ПРИРОДА СУЧАСНИХ ГРОШЕЙ

Такі тлумачення відомих економістів викликають подив. Адже золото як товар перестало бути грошима. Тоді постає питання: якщо золото-товар не є грошима, то який інший товар став грошима, виконує функцію загального еквівалента? Як бачимо, такого товару немає. Як можна всупереч реальності писати в енциклопе­діях, які узагальнюють певний рівень розвитку економічної науки, що і сьогодні гроші - товар. Забігаючи наперед, зауважимо, що гроші-товар канули у вічність, а інерція людського мислення, суспільної свідомості настільки сильна, що і через більш ніж три десятиліття не долає стереотипів золотогрошової теорії. Це дуже повчальний урок історії.

Разом з тим, як це буває у переломні часи, з’явилися погляди, які становлять іншу крайність. Одні з них полягають у тому, що на зміну товарній прийшла ідеаль­на форма грошей. "Гроші, - пише один з авторів, - спочатку виникли як особливий товар, в якому втілена вартість... Але представляти вартість може не тільки ре­альний товар, але і будь-який інший знак або символ,... поступово в процесі істо­ричного розвитку матеріальність представника зникає і залишається лише його ідеальний образ... Цим властивостям відповідало золото як реальний грошовий товар, а в сучасних умовах... таким вимогам відповідають ідеальні гроші... В іде­альних грошах сутність грошей знайшла свою найбільш адекватну (ідеальну) фор­му існування”. Потрібно мати неабияку фантазію, щоб зводити гроші до символу, до ідеального образу. Наприклад, продається квартира і одержується певна сума символів. Як тут можна говорити про еквівалентність відносин? Її і близько немає. Теорія трудової вартості давно довела, що гроші є грошима тому, що вони були то­варом і мали реальну вартість.

К. Маркс розкрив суперечливу єдність грошового відношення та його носія, який може бути в різноманітних формах, зокрема як умовний знак вартості.

Незважаючи на переконливу аргументацію щодо матеріальної природи гро­шей, робляться нові спроби довести їхній ідеальний характер. Так, в Енциклопе­дії банківської справи зазначається, що гроші "набувають особливої вартості, яка формується в процесі обігу і може існувати паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого виготовлені. Можливість формування такої вартості гро­шей створила підґрунтя для відокремлення явища грошей від конкретного товар­ного носія, виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад, депозитні гроші, електронні гроші"^[222].

Як бачимо, робиться спроба довести, що в обігу поряд з реальною вартістю паралельно виникає нова вартість, відокремлена від товарного носія. І до того ж, називаються конкретні форми грошей, які не мають натурально-речового змісту. З цим теж не можна погодитися, Насправді банк видає депозитний сертифікат чи електронну картку за умови, що доходи - заробітна плата чи підприємницький прибуток - знаходяться в банку, і в них нічого ідеального чи віртуального немає. Це - результати функціонування виробництва, безпосередньої праці чи підпри­ємницької діяльності. Електронні картки невипадково називають кредитними. Або вони дають змогу використовувати по частинах заробітну плату чи інший до­хід, які перераховані в банк, або банк надає кредит і у встановлені строки його необхідно погашати. Смарт-картки є, по суті, електронними чековими книжками. Якщо чек, як і грошова купюра, є носієм певної суми грошей, точно так і кредитна картка є формою використання грошей. На відміну від купюри з твердо фіксова­ною сумою, як правило, обмеженою, чеки і електронні картки забезпечують рух різних сум, великих і малих, що робить їх більш гнучкими і зручними у викорис­танні грошей, здійсненні платежів.

Як відомо, в економіці із нічого може бути тільки ніщо. Природно-історичний характер розвитку означає, що те, що існує зараз, бере початок у минулому. Ви­токи сучасних грошей слід шукати у кредитних відносинах. Саме кредит породив вексель, банки перебрали на себе облік векселів і під них випустили банкноти, тобто векселі на банк. Отже, гроші, банкноти - це боргові зобов’язання. А борг - це не ідеальне, а надто реальне і матеріальне поняття. Але і банкноти - це не щось однозначне.

Золотогрошова система базувалася на взаємодії золотих монет і банкнот - кре­дитних грошей. Єдність цієї системи досягалася тим, що банкноти вільно обміню­валися на золото. “Цим, - писав К. Маркс, - вирішується і недоречне питання про те, чи було б можливим капіталістичне виробництво в його теперішніх розмірах без системи кредиту..., тобто при одному металічному обігу. Очевидно, ні’’¹. Поєд­нання золотих грошей з банкнотами розширяло межі для зростання суспільного виробництва. Причому в процесі історичного розвитку співвідношення між золо­тими монетами і банкнотами змінювалося на користь банкнот. Так, у США, Вели­кобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 р. 3:1, у 1860 р. - 1:1, у 1885 р. - 1:3, а у 1913 р. воно вже характеризувалося як 1:10. Як бачимо, ще на початку XIX ст. золоті монети втричі переважали банкноти, приблизно всередині цього ж століт­тя вони за обсягами зрівнялися, а в наступний період банкноти втричі переважали золоті монети і на початку XX ст. - в десять разів.

Отже, в процесі тривалої історичної взаємодії золота і банкнот, кредитних гро­шей перемогли останні, відбувся перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу. Золото через свою природну обмеженість за темпами приросту його видобутку не відповідало темпам і масштабам зростання економіки і това­рообороту в XX ст. Позичковий капітал як органічний елемент суспільного капі­талу, будучи тісно пов’язаним з виробничим і торговим капіталом, зростає разом із суспільним капіталом. Тому кредитні гроші як форма руху позичкового капіталу знаходяться у відповідності з потребами економіки в платіжних і розрахункових засобах. Все це свідчить про те, що перехід від грошей-товару до грошей-капіталу, будучи власне глибокою, революційною зміною в грошах, відкрив нові можливос­ті для зростання економіки, підвищення її ефективності. Тому має рацію К. Маркс, який ще півтора століття тому не лише передбачив епохальні зрушення в грошах, але й високо оцінив їх. “Гроші як капітал, - писав К. Маркс, - це таке визначення грошей, яке виходить за межі їх простого визначення як грошей. Гроші як капітал можна розглядати як більш високу реалізацію грошей, подібно до того, коли мож­на сказати, що мавпа перетворюється в людину”^{[223] [224]. Інакше кажучи, ми є свідками глибоких якісних, революційних змін у грошах і теорії. Тому не можна терпіти, коли із книги до книги переходить догма, що начебто раніше гроші були повно­цінними, а сучасні, мовляв, неповноцінні.}

Прикро, що навіть в таких солідних виданнях, як Економічна енциклопедія, не просто проголошується ця теза, а наводиться її обґрунтування. Автор дово-

дить, що повноцінним грошам властиво те, що їхня "номінальна вартість відпові­дала вартості металу, що в них міститься”¹. В Енциклопедії банківської справи теж йдеться про те, що коли грошима були "реальні матеріальні блага” які формували вартість грошей, "такі гроші були повноцінними, вартість їх була відносно ста­лою”, вони були "надійним стандартом виміру"^{[225] [226]. Справді, золотомонетна система мала низку незаперечних достоїнств. Це відомо і високо оцінено. Але було б не­правильно не бачити недоліків цієї грошової системи. І недоліків істотних. Ще на початку XIX ст. Д. Рікардо, який був прибічником золотогрошової системи, напи­сав для Англійського банку "Пропозиції на користь економного та стійкого гро­шового обігу". Він добре розумів, що золотий обіг, за якого монети стираються і країна зазнає великих втрат, є відчутним тягарем для економіки. Тому золотогро- шова система буде стійкою і економною, коли в обігу будуть банкноти, які вільно обмінюються на золото, але не на золоті монети, а на золоті злитки. Це дало б змо­гу підтримувати відповідність між золотим запасом і обсягами банкнот, не допус­кати їх надмірної емісії, забезпечувати стійку купівельну спроможність. Постає питання: якщо Д. Рікардо бачив істотні недоліки золотомонетної системи і шукав шляхи утвердження "економного і стійкого грошового обігу”, то як можуть не ба­чити цього сучасні економісти і всіляко хвалити цю систему?}

Щодо сучасних грошей, то вони трактуються як паперові гроші, які не мають власної вартості, тому вони неповноцінні. І це не що інше, як догма, яка не відпо­відає дійсності. Сучасні гроші - це кредитні гроші, які виражають рух позичкового капіталу. Тому вони, чи намальовані на папері, чи у формі електронної картки, ви­ражають рух позичкового капіталу, що визначає їхню матеріальну природу. Отже, відбулася не дестафація, не дематеріалізація грошей, а зміна їхньої матеріаль­ної субстанції. Раніше це був товар, а зараз - капітал, що робить сучасні гроші не просто повноцінними, а більш досконалими, економними, гнучкими, а значить, більш дієвим важелем в економічному і соціальному розвитку.

Отже, сучасні гроші - це кредитні гроші, які нерозривно пов’язані з господар­ським оборотом та реально відображають його рух. Так, більш ніж 95 % грошової маси представлено платіжними зобов’язаннями та документами, виписаними кре­дитними установами чеками, депозитними сертифікатами, розпорядженнями про зняття вкладів тощо. Це означає, що сучасні гроші - не просте, паперове свідчення вартості, титул платоспроможності, а вияв реального руху товарно-матеріальних цінностей, капіталу. Адже за платіжними документами виплачується процент як форма прибутку на капітал, а гроші за своєю сутністю та властивостями не відріз­няються від грошового капіталу, який є однією з функціональних форм суспільно­го капіталу. Варто купити акцію або інший цінний папір, покласти гроші в банк, і вони стають капіталом, який приносить прибуток.

Отже, кредитні відносини - це форма виробничих відносин. їх підґрунтям є рух грошового (позичкового) капіталу, а кредитні документи - це кредитні гроші, які докорінно відрізняються від паперових, оскільки відображають реальний рух реального капіталу.

По-перше, вони виникають на основі функції грошей як засобу платежу, тоді як паперові - на основі функції грошей як засобу обігу.

По-друге, підґрунтям кредитних грошей є рух позичкового капіталу як частки всього суспільного капіталу. Щодо паперових грошей, то вони є лише знаками зо­лота та представляють золото в обігу.

По-третє, банкноти випускаються емісійними банками замість приватних ко­мерційних векселів для кредитування промисловості та торгівлі, а паперові гро­ші - державою для покриття бюджетних витрат, бюджетних дефіцитів.

По-четверте, якщо зникає потреба в банкнотах, розмінних на золото, то вони повертаються до банку, оскільки він обмінює їх на золото за пред'явленням. Папе­рові гроші можуть переповнювати канал обігу. Тому банкноти, розмінні на золото, не знецінюються, а паперові гроші, якщо їх випустити в обіг, більше, ніж потрібно, знецінюються.

У сучасних умовах, коли банкнота не розмінюється на золото, межі між кре­дитними та паперовими грошима стають умовними, досить рухливими. Якщо ви­пустити банкнот більше, ніж потрібно, вони також знеціняться. Однак це не може бути підставою для ігнорування кредитної природи грошей. Навпаки, йдеться про необхідність більш тонкого та науково обґрунтованого підходу до розв’язання проблеми грошей і грошового обігу.

На жаль, в економічній літературі мають місце категоричні заперечення проти кредитних грошей. Деякі економісти вважають, що сучасні гроші неправомірно розглядати як форму дійсних грошей. Більше того, вони зауважують, що кредитні гроші не є загальним еквівалентом і не виконують класичних грошових функцій. Невже долар, фунт стерлінгів, єна не є грошима і не виконують класичних грошо­вих функцій?

Сучасні гроші, маючи нову економічну природу, успішно виконують функції грошей. Оскільки товарообмін опосередкований кредитними документами, то кредит є формою руху не тільки грошового, а й товарного капіталу. І вся система відносин набуває характеру не товарно-грошових, а товарно-кредитних, а кредитні документи, боргові зобов’язання стають новими, кредитними грошима.

Особливість кредитних грошей полягає в тому, що реалізація товару не супро­воджується зустрічним рухом еквівалента в грошовій формі, як було при грошах- золоті, грошах-товарі. Замість них функціонують платіжні зобов'язання, що є грошовим еквівалентом, який самостійно перебуває в обігу тому, що в сучасних умовах існують всебічно, постійно відтворювані відносини боргової залежності між товаровиробниками. Тому боргові платіжні зобов’язання є кредитними гро­шима, які мають специфічну суспільну якість - якість безпосереднього обміну на будь-який інший товар, тобто якість загального мінового еквівалента. Однак було б очевидною помилкою всю грошову масу відносити до кредитних грошей. Як зазначалося, межа між кредитними та паперовими грошима доволі умовна. Якщо збільшити випуск банкнот за обсягом, який перевищує реальні потреби товаро-

обороту, то вони перетворюються в паперові гроші, які швидко знецінюються, До того ж, навряд чи виправдано відносити до кредитних грошей ту їх частину, яка спрямовується на фінансування за рахунок банківського кредиту покриття дефі циту державного бюджету. За своєю суттю ці гроші близькі до паперових, цс каз­начейські білети, особливо, якщо таке фінансування здійснюється за рахунок під вищеної емісії грошей (банкнот).

Отже, за своєю економічною природою сучасні гроші є кредитними, оскільки кредитні відносини пронизали всю систему виробничих відносин, внаслідок чого вони перетворилися з товарно-грошових в товарно-кредитні. Таким чином, здій­снено історичний перехід від грошей-товару до грошей-кредиту, грошей-капіталу. До речі, варто зауважити, що цей процес передбачав К. Маркс. Він писав, що гроші як капітал - це таке визначення грошей, яке виходить за межі їх простого визначен­ня як грошей. Гроші як капітал можна розглядати як більш високу реалізацію гро­шей, подібно до того, як можна сказати, що мавпа перетворюється в людину.

Ці положення знайшли підтвердження в західній економічній літературі. Так, К. Макконнелл і С. Брю, підбиваючи підсумки розгляду суті та структури грошей, роблять такі висновки:

“1. В економіці Сполучених Штатів та інших розвинених країн гроші є по суті борговим зобов’язанням держави, комерційних банків та ощадних установ.

2. Ці боргові зобов’язання успішно виконують функції грошей доти, доки їх вартість або купівельна спроможність відносно стабільна.

3. Вартість грошей вже не ґрунтується на строго визначеній кількості доро­гоцінних металів (як було раніше), вона визначається швидше кількістю товарів та послуг, які можна придбати за гроші на ринку”^[227].

Як бачимо з цитати, сучасні гроші, їх вартість не ґрунтуються на золо ті або інших дорогоцінних металах, вони мають кредитний характер (''боргові зобов’язання”) та успішно виконують функції грошей. І все-таки поряд з цими, на наш погляд, правильними положеннями в цьому розділі є висловлювання, які не збігаються з наведеними вище. Наприклад, нерідко використовується характе­ристика наявних грошей як паперових (поряд із металевими). "Паперові гроші, - зауважують автори книги, - більш значущі в кількісному відношенні, ніж метале­ві... Всі 200 млрд дол., або близько того, паперових грошей представлені у формі банкнот Федерального резервного банку..."². Хоч автори називають цю частину грошей "паперовими”, вони насправді є банкнотами, векселями на банк, тобто кре­дитними грошима.

К. Макконнелл і С. Брю використовують термін "майже гроші”: "Це деякі висо- коліквідні фінансові активи, такі як безчекові ощадні рахунки, строкові вклади та короткострокові державні цінні папери, які хоча й не функціонують безпосеред­ньо як засіб обігу, але можуть легко та без ризику фінансових втрат переводитись в наявні або чекові рахунки”³. Зрозуміло, що грошова маса західними економістами ранжирується за ступенем ліквідності. З цього погляду, як найбільш високоліквід- ні виокремлюються наявні “паперові та металеві гроші". Однак і те, що належить до “майже грошей'! як бачимо з наведеного тлумачення, характеризується “висо­кою ліквідністю’; але вони не функціонують безпосередньо як засіб обігу, хоча мо­жуть "легко переводитись в наявні або чекові рахунки". Відмінність є, але, на наш погляд, не така вже й суттєва, щоб характеризувати їх як “майже гроші" І ще одне зауваження. Автори пишуть, що “паперові наявні гроші" не мають “дійсної вар­тості" Тоді постає питання: чому вони гроші? Наведемо цікаві відповіді. “Наявні і чекові вклади є грошима, - пишуть вони, - з тієї причини, що люди приймають їх як гроші..., вони приймаються як засіб обігу". На наш погляд, з такими аргумен­тами не можна погодитися. Очевидно, це результат недооцінювання тієї обстави­ни, що паперові гроші тлумачаться як банкноти, тобто боргові зобов’язання Фе­деральних резервних банків. І якщо це боргове зобов'язання, то воно має свою вартість. Тому громадяни, маючи наявні долари, можуть перетворити їх в товари відповідної вартості, в акції, врешті-решт, просто в заощадження, які будуть при­носити процент. Справа саме в цьому, а не в тому, що люди приймають їх як гроші, або що "держава оголосила наявні гроші законними платіжними засобами" Інак­ше кажучи, автори, з одного боку, проявляють непослідовність, трактують гро­ші як борг, боргові зобов’язання, тобто кредитні гроші, а з другого - із загальної маси виводять "паперові гроші’! начебто ті, які не мають вартості. Вони ігнорують їх кредитний характер та стверджують, що паперові гроші є декретними грішми, вони гроші тому, що так сказала держава. На нашу думку, справа тут у тому, що Макконнелл і Брю, спираючись на форму "паперові гроші", відходять не тільки від суті банкнот, а й поєднують їх із казначейськими білетами, які випускаються дер­жавою з примусовим курсом. Єдиним виправданням такої суперечності є те, що "...питання визначення грошей залишається спірним та невирішеним"¹.

Ще більшої гостроти набула проблема природи грошей у нас, оскільки без гли­бокого її розуміння неможливо ні побудувати сучасну грошову систему, ні ефек­тивно регулювати її. Тим більше, що сьогодні, поряд з тими, хто визнає втрату золотом функцій загального еквівалента, є немало й тих, хто заперечує це. Однак навіть ті, хто дотримується традиційного золотогрошового трактування сучасних грошей, розуміють неспроможність старих підходів та змушені шукати нові. Так, деякі з них вважають, що при "пануванні паперово-грошового обігу золото ви­конує функцію міри вартості не прямо шляхом прирівнювання до нього товарів, а через свою паперово-грошову ціну, яка пов’язує вартість золота з купівельною спроможністю грошових знаків’’^{[228] [229]. Виходить, що спочатку золото виражає свою ціну в паперових грошах, а вже з допомогою цієї ціни воно виконує функцію міри вартості. Тим самим було визначено, що паперові гроші вартості не мають і тому не можуть виконувати функцію міри вартості. Спроба представити справу так, ні­бито паперові гроші від золота отримують ціну, а вже через неї є формою вартості,}

суперечить теорії трудової вартості, оскільки вартість може вимірюватися тим то­варом, який сам мас вартість.

Деякі вчені вважають, що золото й тепер виконує функцію загального еквіва­лента на основі принципу збереження спадкоємності цін¹, тобто існуючі "золоті" ціни увійшли в засоби виробництва, а останні формують теперішні витрати ви­робництва, отже, й існуючі ціни. Однак з такою позицією погодитися не можна хоча б тому, що вона не враховує глибоких зрушень в структурі вироблюваної про­дукції, що приводить до появи багатьох товарів, раніше невідомих. Крім того, змі­нилася також ефективність виробництва. Тому зв’язок сучасних цін із "золотими" навряд чи можна спрощувати, а тим більше робити далекосяжні висновки.

Існує думка, що процес демонетизації золота породив не нову форму мінової вартості, а нову форму грошей, які не мають вартості. Більше того, прибічники цього трактування грошей стверджують, що вартість взагалі не є субстанцією гро­шей, оскільки цю роль відіграє специфічна корисність загального еквівалента. "Го­ловною родовою ознакою, що відрізняє гроші від інших товарів, є їх властивість бути загальним еквівалентом" Водночас вчений вважає, що якість бути товаром “була не головною, не суттєвою, не родовою ознакою грошей. Тепер функцію за­гального еквівалента виконує паперовий грошовий знак. Тому він має головну, суттєву ознаку грошей, а отже, є грошима"^{[230] [231]. Як же паперові гроші, не будучи вар­тістю, є загальним еквівалентом? Як же вони можуть виконувати функцію міри вартості, самі її не маючи? Помилковість цього підходу очевидна.}

Складнішою є теорія "представницької вартості паперових грошей’! відповідно до якої паперові гроші справді не мають своєї вартості, але оскільки вони відобра­жають товарний світ, вартість і ціни, то це надає їм також своєрідної "представниць­кої вартості" Родоначальник цієї концепції Р. Гільфердінг писав, що величина вартос­ті самої цієї "міри вартості” визначається вже не вартістю того товару, з якого вона створена. Навпаки, ця “вартість" визначається сукупною вартістю товарів, які пере­бувають у сфері обігу. Ці ідеї, які неодноразово критикувалися, відроджуються у наш час. Так, один з авторів, посилаючись на те, що сучасні гроші є представниками всіх товарів, робить висновок, що тепер будь-який товар, обмінюючись на грошові знаки й отримуючи у такий спосіб певну ціну, тим самим виражає свою вартість через при­рівнювання до багатьох інших товарів. Неважко зрозуміти, що прибічники цієї теорії роблять спроби довести, що в процесі обігу, обміну, взаємодії з товарами, тобто в про­цесі використання як мінового еквівалента, паперові гроші набувають вартості. Зви­чайно, все це не має нічого спільного з теорією трудової вартості. Більше того, містить в собі логічну суперечність. З одного боку, вартість грошей визначається товарною ціною, а з другого - товарна ціна є не що інше, як грошове вираження вартості.

Визнаючи неспроможність такої позиції, деякі дослідники роблять спробу до­вести, що при визначенні цін ні тепер, ні раніше, коли грішми було золото, зовсім

не потрібно знати, яка вартість фіксувалася у грошовії і одиниці. Ціна будь-якого товару, вважають вони, розраховується товаровиробниками на основі не вартості, а витрат виробництва, тобто, на базі цін товарів, ви і ранених у певному виробниц­тві. Як не дивно, але прибічники цієї теорії впевнені в тому, що вони тим самим подолали логічну суперечність, очевидну в концепції "представницької вартості паперових грошей". Насправді втрата грішми економічної суті, вартісної природи неминуче призведе до свавілля у визначенні витрат виробництва, а отже, і цін, що позбавить виробництво об'єктивних оцінок і обґрунтованих орієнтирів. У колиш­ньому Радянському Союзі постало питання про перехід виробництв на повний госпрозрахунок та самофінансування. 1 в наш час переходу до ринкової економіки робиться все можливе, щоб подолати цінове свавілля, наблизити внутрішні ціни до цін світового ринку. Тільки тоді виробництво отримає реальні критерії госпо­дарської діяльності, досягне конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Неможливо залишити поза увагою також погляди, відповідно до яких, на відмі­ну від грошового товару золота, що визначало матеріально-речовий склад грошей, сучасні гроші нібито не мають матеріальної субстанції, вони є “нетоваром” висту­пають тільки як папери. Так, Б. Федоров пише¹, що валютна операція втратила ма­теріальне підґрунтя, національні грошові одиниці протистоять фактично лише у вигляді записів на кореспондентських рахунках, які врешті-решт є представника­ми банківських депозитів. А. М. Шаров ще відвертіше стверджує^{[232] [233], що відбувається заміна традиційних форм засобів обігу на нові неуречевлені форми - процес, який можна назвати дестафацією (від англ, thing - річ). Звичайно, зовсім не дивно, якщо автор трактує сучасні гроші як паперові і констатує в них відсутність матеріально- речового складу. Однак, на жаль, такі висновки роблять і вчені, які трактують сучасні гроші як кредитні. На наш погляд, ці висновки необгрунтовані. Як можна говорити про "дестафацію" грошей, про зникнення їх матеріально-речового складу, якщо добре відомо, що кредитні гроші відображають рух позичкового капіталу. До того ж, позичковий капітал справді є товаром і форма його руху - кредитні гроші. Саме тому вони відіграють роль загального еквівалента.}

Воднораз неможливо не бачити, що в золотогрошовій системі матеріально- речовий зміст грошей є очевидним, виступає прямо й безпосередньо в умовах обміну паперових грошей на золото. Дещо ускладнюється ситуація, коли визна­чається золотий вміст грошової одиниці, в разі відсутності обміну на золото. Од­нак і тут матеріальна субстанція чітко визначена. Щодо сучасних грошей, то тут справа дещо складніша. За формою кредитні гроші, як і паперові, мають вигляд художньо оформлених паперів, і в цьому вбачається "дестафація” грошей, їхня ні­бито неречова природа. Але за зовнішньою формою потрібно бачити реальний зміст - кредитні відносини, рух позичкового капіталу, який, у свою чергу, є фор­мою руху не тільки товарного, а й усього суспільного капіталу, економіки в цілому

Отже, можна конкретизувати, що сучасні гроші характеризуються не відсутністю матеріально-речового складу (про що говорять окремі економісти), а якісно но­вим його видом. Замість первісної форми, якою є товар, суспільство переходить до вищої форми, якою є позичковий капітал, тобто форми, яка розвинулася на основі товарно-кредитних відносин.

Загальність кредитних відносин зумовлює той факт, що кредитні засоби обігу стали "загальним товаром”, який функціонує як реальні гроші. Тому було б вели­кою помилкою не бачити, що сучасні гроші характеризують якісно новий етап їх еволюції, мають якісно нові риси, свою природу, сутність. Сучасні гроші - це фор­ма руху позичкового капіталу, якісно нове явище порівняно з таким специфічним грошовим товаром, як золото.