту платіжного балансу США. Для збереження за доларом статусу резервного засобу слід було усунути дефіцит платіжного балансу США, але це означало б вичерпування джерела додаткових доларових резервів для системи. Отже, зіткнувшись зі сталим та зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв’язок між золотом та інтернаціональною вартістю долара, запустивши долар у "плавання" та дозволивши ринковим силам визначити його вартість. Вільне коливання долара позбавило Бретон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) країни — члени МВФ — оголосили про перехід до третьої якісно нової світової валютної системи — Ямайської, в основу якої були покладені наступні принципи:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бретон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунків золото та резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР — колективну валюту МВФ та ЄВРО — колективну валюту ЄС. Ці валюти стали елементом у структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнених валютних блоків, які, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого — між ними існують особливі відносини між країнами-учасниками (наприклад, ЄЕС та його породження — Європейська валютна система).

4. Розширення прав МВФ з нагляду за валютними курсами. МВФ були розроблені деякі принципи, яких мають дотримуватися країни — члени МВФ при проведенні курсової політики, щоб міжнародна валютна система функціонувала ефективно:

- валютний курс має бути економічно обґрунтованим — країни мають уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання додаткових конкурентних переваг;

- здійснювати інтервенцію з метою вирівнювання значних хаотичних короткострокових курсових коливань;

- під час проведення інтервенції враховувати інтереси інших країн.

Теоретичною основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Але в реальній практиці і Ямайська система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення в валютній політиці окремих країн елементів "управління"). Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти;

2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переводами, введенням від’ємних відсоткових ставок на іноземні вклади і т.п.