Смаки та уподобання споживача

Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисності як суб'єктивної цінності певного товару для споживача у певний момент часу. Корисність — суб'єктивне ставлення людей до товару.

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначається функціонально. Функція корисності показує залежність корисності від загальної кількості споживаних благ.

де U -рівень корисності; X, Y - кількості споживаних благ.

Для оцінки зміни корисності використовується поняття граничної корис­ності. Гранична корисність (MU_χ) блага X — зміна загальної корисності набору товарів при зміні кількості даного блага на одиницю. Математично граничні корисності блага X і блага Y при незмінності кількостей всіх інших благ є частковими похідними функції корисності:

Гранична корисність зменшується при збільшенні кількості товарів, які є у розпорядженні споживача (закон спадної граничної корисності, або перший закон Госена). Корисність залежить не тільки від споживчих влас­тивостей блага, але й від його кількості.

Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає мож­ливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач може упорядкувати різні набори благ відповідно до власних смаків. В основі ординалістського підходу лежать такі аксіоми стосовно уподобань споживача:

1. Порівняність для всіх можливих наборів А та В уподобань споживача: споживач завжди може порівняти два набори, тобто визначити, віддає він перевагу набору А по відношенню до набору В, або навпаки, або байдужий у виборі між А і В.

2. Транзитивність у структурі переваг: якщо набору А віддається перевага по відношенню до В і В віддається перевага по відношенню до С, то набору А віддається перевага по відношенню до С.

3. Ненасичуваність: споживач завжди надає вищий ранґ тому набору, який містить більшу кількість товару.

Крива ОаиОужості — це лінія рівної корисності, усі точки якої харак­теризують набори товарів, які забезпечують споживачу один і той же рівень корисності U=U₀ (див. мал. 4.1).

Карта кривих байдужості є множиною всіх можливих рівнів корисності

Мал. 4.1. Крива байдужості. Мал. 4.2. Карта кривих бай- Мал. 4.3. Криві байдужості дужості. різних товарів.

абсолютних замінників, a U₂ — крива байдужості для товарів, які жорстко взаємодоповнюються.

Більшість товарів є неповними замінниками, а їхні криві байдужості монотонно спадними, як крива U₀ на мал. 4.1.

Як видно з мал. 4.2, криві байдужості опуклі до початку координат. Це вимагає окремих пояснень щодо їхнього вигляду. Припустімо, що споживач робить свій вибір на користь набору (X_a,Y_a), якому відповідає точка А, що забезпечує йому рівень корисності U_g (див. мал. 4.4). Якщо споживач оби­рає набір (X_s,F_β), то він перебуває у точці В цієї ж кривої байдужості U₀. При цьому в обох точках споживач отримує однакову корисність, але, рухаю­чись від А до В, він збільшує споживання блага X на величину AX=X_b-X_a й одночасно зменшує споживання товару Y на величину ~AY=Y_b~Y_a. Тобто, для того щоб спожити біль­шу кількість одного блага в наборі, споживач мусить відмовитися від певної кількості іншого блага.

Мал. 4.4. Гранична норма заміщення.

В цілому кривим байдужості притаманні такі властивості:

1. Криві байдужості мають від’ємний нахил, тому що для збереження ко­рисності зменшення кількості одного товару в наборі має компенсуватися збільшенням кількості іншого.

2. Криві байдужості не перетинаються.

3. Криві байдужості, які лежать далі від початку координат, характери­зують набори товарів, що мають вищий рівень корисності.

4. Уздовж кривої байдужості гранична норма заміщення зменшується.

3.